розглянула у відкритому судовому засіданні м. Одеси апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 12.11.2010 року по справі за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа Одеська товарно- сировинна біржа

-про визнання договору дарування дійсним, визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності в порядку спадкування,

Позивачі звернулися до суду з позовом в якому просили визнати дійсним договір дарування 17\50 частин домоволодіння АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_10; визнати недійсним договір купівлі - продажу 33\50 частин домоволодіння АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_4 13.09.1993 року за № 315; встановити факт прийняття ними, позивачами, спадщини після смерті своєї матері -ОСОБА_10; визнати за ними, позивачами, право власності на 33\50 частин домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_10 в рівних частках за кожним.

Вимоги обґрунтовують тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла їх бабуся - ОСОБА_9. їх матір ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1 є донькою ОСОБА_11 та ОСОБА_9.

Відповідно до Свідоцтва про право особистої власності, виданого 08.04.1993 року виконкомом Київської районної ради депутатів, ОСОБА_9 належало домоволодіння АДРЕСА_1

Вони позивачі, а також ОСОБА_7 та ОСОБА_8 є онуками ОСОБА_9 та з дня народження зареєстровані у спірному домоволодінні.

Справа №22ц-1293-11

Головуючий 1-ї інстанції- Бжассо Н.В.

Доповідач-Гірняк Л.А. Категорія-20

Ще при своєму житті ОСОБА_9 розпорядилася частиною належного їй майна, а саме за договором дарування подарувала їх матері, ОСОБА_10, 17\50 частин домоволодіння, договір було складено 03.08.1993 р. у простій письмовій формі, інші 17\50 частин бабуся подарувала ОСОБА_13, про що 03.08.1993 року був укладений нотаріально посвідчений договір дарування.

ІНФОРМАЦІЯ_3 року мати позивачів, ОСОБА_10, померла. З метою оформлення своїх спадкових прав позивачі звернулися за витягом до КП "ОМБТІ та РОН" де їм стало відомо, що 13.09.1993 року ОСОБА_9 продала відповідачу ОСОБА_4 весь будинок включно з частками які раніше подарувала їх матері відповідно до договору купівлі - продажу нерухомого майна № 315, посвідченому на товарній біржі.

рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24.11.1994 року, зазначений договір за позовом ОСОБА_13 в частині продажу 17\50 частин домоволодіння було визнано недійсним.

Позивачі зазначають що в спірному будинку вони проживають з самого дитинства, відповідач ОСОБА_4 жодного разу до них не навідувався, станом будівлі не цікавився, ремонт будинку не проводив, комунальні платежі не сплачував, претензії щодо вселення не заявляв.

Також позивачі зазначають, що після смерті бабусі ОСОБА_9 мати була спадкоємицею першої черги та в передбачений законом строк звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті бабусі. За браком коштів вона не змогла здійснити оформлення своїх спадкових прав, але фактично володіла та управляла спадковим майном.

Відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 разом з ОСОБА_14, яка є невісткою ОСОБА_9, зареєстровані в спірному будинку, але окрім ОСОБА_14 в будинку не проживають, в передбачені законом строки до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини не звернулися, тому вважати себе спадкоємцями після смерті бабусі ОСОБА_9 в них правових підстав не має.

Як зазначають позивачі, ІНФОРМАЦІЯ_3 року померла їх мати, ОСОБА_10, однак оформити свої спадкові права вони не можуть, через існування спірного договору купівлі-продажу, але вважають себе такими, що фактично прийняли спадщину, оскільки володіють та управляють спадковим майном, що підтверджується наявністю реєстрації в спірному домоволодінні та фактичним проживанням в ньому.

На підставі викладеного позивачі просять задовольнити заявлені ними позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_4 заявлені позовні вимоги не визнав, в задоволенні їх просив відмовити, суду пояснив, що доводи позивачів є надуманими та такими, що спростовуються існуючими документами. На час розгляду справи у суді ОСОБА_4 є законним власником 33\50 частин домоволодіння АДРЕСА_1 та на власний розсуд користується ним. Проявляючи добропорядність ОСОБА_4 дозволив позивачам проживати в належній йому частині домоволодіння та не заявляв вимог про їхнє примусове виселення, оскільки право їх прописки є похідним від права колишнього власника ОСОБА_9 Окрім того позивачами не наведено достатніх правових підстав та не обґрунтовано з посиланням на конкретні норми законодавства чому договір купівлі - продаж від 13.09.1993 року підлягає визнанню не чиним. За життя їх мати ОСОБА_10 договір купівлі-продажу не оспорювала, та цей будинок не входить в масі спадкового майна, оскільки остання не набула його в порядку спадкування.

Підстави, викладені позивачами є надуманими та не обґрунтованими, а також позовні вимоги заявлені після сплину строку позовної давності.

Відповідачі ОСОБА_7, ОСОБА_8 заявлені позовні вимоги визнали, суду пояснили, що вони є онуками ОСОБА_9 їх батьки ОСОБА_15, ОСОБА_16 померли до відкриття спадщини після смерті ОСОБА_9 Оскільки їх батьки мали бути спадкоємцями першої черги після смерті своєї матері, вони за правом представлення також мають право на спадкування після смерті їх бабусі, але на теперішній час вони визнають позов ОСОБА_5 та ОСОБА_17

Представник третьої особи - Одеської товарно - сировинної біржі м. Одеси до суду не з'явився, неодноразово сповіщався про час та місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомив, справа розглянута в його відсутності.

рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12 листопада 2010 року та у відповідності до ухвали Київського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2010 року( про виправлення описки) позов ОСОБА_5, ОСОБА_6 задоволено частково. Суд визнав договір купівлі-продажу 33/50 частин домоволодіння АДРЕСА_1 від 13 вересня 1993 року № 315, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_4 - недійсним. Встановив факт прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_10 - ОСОБА_5 та ОСОБА_6.

Визнав за ОСОБА_5 та ОСОБА_18 право власності на 33/50 частин домоволодіння в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_10 в рівних частках.

В іншій частині позову відмовив.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду в частині визнання договору купівлі-подажу недійсним; встановлення факту прийняття спадщини та визнання за позивачами права власності в порядку спадкування, з ухваленням нового про відмову в заявлених вимогах, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема посилається на те, що він є власником спірного помешкання з 1993року, за життя ні продавець, ні матір позивачів це право не оспорили, а тому районний суд безпідставно позбавив його права власності та визнав за позивачами право власності в порядку спадкування на майно, котре не успадковувалось матір’ю позивачів.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін, що з’явились, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 48 ЦК України( в редакції 1993 року) недійсною є угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння від 08.04.1993 року належало домоволодіння АДРЕСА_1

За життя ОСОБА_9 уклала договір дарування, згідно якого подарувала 17/50 частин зазначеного домоволодіння ОСОБА_13, а 13.09.1993 року уклала на Одеській товарно - сировинній біржі м. Одеси договір купівлі - продажу, згідно умов якого ОСОБА_4 придбав домоволодіння АДРЕСА_1 котрий своє право власності зареєстрував в органах КП "БТІ та РОН" за №9 дод.стр.172р2784 від 14.09.1993 року. Відповідно до договору №315 від 13 вересня 1993 року домоволодіння подано за 6 000 000 крб. Отриманих ОСОБА_9 до підписання договору(а.с.12)

рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24.11. 1994 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_13 до ОСОБА_4, ОСОБА_9, про визнання правочину купівлі - продажу частково недійсним, за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі - продажу житлового будинку недійсним, по зустрічному позову ОСОБА_4 про розподіл домоволодіння та визначення порядку користування земельною ділянкою - договір купівлі продажу житлового будинку АДРЕСА_1 укладений на Одеській товарній біржі 13.09.1993 року за № 215 в частині 17/50 частин домоволодіння, належних ОСОБА_13, визнано недійсним.

Відповідно до довідки Київського районного суду м. Одеси від 23.03. №448 зазначена справа в архіві суду відсутня.

Позивачі в апеляційному суді надали копію позовної заяви ОСОБА_9, відповідно до котрої остання зазначала, що 17\50 частин домоволодіння подарувала внучці ОСОБА_13 та не заперечувала сам факт продажу ОСОБА_4 спірної частини домоволодіня та отримання від його продажу грошей.

Згідно довідки КП "ОМБТИ та РОН" від 31.03.2008 року за ОСОБА_4 значиться 33/50 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, виданого Одеською товарною біржею 13.09.1993 року за №315, продавець ОСОБА_9.(а.с.39).

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що відповідно до укладеного договору купівлі-продажу від 13 вересня 1993 року сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов купівлі-продажу, за життя ОСОБА_9 не оспорила, у встановленому законом порядку, право власності ОСОБА_4 на 33\50 частин домоволодіння, ОСОБА_4 у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстрував своє право власності в органах КП "ОМБТИ та РОН", а тому підстав для визнання договору купівлі-продажу недійсним судова колегія не вбачає.

Посилання позивачів на те, що договір є недійсним з підстав недодержання нотаріальної форми договору судовою колегією оцінюється критично, так як сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору, за життя подавець не оспорила його право власності на 33\50 частин домоволодіння, ОСОБА_4 зареєстрував своє право власності в органах КП "ОМБТІ та РОН", позивачі не являлись стороною угоди, а тому районний суд помилково дійшов висновку про визнання його недійсним.

Доводи позивачів про те, що їх права, як неповнолітніх дітей, при укладанні спірного договору були порушені не заслуговують на увагу, оскільки власниками спірного домоволодіння вони не являлись, а сама по собі прописка в спірному домоволодінні не передбачала отримання згоди компетентних органів на відчуження власності ОСОБА_9.

Посилання на те, що ОСОБА_4 не сплачував за комунальні послуги та утримував будинок в неналежному стані не є підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Не можуть бути підставою для визнання договору недійсним і посилання представника позивачів на те, що спірний будинок не був переданий відповідачеві, так як ОСОБА_4 отримав від продавця правовстановлюючі документи на домоволодіння та зареєстрував своє право власності в органах КП "МБТІ та РОН".

Виходячи з вищенаведеного, судова колегія прийшла до висновку, що районний суд безпідставно визнав договір купівлі-продажу від 13 вересня 1993 року № 315 33\50 частин домоволодіння АДРЕСА_1. недійсним з підстав ст. 47 ЦК України( в редакції 1963 року).

Судова колегія не погоджується і з судження суду першої інстанції щодо визнання за позивачами права власності на спірне помешкання в порядку спадкування після смерті їх матері- ОСОБА_10. оскільки остання не являлась власником 33\50 частин домоволодіння АДРЕСА_1 спірне домоволодіння не входило до складу спадщини після смерті їх матері, оскільки ОСОБА_9 не являлась власницею спірного майна, а тому районний суд помилково застосував до спірних правовідносин положення ст. 529, 549 ЦК України ( в редакції 1963 року).

Само по собі звернення ОСОБА_10 на прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_9, не може являтись правовою підставою для висновку, що відкрилась спадщина, до складу якої ввійшло 33\50 частин домоволодіння АДРЕСА_1 оскільки при житті ні ОСОБА_9 ні ОСОБА_10 право власності ОСОБА_4, у встановленому законом порядку не оскаржили.

Судова колегія дійшла висновку, що в районного суду не було правових підстав визнавати за позивачами ОСОБА_5 та ОСОБА_19 право власності на 33\50 частин домоволодіння АДРЕСА_1 а тому в цій частині рішення в порядку ст. 309 ч.3, 4 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в заявлених вимогах.

Для прийняття спадщини закон встановлює шість місяців з дня відкриття спадщини.(ч.2 ст.549 ЦК Украни в редакції 1063 року)

ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року. Строк прийняття спадщини закінчивсь 14 липня 2003 року. Сторони звернулись до суду за захистом своїх прав 15.04.2008 року.

Ст. 549 ЦК України (в редакції 1963 року) передбачені підстави які визнаються, що спадкоємець прийняв спадщину.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази котрі б засвідчували фактичне прийняття позивачами вступ в управління або володіння спадковим майном або подання державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини.

Сам факт реєстрації позивачів в спірному будинку не може вважаться таким, що засвідчує управління або володіння ними спадковим майном, оскільки ОСОБА_10 не являлась власником будинку, а від так не можна вважати, що вони фактично вступили в управління або володіння спадщиною.

За таких підстав, районний суд помилково дійшов висновку, що позивачі фактично вступили в управління або володіння спадковим майном, а тому ці вимоги позивачів не підлягають задоволенню.

В зв’язку з вищевикладеним, судова колегія приходить до висновку, що районний суд допустивсь порушень норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, а тому у відповідності до вимог ст. 309 ч.1 п.3, 4 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового, про відмову в заявлених вимогах.

Керуючись ст.ст. 309 ч.1 п.3,4; 316; 317; 319 ЦПК України (1618-15) ,-

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 задовольнити.

рішення Київського районного суду м. Одеси від 12.11.2010 року скасувати.

В позовних вимогах ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа Одеська товарно- сировинна біржа про визнання договору дарування дійсним, визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності в порядку спадкування відмовити.

рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.