Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого – Гірняк Л.А.

суддів – Плавич Н.Д., Левенця Б.Б.,

при секретарі – Граненко А.А.

за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4

розглянула у відкритому судовому засіданні м. Одеси апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2011 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю телекомпанії "АТВ при Одеській Національній академії зв’язку ім.. О.С. Попова", ОСОБА_4 про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди,-

24 січня 2011 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ТОВ телекомпанії "АТВ при Національній академії зв'язку ім. О.С.Попова", ОСОБА_4, за участю третіх осіб - Національної ради з питань телебачення та радіомовлення, Державного комітету телебачення та радіомовлення України на обґрунтування якого зазначив, що 26 листопада 2010 року в ефірі телекомпанії "АТВ" у телевізійній програмі "Актуальна розмова" відбулася трансляція інтерв'ю ОСОБА_4, який на запитання ведучого та самостійно поширив недостовірну інформацію, що не відповідає дійсності, принижує честь гідність та ділову репутацію позивача.

27 листопада 2010 року в ефірі телекомпанії "АТВ" у телевізійній програмі "Новости" відбулася трансляція наступного інтерв'ю відповідача ОСОБА_4, де після сюжету з прес-конференції ОСОБА_5, на якому відповідач ОСОБА_4 поширив недостовірну інформацію, що не відповідає дійсності, принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача.

При цьому вищезазначені сюжети телекомпанії були розміщені на офіційній веб-сторінці телеканалу, де вони є загальнодоступними до цього часу.

Позивач зазначив, що відомості стосовно того, що: нібито він "є покровителем певного голови суду"; начебто він "вважає Вищу раду юстиції своїм особистим органом"; нібито він "здійснює самосуд"; нібито він "здійснює тиск на суддів"; нібито існує "українська проблема дзвінка ОСОБА_5 та його групи впливу"; нібито "завдяки його діям судді звільняються за власним бажанням"; нібито "менше 10% випускників Одеської національної юридичної академії працевлаштовані"; нібито він "діє за принципами Адольфа Гітлера: чим грубіша брехня, тим скоріше у неї повірять"; нібито його "потурання тому, що ОСОБА_8 не став Президентом України у 2004 році"; нібито він вважає, що "судова реформа направлена виключно на його збагачення та на утворення більш широкої імперії, впливання на виборчий процес"; нібито він має бажання "підпорядкувати нового мера Одеси", нібито його мета "захват та власне збагачення"; нібито "рейдерські захвати будівель для гуртожитків з використання студентів"; нібито є "сумнівною людиною"; нібито він "вважає судову систему своїм особистим підприємством"; нібито сама Венеціанська комісія йому "підзвітна і підконтрольна" є недостовірними, негативними та неправдивими, при цьому ганьблять та принижують його, позивача, честь та гідність, й спричиняють значну шкоду його діловій репутації як на території України, так і на міжнародній арені.

Такі дії відповідача вважав неприпустими, оскільки особливістю ділової репутації позивача є те, що він є публічним політиком, членом Вищої ради юстиції, тричі обирався народним депутатом України, обраний головою комітету Верховної Ради України з питань правосуддя, на громадських засадах займає керівну посаду в Національному університеті "Одеська юридична академія", заступником члена Європейської Комісії "За демократію через право" (Венеціанська комісія), заступником члена Постійної делегації у ПАРЄ, членом Комітету Парламентської асамблеї Ради Європи з юридичних питань і прав людини, академіком Національної академії правових наук України, автором кількох десятків соціально значимих законопроектів, з урахуванням чого його честь, гідність і ділова репутація політика і державного діяча мають значення, як для ефективного здійснення ним обов'язків виборної посади, так і для обрання на таку посаду.

Враховуючи вищевикладене, позивач просив суд ухвалити рішення, яким:

1. Визнати відомості, поширені 26, 27 листопада 2010 року відповідачами - телекомпанією "АТВ" та ОСОБА_4, відносно позивача ОСОБА_5 в ефірі Телеканалу АТВ, а також на офіційному сайті телеканалу - недостовірними, такими що не відповідають дійсності, ганьблять честь, гідність і ділову репутацію;

2. Заборонити відповідачам: Телекомпанії "АТВ" та ОСОБА_4 поширювати відомості відносно ОСОБА_5, зазначені у пункті 1;

3. Зобов'язати Телекомпанію "АТВ" та ОСОБА_4 спростувати відомості відносно ОСОБА_5, вказані у пункті 1, у спосіб ідентичний способу їх поширення, для чого не пізніше місяця з дня набрання рішення законної сили в ефірі Телеканалу АТВ, а також на офіційному сайті телеканалу в той же самий час, і з тією самою кількістю і періодичністю повторень та тривалістю розміщення на офіційній веб-сторінці телеканалу, виголосити наступне:

" Ми ОСОБА_4 та Товариство з обмеженою відповідальністю телекомпанії "АТВ при Національній академії зв'язку ім. О.С.Попова", звертаємося із заявою щодо спростування недостовірної, наклепницької інформації, яка транслювалася 26, 27 листопада 2010 року в ефірі телеканалу АТВ, а також на офіційному сайті телеканалу. Вся негативна інформація відносно ОСОБА_5 насправді не відповідає дійсності. Ми просимо вибачення у ОСОБА_5 за поширення цієї інформації. Ми повідомляємо, що народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради України, член Вищої ради юстиції, заступник члена Європейської Комісії "За демократію через право" (Венеціанська комісія) ОСОБА_5 не є "покровителем певного голови суду"; не "здійснює самосуд"; не "здійснює тиск на суддів"; не завдяки його діям судді звільняються за власним бажанням"; не через його "потурання ОСОБА_8 не став Президентом України у 2004 році"; він не "діє за принципами Адольфа Гітлера : чим грубіша брехня, тим скоріше у неї повірять"; він не є "сумнівною людиною"; не вважає, що "судова реформа направлена виключно на його збагачення та на утворення більш широкої імперії, впливання на виборчий процес"; не має бажання "підпорядкувати нового мера Одеси"; не має за мету "захват та власне збагачення"; не існує "українська проблема дзвінка ОСОБА_5 та його групи впливу"; не було "рейдерських захватів будівель для гуртожитків з використанням студентів"; не "менше 10 % випускників Одеської національної юридичної академії працевлаштовані".

4. Витрати, пов'язані із здійсненням спростування зазначеного у попередньому пункті, покласти на відповідачів;

5. Стягнути з відповідача ОСОБА_4 165 000 грн. грошової компенсації спричиненої моральної шкоди, заподіяної позивачу поширенням 26, 27 листопада 2010 року відповідачем недостовірної інформації відносно позивача в ефірі Телеканалу АТВ, а також на офіційному сайті телеканалу, які перерахувати на рахунок Притулку №2 для дітей Служби у справах дітей Одеської міської ради;

6. Стягнути з відповідача ОСОБА_4 витрати на оплату державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, понесені позивачем, та інші витрати, пов’язані з розглядом даної справи.

У судовому засіданні представники позивача позов підтримали, уточнили його з урахуванням виключення з числа осіб, які беруть участь у справі - Національної ради з питань телебачення та радіомовлення та Державного комітету телебачення та радіомовлення України, та збільшили розмір моральної шкоди, визначивши його у сумі 1 000 000 гривень.

На обґрунтування позову посилались на ст. 32 Конституції України, вимоги ст.ст. 16, 23, 270, 277, 280, 297, 299, 1167 ЦК України, ст . 49 Закону України "Про інформацію" (2657-12) та зазначили, що в результаті цілеспрямованих дій відповідача ОСОБА_4 щодо поширення недостовірної інформації про позивача шляхом публічного виступу перед журналістами телерадіокомпанії і, усвідомлюючи при цьому негативні наслідки своїх дій, призвели до приниження честі, гідності і ділової репутації позивача. ОСОБА_5 було спричинено значну моральну шкоду, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яку він зазнав в внаслідок протиправної поведінки щодо нього самого, його сім'ї, близьких родичів, у приниженні честі, гідності та ділової репутації. Протиправне поширення недостовірної негативної інформації відносно позивача, як політичного і громадського діяча, призвело до ускладнення подальшого активного громадсько-політичного життя, вплинуло на його позитивну ділову репутацію, як представника України у міжнародних урядових і неурядових організаціях, ускладнення стосунків з виборцями, які негативно сприймають нібито вчинені позивачем протиправні дії.

Відповідач ОСОБА_4 та його представники позов не визнали, просили відмовити у його задоволені, свої доводи та обґрунтовування виклали у письмових запереченнях, зазначивши, що позивачем не надано належних доказів щодо трансляції компанією "АТВ" 26 та 27 листопада 2010 року інтерв'ю ОСОБА_4 та прес-конференції ОСОБА_5, а тому твердження, визначені в позові, є припущеннями представника позивача, при цьому, окремі з них ніколи не висловлювалися ОСОБА_4 Відповідач та його представники вважають, що вказані в позові твердження, які були висловлені ОСОБА_4 особисто, ґрунтуються на інформації, яку він отримав як народний депутат України, є його особистою критичною оцінкою діяльності позивача, як політичного діяча, на що він, відповідач, має передбачені законом повноваження. При цьому зазначили, що позивач намагається спростувати те, що є достовірним, загальновідомим та належним чином встановленим, як юридичний факт. Представники відповідача ОСОБА_4 обґрунтовували його оціночні та критичні висловлювання. на адресу позивача положеннями статті 277 ЦК України, згідно яких не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, як вираження суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності і спростовувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини, що до тлумачення положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Крім того, представники вважають, що оскільки позивач є публічною особою, політиком, який обіймає державні посади, то відповідно до положень Декларації свободи політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендацій, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність приватного життя, він не повинен мати більше захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. Навпаки, такі особи підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнавати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували та виконують свої функції.

Зазначаючи, що всупереч вимогам ст. 60 ЦПК України, позивач не надав суду доказів того факту, що поширена інформація є недостовірною, неправдивою та негативною для позивача, при цьому перекладення обов'язку доказування саме на відповідачів вважали необґрунтованими. Доводи позивача щодо спричинення позивачу моральної шкоди вважали недоведеними, а розмір грошової компенсації та прохання про перерахунок коштів на рахунок Притулку №2 Служби у справах дітей Одеської міської ради необґрунтованими.

Представник відповідача Телекомпанії "АТВ" позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні, пояснивши, що доказів трансляції телекомпанією 26 та 27 листопада 2010 року інтерв'ю ОСОБА_4, прес-конференції ОСОБА_5, розміщення цієї трансляції на офіційній веб-сторінці телеканалу немає, а тому позов ОСОБА_5 про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди є необґрунтованим.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2011 року позовні вимоги ОСОБА_5 до ТОВ телекомпанії "АТВ при Одеській Національній академії зв'язку ім. О.С. Попова", ОСОБА_4 - задоволені частково.

Суд визнав інформацію, поширену 26 листопада 2010 року ТОВ телекомпанією "АТВ при Одеській Національній академії зв'язку ім. О.С. Попова" та ОСОБА_4 відносно ОСОБА_5 в ефірі Телеканалу "АТВ", а також на офіційному сайті телеканалу - недостовірною, та такою, що не відповідає дійсності, принижує честь, гідність та ділову репутацію.

Суд зобов'язав ТОВ телекомпанію "АТВ при Одеській Національній академії зв'язку ім. О.С. Попова" та ОСОБА_4 спростувати інформацію відносно ОСОБА_5, у спосіб, ідентичний способу її поширення, для чого не пізніше одного місяця з дня набрання рішенням суду законної сили в ефірі телеканалу АТВ, а також на офіційному сайті телеканалу в той самий час і з тією самою кількістю і періодичністю повторень та тривалістю розміщення на офіційній веб-сторінці телеканалу виголосити наступне: "Ми, ОСОБА_4 та Товариство з обмеженою відповідальністю Телекомпанія "АТВ при Одеській національній академії зв'язку ім. О.С. Попова", звертаємося із заявою щодо спростування недостовірної, наклепницької інформації, яка транслювалась 26 листопада 2010 року в ефірі Телеканалу АТВ, а також на офіційному сайті телеканалу. Вся негативна інформація відносно ОСОБА_5 насправді не відповідає дійсності. Ми повідомляємо, що народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради України, член Вищої ради юстиції, Заступник члена Європейської Комісії "За демократію через право" (Венеціанська комісія) ОСОБА_5:

не є "покровителем певного голови суду";

не "здійснює самосуд";

не "здійснює тиск на суддів";

не "завдяки його діям судді звільняються за власним бажанням";

не його "потурання тому, що ОСОБА_8 не став Президентом України у 2004 році";

не є, що "судова реформа направлена виключно на його збагачення та на утворення більш широкої імперії, впливання на виборчий процес";

не має бажання "підпорядкувати нового мера Одеси";

не має мети "захвату та власного збагачення";

не існує "українська проблема дзвінка ОСОБА_5 та його групи впливу";

не було "рейдерських захватів будівель для гуртожитків з використанням студентів";

не "менше 10 % випускників Одеської національної юридичної академії працевлаштовані".

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 моральну шкоду у розмірі 165 000 (сто шістдесят п'ять тисяч) гривень, витрати на оплату державного мита у розмірі 8 250 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 75 гривень. В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ставиться питання про її розгляд в порядку, визначеному чинним законодавством України з додержанням всіх принципів та вимог цивільно-процесуального законодавства. Зокрема, посилається на недотримання процедури розподілу справи в районному суді, зацікавленості та упередженості судді першої інстанції в розгляді справи, порушенням вимог матеріального та процесуального права. Апелянт посилається на те, що за своїм змістом висловлювання в телепередачі "Актуальна розмова" є оціночними судженнями та критичною оцінкою діяльності позивача та на невизначеність реальних обсягів моральної шкоди та значний її розмір.

Представники телекомпанії "АТВ" та ТОВ телекомпанії "АТВ при Одеській національній академії зв’язку ім.. О.С. Попова" не з’явились, про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином відповідно до повідомлення про вручення судової повістки, про причину неявки суд не повідомили.

В силу ст. 305 ч.2 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, пояснення прибувших учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає за таких підстав.

Судом встановлено, що

26 листопада 2010 року в ефірі телеканалу "АТВ" в телепередачі "Актуальна розмова" в інтерв'ю ОСОБА_4 були поширені висловлювання, що ОСОБА_5 є : "покровителем певного голови суду"; "вважає Вищу раду юстиції своїм особистим органом"; "здійснює самосуд"; "здійснює тиск на суддів"; існує "українська проблема дзвінка ОСОБА_5 та його групи впливу"; "завдяки його діям судді звільняються за власним бажанням"; "менше 10% випускників Одеської національної юридичної академії працевлаштовані"; " потуранням тому, що ОСОБА_8 не став Президентом України у 2004 році"; що "судова реформа направлена виключно на його збагачення та на утворення більш широкої імперії, впливу на виборчий процес"; що він має бажання "підпорядкувати нового мера Одеси"; та його метою є "захват та власне збагачення"; існували "рейдерські захвати будівель для гуртожитків з використанням студентів".

Відповідно до положень ст. 6, 120, 126 Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Судді при здійснені правосуддя незалежні й підкоряються лише закону, а вплив на них у будь-який спосіб забороняється.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 19 травня 1999 року (v004p710-99) №4-рп\99 ( справа про запити народних депутатів України) народний депутат України немає права звертатися з вимогами чи пропозиціями до судів, голів судів та суддів стосовно конкретних судових справ.

Статтею 270 ЦК України встановлено, що відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) фізична особа, зокрема, має право на повагу до гідності та честі.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (ч. 1 ст. 277 ЦК України).

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності).

Відповідно до ч. 2 ст. 302 ЦК України фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності. Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел не зобов'язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування. Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов'язана робити посилання на таке джерело.

Згідно зі ст. 47-1 Закону України "Про інформацію", оціночними судженнями є висловлювання, які не містять фактичних даних за винятком образи чи наклепу.

Відповідно до ч. 1, п. 4 ч. 2 ст. 23, ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 15 постанови від 27 лютого 2009 року N 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" (v_001700-09) негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

За роз’ясненнями, що містяться в п.п. 3, 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) (зі змінами та доповненнями), заподіяна моральна (немайнова) шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

Відхиляючи доводи відповідача, що поширені ним відомості стосовно позивача є критичними та оціночними, колегія суддів виходить із наступного.

Стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вчинена 04 листопада 1950 року та згідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року N 3477-IV(із змінами), є частиною національного законодавства і передбачає:

"1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідними в демократичному суспільстві".

За змістом вказаної ст. 10 Конвенції, право на свободу вираження поглядів не є необмеженим.

Однак, навіть у разі, коли твердження є оцінним судженням, має існувати достатня фактична база на його підтвердження, без якої воно виходитиме за рамки прийнятного ("Єрусалем проти Австрії", N 26958/95, п. 43, ECHR 2001-II, п. 76 Справа "Педерсен і Бодсґор проти Данії" (Заява N 49017/99) рішення від 17 грудня 2004 року), п. 37 Справа № 13/1994/460/541 "Праґер і Обершлік проти Австрії" рішення від 26 квітня 1995 року)

Постановляючи 25 липня 2001 року рішення у Справі "Перна проти Італії" (Case of Perna v. Italy), Європейський Суд з прав людини(Заява N 48898/99 п.п. 44-47) визначив, що твердження заявника про начебто існуючу стратегію встановлення контролю над прокуратурами в багатьох містах та використання послуг pentito Бушетти з метою обвинувачення п. Андреотті вочевидь означають приписування скаржникові конкретних діянь. Отже, вони не підлягають захисту статті 10, якщо не мають фактичного підґрунтя, особливо з урахуванням тяжкості таких обвинувачень, оскільки це були твердження щодо фактів, які підлягають доведенню (див. рішення у справі "Нільсен і Йонсен проти Норвегії", цитоване вище, пункт 49). У статті, про яку йдеться, не було жодного посилання на докази і не наводилося жодне джерело інформації, що могло підтвердити ці заяви. Більше того, під час судового розгляду заявник не надав жодного конкретного доказу на підтримку своїх тверджень, а, як Суд визначив вище, докази свідків, яких він хотів викликати, стосувалися тільки політичної активності скаржника (див. пункт 28 вище). Враховуючи контекст, ці твердження, у яких висувалися дуже серйозні звинувачення проти судового службовця, перевищили межі прийнятної критики з огляду на те, що вони не мали фактичного підґрунтя.

Інформація, поширена відповідачем ОСОБА_4, яка за рішенням районного суду підлягає спростуванням, за своїм змістом свідчила про конкретні факти дій і стосуються вони у т.ч. обставин вчинення кримінально-карного діяння, нібито вчинених позивачем, стосовно впливу останнього на правосуддя в Україні і за допомогою засобів масової інформації в особі відповідача ТОВ телекомпанії "АТВ при Національній академії зв'язку ім. О.С.Попова", формування в суспільстві думки про залежність національного правосуддя від волі, бажань, примхів, приватних та ділових інтересів політичних та державних діячів до кола яких відноситься і позивач, сприяння виникненню у глядачів програми підозр про безчесність та протиправну, корисливу поведінку позивача з використанням ним широких повноважень політичного та державного діяча, що в демократичній державі є неприпустимим. За своїм характером, ця інформація має ознаки негативного та образливого спрямування щодо особи, на адресу якої вона адресована. Ці ствердження не мали фактичного підґрунтя та перевищили межі прийнятної критики, отже, вони не підлягають захисту статті 10 Конвенції, а тому позивач справедливо вважав їх негативними, образливими та такими, що не відповідають дійсності, принижують честь, гідність та ділову репутацію позивача.

Оскільки поширення відповідачем ОСОБА_4 недостовірної інформації відбулось за допомогою засобів масової інформації в особі відповідача ТОВ телекомпанії "АТВ при Національній академії зв'язку ім. О.С.Попова", суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про покладення на останнього зобов’язання спростувати недостовірну інформацію.

Разом з тим, районний суд обґрунтовано визначив такі висловлювання як: ніби позивач "діє за принципами Адольфа Гітлера: чим грубіша брехня, тим скоріше в неї повірять"; ніби він є " сумнівною людиною", як критичні, оціночні, що відповідає і практиці рішень Європейського Суду з прав людини(справа "Лінгенс проти Австрії"), та не дають підстав вимагати їх спростування.

Судова колегія погоджується з висновками районного суд щодо зобов’язання відповідачів спростувати інформацію відносно ОСОБА_5 у спосіб, ідентичний способу її поширення (ч.7 ст. 277 ЦК України). Факт наявності відомостей, розповсюджених телекомпанією "АТВ", у т.ч. на офіційній веб-сторінці, суд визнав загальновідомою, що не потребує самостійного доказування.

Суд не вправі зобов'язати відповідача вибачитися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК України. Тому, висновок районного суду про відмову в цій частині заявлених вимог є законним і обґрунтованим.

Посилання представника відповідача на те, що позивачем не доведено поширення такої інформації спростовується показами самого відповідача ОСОБА_4 та відеозаписом телепередачі "Актуальна розмова" від 26 листопада 2010 року приєднаного до матеріалів справи.

Доводи апелянта про те, що визначений спосіб не відповідає чинному законодавству судовою колегією оцінюється критично при цьому виходить з того, що суд не вправі змінювати з власної ініціативи вибраний позивачем спосіб спростування поширеної недостовірної інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про статус народного депутата України" від 21.11.1992 року ( із змінами) передбачено, що в своїй діяльності народний депутат повинен дотримуватися загальновизнаних норм моралі; завжди зберігати власну гідність, поважати честь і гідність інших народних депутатів, службових і посадових осіб і громадян; утримуватися від дій, заяв і поступків, що компрометують його самого, виборців, Верховну Раду України, державу.

Доводи апелянта про те, що на нього, як на народного депутата, суд не вправі покладати зобов’язання щодо спростування інформації, судовою колегією не приймаються до уваги, оскільки відповідно до вищезазначеного Закону (2790-12) цивільно-правова відповідальність народного депутата не обмежена.

Факт неправомірних дій відповідачів, кожного окремо, які виразились у поширенні недостовірної інформації про позивача за допомогою засобів масової інформації, тобто невизначеному колу осіб як на території України так і за її межами, підтверджується вищевказаними обставинами і доказами, що є в матеріалах справи і відповідачами не спростовані.

Колегія суддів визнає обґрунтованими твердження позивача, що внаслідок таких дій відповідачів, він пережив відчуття образи та приниження його честі та гідності, необхідність звернення позивача до суду за захистом порушеного права призвела до необхідності зміни звичайних умов життя, додаткового витрачання часу, у т.ч. громадського спілкування з виборцями із поясненнями цих подій на відновлення попереднього стану, тому, вбачає наявність причинного зв’язку між діями відповідачів і наслідками у вигляді завдання моральної шкоди, про яку зазначав позивач.

Враховуючи вищевикладені обставини справи і докази в їх сукупності, виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, колегія суддів погодилась і з висновком районного суду, який визначив суму грошової компенсації в суммі 165 000 грн., яка підлягає стягненню на користь позивача.

Судовою колегією не встановлено порушення судом першої інстанції розподілу автоматизованої системи документообігу суду, визначеної ст. 11-1 ЦПК України, а тому підстав для винесення окремої ухвали не вбачає.

Відповідачем не наведено правових підстав, у відповідності до вимог ст. 20 ЦПК України, щодо зацікавленості судді першої інстанції в розгляді справи, а тому районний суд обґрунтовано відмовив в клопотанні щодо заявленого відводу.

Не є підставою для винесення окремої ухвали знаходження помічника прокурора Одеської області, в залі судового засідання по іншій справі, оскільки відповідно до вимог ст. 6 ч.1 ЦПК України розгляд справи у всіх судах проводиться усно і відкрито.

Посилання представника апелянта про відсутність належного повноваження на ведення справи в апеляційному суді представника позивача спростовується виданою йому і нотаріально посвідченою довіреністю від 12 квітня 2011 року, де чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Інші доводи апелянта не спростовують вищевказаних висновків суду, тому мають бути відхилені.

Керуючись ст.ст. 301, 303, 307, ч.1 п.1 ст. 308, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України,-

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2011 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.