розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2010 року за позовом ОСОБА_2 до Державного професійно-технічного навчального закладу "Одеський професійний ліцей будівництва та архітектури" про поновлення строку для звернення до суду за вирішенням трудового спору, поновлення на попередній роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

28 квітня 2010 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що вона працювала заступником директора з навчально-виховної роботи в Професійно-технічному училищі № 20 м. Одеси з 19 квітня 2002 року, з 08 квітня 2008 року училище перейменовано у Державний професійно-технічний навчальний заклад "Одеський професійний будівельний ліцей". 10 червня 2009 року директор ліцею ОСОБА_5 попередила всіх працівників про його ліквідацію з подальшим переведенням учнів до Державного професійно-технічного навчального закладу "Одеський професійний ліцей будівництва та архітектури" (далі – ДПТНЗ "Одеський професійний ліцей будівництва та архітектури"). 12 серпня 2009 року всі працівники ліцею, у тому числі і вона, отримали трудову книжку із записом про звільнення від займаної посади у зв’язку з припиненням діяльності юридичної особи ДПТНЗ "Одеський професійний будівельний ліцей", з 18 вересня 2009 року перебуває на обліку в Одеському міському центрі зайнятості. 19 квітня 2010 року вона отримала з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців довідку про останнє місце роботи, де дізналася, що ДПТНЗ "Одеський професійний будівельний ліцей" був реорганізований шляхом приєднання до відповідача, який є правонаступником, а не ліквідований і до теперішнього часу не виключений з державного реєстру.

Вона вважає, що була звільнена з роботи з грубим порушенням трудового законодавства, оскільки у зв’язку з реорганізацією навчального закладу її звільнення могло бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу профспілкової організації. Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору вона пропустила з поважних причин, оскільки про порушення свого права їй стало відомо 19 квітня 2010 року після отримання довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Посилаючись на ці обставини, позивачка ОСОБА_2 просила суд позов задовольнити.

Представники відповідача, ДПТНЗ "Одеський професійний ліцей будівництва та архітектури", ОСОБА_3 і ОСОБА_4 проти позову заперечували і в своїх поясненнях зазначали, що позивачка ОСОБА_2 була звільнена з роботи по п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку з припиненням діяльності навчального закладу на законних підставах і у встановленому законом порядку вивільнення працівників. Їй перед звільненням запропонували вакантні посади психолога та майстра виробничого навчання, але вона відмовилися від них. Крім того, позивачка пропустила встановлений законом місячний строк на звернення до суду за вирішенням трудового спору без поважних причин. Тому представники відповідача вважали, що вимоги позивачки ОСОБА_2 є безпідставними.

рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, мотивуючи тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним і обґрунтованим.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги позивачки ОСОБА_2, пояснення на апеляцію позивачки ОСОБА_2 та представників відповідача, ОСОБА_3 і ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивачки підлягає задоволенню за таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив, що позивачка ОСОБА_2 була звільнена з роботи по п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку з припиненням діяльності навчального закладу на законних підставах і з дотриманням встановленого законом порядку вивільнення працівників. Крім того, вона пропустила встановлений законом місячний строк на звернення до суду за вирішенням трудового спору без поважних причин.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитися неможливо, оскільки судом порушені норми процесуального та матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) від 06 листопада 1992 року (з відповідними змінами та доповненнями), викладеними у абзаці першому п. 19 постанови № 9, розглядаючи трудові спори, пов’язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов’язані з’ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_2 працювала заступником директора з навчально-виховної роботи в Професійно-технічному училищі № 20 м. Одеси, яке з 08 квітня 2008 року перейменовано у Державний професійно-технічний навчальний заклад "Одеський професійний будівельний ліцей", з 19 квітня 2002 року (а.с. 4-5).

На підставі наказів Міністерства освіти і науки України від 15 травня 2009 року № 409 "Про припинення юридичної особи ДПТНЗ "Одеський професійний будівельний ліцей Одеської області", Управління освіти і наукової діяльності Одеської обласної державної адміністрації від 03 червня 2009 року № 351-ОД "Про приєднання ДПТНЗ "Одеський професійний будівельний ліцей" до ДПТНЗ "Одеський професійний ліцей будівництва та архітектури" та ДПТНЗ "Одеський професійний будівельний ліцей" від 12 червня 2009 року № 38-к "Про приєднання юридичної особи ДПТНЗ "Одеський професійний будівельний ліцей" - ДПТНЗ "Одеський професійний будівельний ліцей" був приєднаний до відповідача, який є правонаступником вказаного навчального закладу (а.с. 13, 17-18, 21-22).

Наказом № 56-к від 12 серпня 2009 року позивачка ОСОБА_2 була звільнена від займаної посади по п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку з припиненням діяльності ДПТНЗ "Одеський професійний будівельний ліцей" як юридичної особи (а.с. 14-16).

Таким чином, у даному випадку були проведені зміни в організації виробництва і праці ДПТНЗ "Одеський професійний будівельний ліцей" шляхом його реорганізації.

Відповідно до ч. 3 ст. 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) від 06 листопада 1992 року (з відповідними змінами та доповненнями), викладеними у абзаці другому п. 19 постанови № 9, у випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Відповідно до ст. 42 та ч. 2 ст. 49-2 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Суд першої інстанції на порушення вимог ст. ст. 212, 213 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, не з'ясував фактичні обставини справи та надані сторонами докази належним чином не перевірив.

Колегія суддів вважає, що сам по собі факт реорганізації ДПТНЗ "Одеський професійний будівельний ліцей" не може служити підставою для припинення дії трудового договору, укладеного на невизначений строк, по п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, процедура скорочення чисельності або штату працівників при звільненні позивачки не проводилася, а підстава для її звільнення - припинення діяльності ДПТНЗ "Одеський професійний будівельний ліцей" як юридичної особи, не передбачена чинним трудовим законодавством.

Не надано відповідачем беззаперечних доказів і у підтвердженні того, що при вивільненні позивачки ОСОБА_2 їй були запропоновані інші вакантні посади.

Так, позивачка ОСОБА_2 стверджує, що керівництво навчального закладу не запропонувало їй при звільненні з роботи перевід на інші вакантні посади.

А протокол виїзного засідання адміністрації ліцею, на якій відповідач посилається як на доказ дотримання вимог закону, був складений через рік після звільнення – 12 серпня 2010 року, що підтверджується копією вказаного протоколу (а.с. 51-53).

За таких підстав не приймаються до уваги і показання свідків ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, які були допитані в судовому засіданні 07 грудня 2010 року, за клопотанням відповідача для підтвердження вказаних обставин.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позивачка ОСОБА_2 була звільнена з роботи з явним порушенням трудового законодавства - без законних підстав та з порушенням встановленого законом порядку – без попередньої згоди виборної організації профспілкової організації, без врахування переважного права на залишенні на роботі та запропонування вакантних посад.

З матеріалів справи вбачається, що на момент звільнення з роботи позивачка ОСОБА_2 мала сина ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 118).

Відповідно до ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Тому колегія суддів вважає, що позивачка ОСОБА_2 у даному випадку не могла бути звільнена з роботи.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

За таких обставин, позивака ОСОБА_2 підлягає поновленню на попередньої роботі – заступника директора з навчально-виховної роботи.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

З матеріалів справи вбачається, що середньомісячний заробіток позивачки ОСОБА_2 на момент звільнення становив 1702, 39 грн., а середньоденний – 56, 75 грн. (а.с. 50).

З 18 вересня 2009 року позивачка ОСОБА_2 як безробітна перебувала на обліку в Одеському міському центрі зайнятості до вересня 2010 року і за цей період отримала 14 834, 26 грн. (а.с. 49).

Колегія суддів вважає, що розмір середнього заробітку позивачки ОСОБА_2 за час вимушеного прогулу за період з вересня 2009 року по 21 квітня 2011 року за відрахуванням суми, отриманої нею у Одеському міському центрі зайнятості, становить 18 702, 90 грн. (1 702, 39 грн. х 19 міс. 21 день = 33 537, 16 грн. – 14 834, 26 грн.).

Таким чином, з відповідача на користь позивачки ОСОБА_2 за час вимушеного прогулу підлягає стягненню середній заробіток в розмірі 18 702, 90 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися до суду з заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_2 отримала трудову книжку 12 серпня 2009 року, а звернулася до суду з позовом про поновлення на попередній роботі 28 квітня 2010 року (а.с. 1), тобто з пропуском встановленого законом строку.

Однак колегія суддів звертає увагу на те, що 10 червня 2009 року директор ліцею ОСОБА_5 попередила всіх працівників про його ліквідацію з подальшим переведенням учнів до ДПТНЗ "Одеський професійний ліцей будівництва та архітектури", що свідчить про те, що позивачка була введена в оману щодо підстави звільнення з роботи.

А 19 квітня 2010 року вона отримала з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців довідку про останнє місце роботи, де дізналася, що ДПТНЗ "Одеський професійний будівельний ліцей" був реорганізований шляхом приєднання до відповідача, який є правонаступником, а не ліквідований і не виключений з державного реєстру (а.с. 7-9, 114-117).

Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивачка ОСОБА_2 пропустила строк звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору з поважних причин і цей строк підлягає поновленню.

Отже, вимоги позивачки ОСОБА_2 є законними, обґрунтованими, справедливими і підлягають задоволенню.

Неправильне застосування норм процесуального права, а саме, ст. ст. 212, 213. 214 215 ЦПК України (1618-15) , та матеріального права, а саме, ст. ст. 40, 43, 42, 49-3, 233, 234, 235 КЗпП України у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволення позову ОСОБА_2

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові

витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної

чи відхиленої частини вимог.

Колегія суддів вважає, що з відповідача у дохід держави підлягають стягненню витрати на сплату судового збору в сумі 187, 03 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 2, 309 ч. 1 п. 4, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2010 року скасувати й ухвали нове рішення.

Позов ОСОБА_2 до Державного професійно-технічного навчального закладу "Одеський професійний ліцей будівництва та архітектури" про поновлення строку для звернення до суду за вирішенням трудового спору, поновлення на попередній роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити.

Поновити ОСОБА_2 строк на звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Поновити ОСОБА_2 на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи у Державному професійно-технічному навчальному закладі "Одеський професійний ліцей будівництва та архітектури", розташованому за адресою: м. Одеса, вул. Базарна, 63.

Стягнути з Державного професійно-технічного навчального закладу "Одеський професійний ліцей будівництва та архітектури", ідентифікаційний номер 02546281, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Базарна, 63, у дохід держави судовий збір в сумі 187, 03 грн. на розрахунковий рахунок 31413537700007, МФО 828011, отримувач: ГУ ДКУ в м. Одеса, Код ЄДРПОУ 23862106, Банк отримувача: ГУ ДКУ в Одеській області, призначення платежу: КБК 22090100, держмито, та

витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн. на розрахунковий рахунок 31215263700007, МФО 828011, отримувач: ГУ ДКУ в Одеській області, Код ЄДРПОУ 23213460, Банк отримувача: ГУ ДКУ в Одеській області, призначення платежу: КБК 22050002, за ІТЗ Апеляц. суд Од. обл.