Справа № 22ц-1321/1 Суддя суду 1-ої інстанції Олефір М.В.

Категорія 6 Суддя-доповідач апеляційного суду ВовненкоГ.Ю.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючої: Вовненко Г.Ю.

суддів: Кушнірової Т.Б., Буренкової К.О.

при секретарі: Шпонарській О.Ю.

за участю: прокурора Волкожа С.В., позивача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою прокурора Ленінського району м. Миколаєва на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 квітня 2009 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права власності на самочинно зведені будівлі,

В березні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, виконавчого комітету Миколаївської міської ради; треті особи: ОСОБА_5 і ОСОБА_6, про визнання права власності на самочинно зведені будівлі.

Позивач зазначав, що йому на праві приватної власності належить 40/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1, що підтверджується Свідоцтвом про право власності від 15.12.1969 року. 3/5 цього ж будинку належить ОСОБА_4 На території вказаного домоволодіння він самочинно збудував підвал, два навіси, душ та тамбур.

Посилаючись на те, що самочинно зведене нерухоме майно відповідає будівельним, протипожежним та санітарним нормам та правилам, про що отримано позитивні висновки відповідних установ, не порушує прав співвласника та інших осіб, позивач просив визнати за ним право власності на самочинно зведені будівлі та споруди по АДРЕСА_1.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 квітня 2009 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ним право власності на самочинно збудований навіс літ. "Л" (4,25х1,76), душ літ. "Н" (1, 57х1,62), тамбур до літньої кухні літ. "б" (2,98х1,20), навіс літ. "Я" (2,30х2,10), що становлять одне ціле з частиною житлового будинку по АДРЕСА_1

03 березня 2011 року в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради та інспекції Державного архітектурно-будівничого контролю в Миколаївській області прокурором Ленінського району м. Миколаєва подано апеляційну скаргу, в якій зазначається, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема порушено право Миколаївської міської ради, як власника земельної ділянки, на розпорядження землями.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 15.12.1969 р. належить 40/100 часток жилого дому АДРЕСА_1. Право власності на це нерухоме майно пройшло державну реєстрацію, про що є відповідний штамп бюро технічної інвентаризації (а.с.11, 11-зв.).

Жилий будинок розташований на земельній ділянці, яка виділена позивачу у користування на підставі рішення виконкому Миколаївської міської ради № 2523 від 12.12.1953 р.

Відповідно до положень ст.ст. 186, 381 ЦК України господарсько-побутові споруди, які призначені для обслуговування жилого будинку, є його приналежністю.

Правові та організаційні основи забудови територій, виконання будівельних робіт та прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів регулювались ст.ст. 29, 30-1 Закону України "Про планування і забудову територій" № 1699-ІІІ від 20 квітня 2000 року (який втратив чинність на підставі Закону № 3038 – ІV від 17.02.2011 р. (3038-17) ), але діяв на час розгляду спору.

Механізм і умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних і садових будинків з господарськими спорудами і будівлями (далі – приватні будівлі), споруджених забудовниками – фізичними особами у період з 5 серпня 1992 року до 1 січня 2008 року без дозволу на виконання будівельних робіт, встановлений Тимчасовим порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 09 вересня 2009 року № 1035 (1035-2009-п) .

Відповідно до положень пункту 3 цієї постанови КМУ (1035-2009-п) підставою для оформлення права власності на зазначені приватні будівлі є висновок про технічний стан будинку (будівлі), складений бюро технічної інвентаризації за формою, встановленою Міністерством з питань житлово-комунального господарства за погодженням з Міністерством регіонального розвитку та будівництва, і документ, що посвідчує право власності або користування земельною ділянкою, на якій розташовані зазначені об’єкти будівництва.

Крім того, за рішенням спільної наради від 17.12.2009 р. Міністерства з питань житлово-комунального господарства України, Державної архітектурно-будівельної інспекції, Української асоціації бюро технічної інвентаризації "Укртехінвентарізація", якщо власник – фізична особа при наявності правоустановчих документів на житловий (садовий, дачний) будинок, в період з 05 серпня 1992 року до 01 січня 2008 року без дозволу на виконання будівельних робіт провів будівництво, добудови, прибудови, надбудови господарських будівель, то він має можливість легалізувати будівництво названих приналежних речей (ст. 186 ЦК України) шляхом внесення їх до технічного паспорту із зазначенням технічного стану цих об’єктів з наступним прийняттям відповідного рішення місцевим органом виконавчої влади згідно із ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування".

Таке ж роз’яснення дано у спільному листі Міністерства регіонального розвитку та будівництва України та Державної архітектурно-будівельної інспекції від 13.04.2010 р. № 22-19/1-2033 (v2033676-10) .

Із матеріалів справи вбачається, що спірні господарські споруди збудовані позивачем до 01.01.2008 р. Жилий будинок належить позивачу згідно до свідоцтва про право власності. Земельна ділянка, на якій розташовані жилий будинок разом із спірними спорудами, виділений позивачу у встановленому законом порядку. Бюро технічної інвентаризації внесено спірні споруди у технічний паспорт на садибний жилий будинок, власником якого є позивач. Щодо технічного стану спірних споруд є висновок управління містобудування і архітектури виконкому Миколаївської міської ради, санітарно-епідеміологічної станції Ленінського району м. Миколаєва, відділення де6ржавного пожежного нагляду Ленінського району м. Миколаєва.

Співвласник жилого будинку ОСОБА_4 та власники сусідніх домоволодінь ОСОБА_5 і ОСОБА_6 заперечень проти оформлення за позивачем самочинно збудованих споруд не мали.

З листа виконавчого комітету Миколаївської міської ради до суду вбачається, що при вирішення позову ОСОБА_3 виконком просив врахувати висновок управління містобудування та архітектури.

Більш того, на підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 26.06.2009 р. № 1344 ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на жилий будинок АДРЕСА_1 із усіма спорудами, в тому числі і спірними спорудами і прибудовами, яке пройшло державну реєстрацію. Земельна ділянка площею 0,0547 га, на якій розташований жилий будинок з усіма спорудами, передана ОСОБА_3 у приватну власність згідно з рішенням Миколаївської міської ради від 25 червня 2010 року № 47/50 і на його ім’я видано державний акт.

За таких обставин немає підстав вважати, що рішення суду постановлене усупереч положенням чинного законодавства.

Згідно до положень ст. 17 Закону України "Про планування і забудову територій" інтереси держави в сфері планування і забудови територій на місцевому рівні полягає у визначенні потреби в територіях, необхідних для розташування та утримання об’єктів загальнодержавного значення, вирішення інших завдань реалізації державної політики щодо використання територій.

Спірні споруди збудовані ОСОБА_3 на земельній ділянці, яка виділена йому у користування і яка не може бути використана для розташування чи утримання об’єктів державного значення або реалізації якихось інших державних інтересів.

Таким чином, порушень державних, громадських чи приватних інтересів в сфері планування і забудови територій по справі також не вбачається.

Зважаючи на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що передбачених законом підстав для скасування або зміни рішення суд не вбачається, а доводи апеляційної скарги не можуть бути прийнятими до уваги з наведених вище підстав.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

Апеляційну скаргу прокурора Ленінського району м. Миколаєва відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 квітня 2009 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.