розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу та визнання майна спільної сумісною власністю, за апеляційними скаргами представників ОСОБА_7 - ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 08 грудня 2010 року,

12.10.2010 року ОСОБА_5, уточнивши свої вимоги в ході розгляду справи, звернулась до ОСОБА_6, ОСОБА_7 з позовом про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_10; визнання автомобіля HYUNDAI TUCSON спільним сумісним майном, набутим в період проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу; визнання права власності на Ѕ частку нежитлового приміщення магазину та автомобілю AUDI 80, які були набути в результаті сумісної діяльності.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 1994 року вона стала проживати однією сім’єю з ОСОБА_10 в належній їй квартирі за адресою: АДРЕСА_1. 30.05.2009 року шлюб було зареєстровано. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 помер. За час сумісного проживання однією сім’єю, внаслідок сумісної праці та грошових внесків, було придбано спірне майно ( а.с. 2, 32).

рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від 08 грудня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволені частково. Встановлено факт проживання ОСОБА_5 з ОСОБА_10 однією сім’єю без шлюбу з 1994 року до дня реєстрації шлюбу 30 травня 2009 року. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_10 автомобіль HYUNDAI TUCSON, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2, набутий ними час спільного проживання однією сім’єю без шлюбу. Визнано приміщення магазину № 36 площею 162,4 кв.м., розташованого в АДРЕСА_2, таким, що був придбаний у рівних частках внаслідок спільної праці ОСОБА_5 та ОСОБА_10. Визнано за ОСОБА_5 право власності на Ѕ частку автомобіля HYUNDAI TUCSON, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2 та на 1/2 частку приміщення магазину № 36 площею 162,4 кв.м., розташованого в АДРЕСА_2. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про визнання автомобілю AUDI 80, реєстраційний номер НОМЕР_2 таким, що був придбан у рівних частках внаслідок спільної праці, та визнання на Ѕ частку зазначеного автомобілю права власності – відмовлено у повному обсязі. Стягнено з ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 витрати на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи у розмірі по 60 грн. 00 коп. з кожного. Стягнено з ОСОБА_6, ОСОБА_7 у дохід держави судовий збір у розмірі по 348,98 грн. 98 коп. з кожного.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_7 - ОСОБА_8 просить рішення суду скасувати в частині задоволення позовних вимог, як постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що в судовому засіданні не знайшов підтвердження факт проживання ОСОБА_10 однією сім’єю з ОСОБА_5 в належній їй квартирі. Автомобіль HYUNDAI TUCSON не підлягає поділу, так як він був придбаний ОСОБА_10 для здійснення ним підприємницької діяльністі; при укладенні договору купівлі – продажу приміщення магазину ОСОБА_10 використовував вартість належних особисто йому акцій в АТЗТ "Криммаркет"; ОСОБА_5 не брала участі у надбанні цього майна та їм не користувалась. Суд необґрунтовано застосував норми Закону України "Про власність" (697-12) , які на час вирішення спору втратили чинність.

Інший представник ОСОБА_7 - ОСОБА_9, в апеляційній скарзі зазначив, що не оспорює право власності ОСОБА_5 на автомобіль HYUNDAI TUCSON. Але приміщення магазину було куплено ОСОБА_10 особисто. Наданими доказами, а саме кредитними договорами, дозволами на реконструкцію магазина, отриманими ОСОБА_10 на своє ім’я, підтверджується, що останній не мав намірів створювати спільне майно для здійснення підприємницької діяльності сумісно з ОСОБА_5

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення суду частково скасувати, оскільки суд дійшов хибного висновку, що він в судовому засідання визнавав факт проживання однією сім’єю ОСОБА_10 та ОСОБА_5 з 1994 року. Вважає, що наданими доказами ця обставина не підтверджена. Окрім цього, вважає, що ОСОБА_5 сумісно використовувала магазин вже після його придбання, тобто під час капітального ремонту та здійснення торгівельної діяльності, але доказів своєї участі у придбанні цього майна вона не надала. Судом не враховано, що на час придбання майна, брак не був зареєстрований, тому нема підстав для визнання майна спільним.

Заслухавши суддю – доповідача, вислухавши пояснення осіб, що з’явилися до суду, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає скарги відповідачів та їх представників такими, що підлягають лише частковому задоволенню.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_10 та ОСОБА_5 проживали однією сім’єю фактично з 1994 та згодом зареєстрували шлюб у встановленому порядку. Під час сумісного проживання, за рахунок спільного бюджету та спільної праці, придбали майно на умовах створення спільної власності, про що свідчать обставини придбання майна, його утримання та подальшого використання. Оскільки відсутні докази про те, що участь когось із учасників спільної сумісної власності у придбанні майна були більшою або меншою, частки визнаються рівними.

Колегія суддів вважає висновок суду щодо виникнення спільної власності за рахунок спільних майнових затрат та трудової участі ОСОБА_10 та ОСОБА_5 правильним, та таким що підтверджується фактичними обставинами справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_10 та ОСОБА_5 почали проживати однією сім’єю в 1994 році.

Ці обставини визнавалися представниками ОСОБА_7 та ОСОБА_6 відповідно ОСОБА_9 та ОСОБА_11, при розгляді справи судом першої інстанції, що підтверджується фонограмами фіксації судового засідання від 16.11.2010 року.

Як слідує з технічного запису судового засідання, саме в зв’язку з тим, що даний факт визнавався представниками відповідачів, судом першої інстанції було відмовлено в задоволенні клопотання позивачки та її представника про залучення до матеріалів справи та дослідження доказів, які підтверджують зазначені обставини.

Окрім цього, факт спільного проживання однією сім’єю ОСОБА_10 та ОСОБА_5 підтверджується іншими доказами, наданими сторонами.

Зокрема, свідоцтвом про право власності підтверджено, що ОСОБА_5 є власником квартири за адресою АДРЕСА_1 ( а.с. 9)

З зазначенням адреси цієї квартири, як місця свого проживання, ОСОБА_10 оформлювались різні документи. Зокрема, квитанція – заказ від 4.07.2007 року, яка оформлена салоном "Европейські гардини" на ім’я ОСОБА_10, де зазначено його місце проживання АДРЕСА_1( а.с. 17); виписка із історії хвороби №1134 ОСОБА_10, яка видана КРУ "Клінічний кардіологічний центр" 22.07.2009 року де зазначена адреса - АДРЕСА_1 ( а.с. 19); 5.02.2009 року ТОВ "ПростоФінанс" видавало довідку ОСОБА_10, про те, що в 27.09.2007 року отримав кредит для придбання автомобілю HYUNDAI TUCSON на суму 108720 грн. Місце проживання ОСОБА_10 зазначено - АДРЕСА_1(а.с. 21).

Із звукозапису святкування 60 -річного ювілею ОСОБА_5 в квітні 2010 року вбачається, що ОСОБА_10 в своєму урочистому зверненні до гостей, зазначав, що проживає з ОСОБА_5 однією сім’єю вже 16 років; що друзі пам’ятають святкування попередніх ювілеїв членів їх сім’ї, в тому числі святкування 45-річного ювілею ОСОБА_5

Ці письмові та речові докази узгоджуються з поясненнями свідків ОСОБА_12 - співробітниці ОСОБА_10, та ОСОБА_13 - сестри ОСОБА_10, які були допитані судом першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність тієї обставини, що ОСОБА_10 та ОСОБА_5 проживали однією сім’єю з 1994 року, та вважає можливим встановити факт проживання їх однією сім’єю без реєстрації шлюбу з 13.11.1996 року, коли було у встановленому порядку розірвано попередній шлюб ОСОБА_5 - з ОСОБА_14 ( а.с. 24).

З матеріалів справи вбачається, що 8.11.2001 року між АТЗТ "Криммаркет" та ОСОБА_10 було укладено договір купівлі - продажу нежитлового приміщення магазину площею 162,4 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ( а.с. 10)

26.09.2007 року куплено автомобіль HYUNDAI TUCSON, 2007 року випуску. Правовстановлюючий документ оформлено на ОСОБА_10 ( а.с. 11).

Згідно зі статтями 16, 17 Закону України "Про власність", який введено в дію з 15.04.1991 року, та який діяв на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом (697-12) і Кодексом про шлюб та сім'ю України (2006-07) . Майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

За змістом роз’яснень, які надані в пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (v0020700-95) , відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім’ї, якщо письмовою угодою між ними не передбачене інше. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створені спільної власності. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність між ОСОБА_10 та ОСОБА_5 домовленості про створення внаслідок їх спільного бюджету та трудової участі спільного сумісного майна, що підтверджено фактичними обставинами реалізації кожним з них права власності на придбане майно.

Зокрема, свідок ОСОБА_12, яка діяла в інтересах АТЗТ "Криммаркет" під час укладення договору купівлі – продажу нежитлового приміщення з ОСОБА_10, пояснювала, що збором всіх необхідних документів для нотаріального посвідчення цієї угоди займалася ОСОБА_5

Окрім цього, ОСОБА_12 та іншій свідок ОСОБА_13, підтверджували, що магазин з моменту його придбання як єдиний майновий об’єкт використовувався сумісно ОСОБА_10 та ОСОБА_5; це був їх сімейний бізнес. АТЗТ "Криммаркет" було прийнято рішення про продаж нежитлового приміщення, оскільки воно було в незадовільному стані та потребувало капітального ремонту. Для придбання магазину ОСОБА_5 за розпискою позичала гроші у своїх друзів, які проживали в Германії. Після придбання магазину ОСОБА_10 та ОСОБА_5, діючи сумісно, проводили ремонт та реконструкцію приміщення, а згодом і сумісно використовували його для підприємницької діяльності. Під час проведення ремонтних робіт, ОСОБА_10 отримував кредити в банках, де поручителем виступала ОСОБА_5, відповідаючи за повернення кредиту в солідарному порядку.

Пояснення зазначених свідків узгоджуються з письмовими доказами, наданими сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 зареєструвалась як суб’єкт підприємницької діяльності 24.03.2003 року та за адресою спірного магазину, частина якого була облаштована під кафетерій; 25.04.2003 року, 1.02.2005 року, 1.07.2006 року отримувала дозволи на право розміщення об’єкту торгівлі, дозволи на торгівлю тютюновими виробами та алкогольними напоями ( а.с. 48-54).

Із листа виконкому Сімферопольської міської ради від 31.03.2004 року, проектної документації, актів прийому закінченого будівництвом об’єкта в експлуатацію, вбачається що в 2004- 2005 роках в магазині проводився капітальний ремонт. Договори купівлі – продажу від 18.01.2005 року, накладні на придбання холодильного обладнання, та касового місця, що було необхідно для роботи магазину - кафе, оформлені на ОСОБА_5 ( а.с. 36-47).

17.01.2005 року, 5.08.2005 року, ОСОБА_5 виступала поручителем за виконання ОСОБА_10 кредитних договорів, з солідарною відповідальністю.

Вказані докази узгоджуються між собою та підтверджують підстави позову ОСОБА_5 про придбання приміщення магазину під час сумісного проживання з ОСОБА_10 однією сім’єю, за взаємною домовленістю між ними про виникнення спільної сумісної власності на це майно, що обумовлювало вкладення в придбання майна доходів спільного бюджету, сумісної праці, сумісне утримання та використання приміщення.

Тобто, сукупністю наданих доказів, фактичними обставинами справи, підтверджується, що під час тривалих усталених відносин, що притаманні подружжю, між ОСОБА_10 та ОСОБА_5 за рахунок їх спільної праці як членів сім’ї, та здійснення кожним з них свого вкладу в придбання майна на умовах виникнення відносно нього спільної власності, було придбано спірне нежитлове приміщення. Про наявність не тільки факту сумісного проживання в фактичних шлюбних відносинах, але і виникнення під час цього об’єктів права спільної власності у відповідності до вимог ст. 17 Закону України "Про власність" свідчать обставини придбання майна, його сумісне використання для підприємницької діяльності тривалий час, тобто з моменту придбання майна по день смерті ОСОБА_10 (з 2001 року по 2009 рік), використання приміщення магазину, правовстановлюючі документи на який було оформлено на ім’я ОСОБА_10, разом з обладнанням магазину – холодильними вітринами, касовими обладнання, та іншим, яке було придбано ОСОБА_5, що підтверджують відповідні квитанції, акти перевірки контролюючих органів; отримання кредитів на значні суми в фінансових установах під час ремонту та реконструкції приміщення магазину ( кафе), на таких умовах, де виникала солідарна відповідальність ОСОБА_10та ОСОБА_5 за повернення боргових сум.

Відповідно до частин 1, 3 статті 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сукупністю наданих доказів переконливо підтверджено виникнення у ОСОБА_5 права власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2, правовстановлюючий документ на яке видано одному із співвласників -ОСОБА_10

Оскільки в силу сімейних відносин, які склалися між ОСОБА_10 та ОСОБА_5; сумісного вкладу в придбання, поліпшення та використання майна під час проживання однією сім’єю; не надано достовірних доказів про те, що участь когось із учасників спільної сумісної власності у придбанні майна були більшою або меншою, то суд першої інстанції обґрунтовано визнав частки в праві власності - рівними.

Доводи апеляційної скарги про те, що магазин було придбано ОСОБА_10 за рахунок особисто йому належних акцій в АТЗТ "Кримаркет" не підтверджені належними та допустимими доказами.

Відповідно до пункту 4 договору купівлі – продажу від 8.11.2001 року, продаж нежитлового приміщення здійснено за 30 872 грн., які покупець заплатив продавцю до підписання договору.

Посилання в апеляційній скарзі про те, що приміщення магазину використовувалось окремо ОСОБА_10 та ОСОБА_5, кожним з них в інтересах своєї підприємницької діяльності, спростовуються вищенаведеними доказами. Свідки пояснювали, що магазин-кафе використовувався сумісно; функції, які виконувались ОСОБА_10 та ОСОБА_5 під час здійснення ними підприємницької діяльності, були направлені на використання та утримання майна як єдиного цілого, на отримання єдиного доходу. Окрім цього, фактичні обставини свідчать, що для досягнення єдиної мети були поєднані сумісні дії по придбанню нежитлового приміщення, його обладнання необхідними приладами (морозильниками, вітринами та таке інше), отриманням дозволів на торгівлю одним із суб’єкті в підприємницької діяльності, з використанням для цієї діяльності спільного майна.

З 1.01.2004 року набрав чинності Сімейний кодекс України (2947-14) , згідно зі статтею 74 якого, якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь – якому іншому шлюбі, майно набуте ними під час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або будь – якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

ОСОБА_10 26.09.2007 року купив автомобіль HYUNDAI TUCSON, 2007 року випуску(а.с. 11).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що автомобіль є спільною сумісною власністю ОСОБА_10 та ОСОБА_5, з підстав ст. 74 СК України.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що автомобіль є власністю ОСОБА_10 як підприємця, спростовуються даними технічного паспорту, де він зазначений власником автомобілю в якості фізичної особи.

рішення суду в частині відмови ОСОБА_5 в позові сторонами не оскаржується.

Відповідно до статті 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення лише в межах доводів апеляційної скарги.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право змінити рішення.

Керуючись статтями 303, 304, 307, 313, 314, 316, 317 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,

Апеляційні скарги ОСОБА_6, представників ОСОБА_7 - ОСОБА_8, ОСОБА_9 задовольнити частково.

рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 08 грудня 2010 року в частині визначення періоду встановлення факту проживання ОСОБА_5 з ОСОБА_10 однією сім’єю без реєстрації шлюбу змінити. Встановити факт проживання ОСОБА_15 з ОСОБА_10 однією сім’єю без шлюбу з 14.11.1996 року до дня реєстрації шлюбу 30.05.2009 року. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Головуючого, судді	Підлісної І.А.
Суддів	Белинчук Т.Г., Ісаєва Г.А.
При секретарі	Урденко Г.В.