розглянувши в судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 листопада 2009 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, -

В листопаді 2007 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом в якому просив суд винести рішення, яким стягнути з ОСОБА_6 на його користь матеріальну шкоду у розмірі 38 530,74 грн., з яких 38 180,74 грн. - вартість ремонтно-відновлювальних робіт автомобіля Volkswagen Passat, держ. номер НОМЕР_1 та 350 грн. - вартість автотоварознавчого дослідження дорожньо-транспортного засобу. Стягнути з ОСОБА_6 на його користь моральну шкоду у розмірі 10 000 грн., 885.31 грн. судового збору та 30 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.

рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 30 листопада 2009 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_5 –ОСОБА_7 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про повне задоволення його вимог через порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні

Судом встановлено, що 13 грудня 2004 року близько 13 години на автошляху с. Дмитрівка - с. Забуччя Києво-Святошинського району Київської області сталася ДТП, у результаті якої відбулось зіткнення автомобіля "Фіат Браво", державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_6 та автомобіля "Фольксваген Пасат", державний номерний знак НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_5 Відносно відповідача ОСОБА_6 працівниками відділення Державної автомобільної інспекції Києво-Святошинського району Київської області було складено протокол про адміністративне правопорушення за порушення ним п. 12.1 Правил дорожнього руху (1306-2001-п ) (далі - ПДР) (а.с. 88). Постановою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2005 року провадження у справі про притягнення ОСОБА_6 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КпАП України закрито у зв'язку із закінченням строків, передбачених ст. 38 КпАП України (а.с. 102).

Відмовляючи позивачу в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача матеріальної та моральної шкоди суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду доказів того, що 03.12.2004 року дорожньо транспортна пригода сталася з вини відповідача, а також що з вини відповідача був пошкоджений автомобіль позивача і йому була заподіяна матеріальна шкода. Також позивач не надав суду доказів на підтвердження того, що саме винними діями відповідача йому була заподіяна моральна шкода.

Колегія суддів погоджується з зазначеними висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до положень ст. 1166 ЦК України єдиною підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, котра її завдала, причинний зв'язок між ними, а також вину заподіювача шкоди.

Згідно з висновком судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи від 20 жовтня 2009 року в цій дорожній обстановці в причинному зв'язку з виникненням ДТП стало невиконання водієм автомобіля "Фольксваген Пасат"ОСОБА_5 вимог 10.1 ПДР (1306-2001-п ) (а.с. 134-136).

Таким чином, дослідженими в судовому засіданні доказами не було встановлено вини відповідача в порушенні правил дорожнього руху, які б перебували в причинному зв’язку з пошкодженнями транспортного засобу позивача, а відтак суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачу в задоволенні позову в цій частині.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі та стягуючи з позивача на користь відповідача 2581.2 грн. сплачених останнім за проведення судової автотехнічної експертизи та 10 519 грн. витрачених на правову допомогу адвоката суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 88 ЦПК України - стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Відповідачем по справі при розгляді даної справи були понесені судові витрати у розмірі 2581.2 грн., за проведення судової автотехнічної експертизи та 10519 грн. витрат понесених з оплатою правової допомоги, що підтверджується квитанцією від 09.06.2009 року, квитанціями № 9 від 29.10.2009 року та № 11 від 04.12.2008 року.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції лише частково в частині стягнення з позивача витрат пов’язаних з розглядом справи, а саме оплати вартості проведення судової автотехнічної експертизи.

Так, у відповідності до вимог ч. 1, 2 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 590 від 27 квітня 2006 року "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" (590-2006-п) - розмір витрат на правову допомогу не може перевищувати 40% мінімальної заробітної плати за одну годину роботи у разі якщо компенсація сплачується іншою стороною.

За матеріалами справи адвокат ОСОБА_8, за правову допомогу якого судом стягнуто з позивача 10519 грн., приймав участь в судових засіданнях 7 год. 43 хв. (а.с. 61, 70, 77, 109, 112, 150).

З 05.01.2009 року по 13.03.2009 року мінімальна заробітна плата була встановлена на рівні 605 грн. В даний період адвокат приймав участь в судових засіданнях на протязі 1 год. 20 хв . (а.с. 61, 70, 109). А тому розмір компенсації витрат на правову допомогу за вказаний період буде складати 1 год. 20 хв. х (605х40%) = 322 грн. 66 коп.

10.04.2009 року адвокат приймав участь в судовому засіданні на протязі 5 год. 28 хв . (а.с. 112). На зазначений період мінімальна заробітна плата була встановлена на рівні 625 грн. А тому розмір компенсації витрат на правову допомогу за вказаний період буде складати 5 год. 28 хв. х (625х40%) = 1375 грн.

30.11.2009 року адвокат приймав участь в судовому засіданні на протязі 55 хв . (а.с. 150)., тобто 0.966 год. На зазначений період мінімальна заробітна плата була встановлена на рівні 650 грн. А тому розмір компенсації витрат на правову допомогу за вказаний період буде складати 0.966 год. х (650х40%) = 251.16 грн.

Таким чином, граничний розмір витрат на правову допомогу, який підлягає стягненню з позивача складає 322.66 + 1375 + 251.16 = 1948.82 грн.

За таких обставин рішення суду підлягає зміні в частині компенсації витрат на правову допомогу, в іншій частині рішення доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому вимоги апеляційної скарги задоволені бути не можуть.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 304, 307, 308, 309, 313- 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 –задовольнити частково .

рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 листопада 2009 року – змінити в частині розміру компенсації витрат на правову допомогу, стягнувши з позивача ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 1948.82 грн. витрат на правову допомогу адвоката.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

На рішення може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішення апеляційного суду.