Головуючий у I інстанції –Гордійко Ю.Г.

Категорія –цивільна

Доповідач - Позігун М. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 30 березня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення грошових коштів та моральної шкоди, -

У лютому 2011 року ОСОБА_5 звернулася з позовом до ОСОБА_6 про стягнення 56 000 грн. в відшкодування майнової шкоди та 1000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування заявлених вимог позивачка посилалась на те, що в вересні 2005 року вона відповідачу згідно розписки передала 56 000 грн. для придбання їй частини кватири.

Проте, в порушення зазначеного зобов’язання ОСОБА_6 придбав двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 за 97 359 грн. лише на своє ім’я.

Такими діями відповідача їй завдано і моральної шкоди.

рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 30 березня 2011 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_6 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Незаконність рішення суду апелянт обґрунтовує невідповідністю висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову фактичним обставинам справи.

Заслухавши доповідача, учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд приходить до слідуючого висновку.

Відповідно до положень статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, а тому рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що згідно розписки від 20.09.2005 року ОСОБА_6 отримав від відповідачки 56 000 грн. на "купівлю" двокімнатної квартири у АДРЕСА_1. Зазначені кошти ним і було сплачено на придбання двокімнатної квартири АДРЕСА_1, яку було придбано за 96 000 грн. в період шлюбу з донькою позивачки з оформленням права власності на відповідача.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд виходив із того, що розписка видавалась на підтвердження отримання відповідачем від позивачки коштів в розмірі 56 000 грн., які остання подарувала подружжю ОСОБА_6 на придбання двокімнатної квартири, відсутності в розписці зобов’язання відповідача щодо повернення коштів, і відповідно, суд виходив і з відсутності майнової та моральної шкоди.

Суд вірно виходив із того, що розпискою від 20 вересня 2005 року підтверджується лише факт отримання 56 00 грн. відповідачем у позивачки для придбання квартири.

Даючи аналіз розписці суд вірно прийшов до висновку, що в силу зазначеної розписки не виникли боргові зобов’язання, оскільки в ній не зазначено про отримання грошей у борг, нічого не зазначено щодо строку їх повернення.

Проте, в розписці відсутні дані і про дарування зазначених коштів подружжю ОСОБА_6 для придбання квартири.

Так, відповідно до ст.. 328 ЦК України (435-15) право власності набувається на підставах, що не забороні законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статей 717, ч5 ст. 719 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п’ятдесятикратний розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно ст.. 193 ЦК України (435-15) види майна, що вважаються валютними цінностями та порядок вчинення правочинів з ними встановлюється законом.

Визначення валютних цінностей дано в ст.. 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02. 1993 "Про систему валютного регулювання інвалютного контролю", згідно якого до валютних цінностей відноситься і валюта України, зокрема грошові знаки у вигляді банкнотів.

Відповідно до ст.. 220 ЦК України (435-15) у разі недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

За таких обставин висновок суду про отримання подружжям ОСОБА_6 коштів у дарунок не ґрунтується на матеріалах справи, не відповідає і вимогам Закону.

Таким чином, відповідачем не наведено жодних підстав набуття права власності на отримані кошти, як відсутні докази і відмови позивачки від права власності на них.

Судом також не враховано, що хоча позивачка в обґрунтування підстав позову посилалась на норми матеріального права, які регламентую відповідальність відповідача в зв’язку з порушенням договірних зобов’язань, та виходячи з деліктних правовідносин, але фактично її вимоги зводились до витребування майна з чужого незаконного володіння.

Згідно статей 387, 389 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним, а гроші можуть бути витребувані і від добросовісного набувача.

Відповідно до ст.. 1212 ЦК України (435-15) особа зобов’язана повернути майно, яке набула без достатньої правової підстави, а також і тоді коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовують незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події, а також застосовуються і до вимог, зокрема, про повернення виконаного за недійсним правочином, повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні.

Під підставами позову, які згідно зі ст..31 може змінити лише позивач, слід розуміти відповідно до ст.. 119 цього Кодексу обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а не самі посилання позивача на певну норму закону, яку суд може замінити, якщо її дія не поширюється на дані правовідносини.

Відповідно, якщо особа помилково послалась не на ту стаття, то ця обставина не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

За таких обставин рішення суду в частині відмови в стягнення коштів підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині.

При цьому апеляційний суд при прийнятті рішення враховує, що кошти було використано в інтересах сім’ї для набуття майна в спільну сумісну власність, а тому з врахуванням положень глави 8 СК України (2947-14) правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї є боргами подружжя.

Ухвалою Новозаводського районного суду м Чернігова від 10 грудня 2010 року затверджено мирову угоду між ОСОБА_6 та ОСОБА_8, згідно якої між сторонами проведено розподіл майна подружжя відповідно до їх часток, в тому числі і квартири, на придбання якої було використано кошти, отримані у позивачки відповідачем згідно розписки.

За таких обставин, коли припинено право спільної сумісної власності бувшого подружжя, виходячи з рівності їх боргових зобов’язань, відсутності заявлених вимог до другого з подружжя, апеляційний суд приходить до висновку, що заявлені вимоги до ОСОБА_6 підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача половини вартості безпідставно отриманих коштів, а саме 28 000 грн.

рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди є законним і обґрунтованим, оскільки виходячи з характеру спірних правовідносин відсутні правові підстави для її стягнення.

З врахуванням положень ст.. 88 ЦПК України (1618-15) та часткового задоволення позовних вимог та апеляційної скарги з відповідача на користь позивачки

підлягають стягненню частково в сумі 120 витрати на інформаційно –технічне забезпечення розгляду справи, та 420 грн. судового збору на користь держави.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 30 березня 2011 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення грошових коштів та в частині віднесення судових витрат у вигляді судового збору за рахунок держави скасувати.

Стягнути зі ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 28 000 грн., 120 грн. в повернення витрат на інформаційно –технічне забезпечення розгляду справи.

Стягнути зі ОСОБА_6 на користь держави судовий збір в сумі 420 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

рішення набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.