Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

Головуючого - Куштана Б.П. (доповідача),

суддів: Кожух О.А та Чужі Ю.Г.,

при секретарі Молнар Е.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 25 січня 2011 р. у справі за позовною заявою ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства акціонерний комерційний банк "Київ" та товариства з обмеженою відповідальністю "Сузір’я" про розірвання договору та стягнення суми -

ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" в особі Святошинської філії (надалі – Банк) у червні 2009 р.

Після неодноразової зміни предмету остаточно просив розірвати укладений з Банком договір № 13/2008 від 07.02.08 р. про участь у Фонді фінансування будівництва (надалі - ФФБ) та стягнути з Банку 244586.65 грн. вартості закріплених за ним вимірних одиниць об’єкта інвестування, 41240.37 грн. інфляційних утрат, 13529.10 грн. 3% річних від простроченої суми, 46281.34 грн. збитків у вигляді сплачених відсотків за користування кредитом і судові витрати.

На обґрунтування зазначав, що 07.02.08 р. уклав з Банком договір про участь у Фонді фінансування будівництва (надалі – Договір). Об’єктом інвестування є квартира № 21 загальною площею 44.03 кв. м на четвертому поверсі житлового будинку поАДРЕСА_1 Закарпатської області вартістю 191222.29 грн. з уведенням в експлуатацію у вересні 2008 р. і передачею під заселення у березні 2009 р.

Оскільки об’єкт дотепер не зданий в експлуатацію, то на підставі п.2.2.2.2.а Договору він має право відмовитися від участі в ФФБ шляхом розірвання Договору та одержання коштів у сумі, що відповідає вартості закріплених за ним вимірних одиниць об’єкта інвестування за ціною на день подання заяви про відмову від участі в ФФБ, але не менше внесеної до фонду суми.

Однак, Банк заперечує це право.

Справа розглядалася повторно.

Останнім рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 25.01.11 р. позов задоволено повністю. Вирішено також питання судових витрат: стягнуто з Банку на користь позивача 21950 грн., з яких 20000 грн. – витрат на правову допомогу.

Апелянт просить скасувати це рішення та ухвалити нове про відмову в позові. Доводить про порушення судом норм матеріального ( Законів України "Про фінансово-кредитні механізми й управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" (978-15) , "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" (800-17) , "Про банки та банківську діяльність" (2121-14) ) та процесуального права (ст.ст. 59, 60 ЦПК).

У письмових запереченнях і в судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_3 не визнали скарги як безпідставної, через що просять залишити рішення без змін.

У письмовому поясненні та в судовому засіданні представник товариства з обмеженою відповідальністю "Сузір’я" Олійник Р.Б. підтримав апелянта.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення – зміні, з таких мотивів.

Суд першої інстанції виходив з факту виникнення спірних правовідносин лише між позивачем і Банком. Оскільки останній грошей не повернув, то позов є обґрунтованим повністю.

Колегія суддів частково не погоджується з цим висновком через порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні окремих вимог.

Так, однією з позовних вимог є стягнення 46281.34 грн. збитків у вигляді сплачених процентів за користування кредитними коштами як витрат для відновлення свого порушеного права.

Згідно з положеннями ст. 22 ч.1, ч.2 п.1 ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Однак, за змістом цієї норми закону витрати, які здійснив позивач у вигляді сплати процентів за договором кредиту з третьою особою, понесені ним не для відновлення його права на своєчасне одержання від Банку (відповідача) суми вартості вимірних одиниць об’єкта інвестування, а на виконання інших самостійних зобов’язань. Такими витратами можуть бути хіба що грошові штрафні санкції, які потерпілий сплатив або має сплатити у зв'язку із невиконання ним зобов'язання перед третьою особою, якщо таке невиконання є наслідком порушення його цивільного права.

Відповідно до ст.ст. 12, 56 ч.1, 84, 88 ЦПК правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. Судові витрати на правову допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи.

Договір на правову допомогу від 04.08.10 р. підписаний ОСОБА_3 як суб'єктом підприємницької діяльності (а.с.9). Доказів про те, що він є адвокатом або іншим фахівцем у галузі права у справі немає і таких у судовому засіданні не подано.

Таким чином, рішення суду першої інстанції про стягнення 46281.34 грн. збитків у вигляді сплачених процентів за користування кредитом і 20000 грн. витрат на правову допомогу підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні цих вимог, тобто доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими.

Решту рішення належить залишити без змін.

Так, за правилами ст.ст. 11 ч.2 п.1, 629 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини. Договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно з підпунктом "а" п.2.2.2.2 укладеного між позивачем і банком договору № 13/2008 від 07.02.08 р. (а.с.7- 10, 13-14) довіритель (ОСОБА_2) до запланованої дати введення об’єкта будівництва в експлуатацію має право відмовитися від участі у ФФБ шляхом розірвання договору та одержати кошти в сумі, що відповідає вартості закріплених за ним вимірних одиниць об’єкта інвестування.

При цьому правомірність відмови позивача від участі в ФФБ та розрахунок належної до повернення суми (а.с.31) на заперечується.

Апелянт оспорює свою відповідальність перед позивачем і стверджує про відповідальність забудовника (товариства з обмеженою відповідальністю "Сузір’я"), що не заслуговує на увагу та спростовується як нормами матеріального права так і фактичними обставинами справи.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про фінансово - кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" у разі припинення управління майном та договору про участь у фонді фінансування будівництва, відкріплення об’єкта інвестування від довірителя, повернення коштів довірителю з ФФБ у визначених законом випадках здійснюється управителем ФФБ, тобто Банком. У свою чергу цей закон не передбачає права довірителів (позивача) вимагати повернення коштів безпосередньо від забудовника.

Окрім того, за підпунктом 9 п.2.1.1. Договору управитель (Банк) зобов’язаний повернути повністю або частково довірителю, за його письмовою вимогою, кошти в сумі, що відповідає вартості відповідної кількості вимірних одиниць об’єкта інвестування за ціною на день подачі довірителем такої вимоги, протягом 30 банківських днів.

Необхідно розмежовувати відносини між довірителем (позивачем) та управителем (Банком) і забудовником (ТОВ "Сузір’я") з другого боку. Це абсолютно різні правовідносини, що оформлені окремими договорами. Між довірителем і забудовником ніяких безпосередніх фінансових правовідносин не існує, а тому довіритель не має права вимагати виконання якихось зобов’язань (зокрема, щодо повернення коштів) від забудовника.

Спір про повернення внесених у ФФБ коштів базується виключно на правовідносинах між довірителем і управителем, тобто предмет цього спору не охоплює відносин між управителем та забудовником.

Твердження апелянта про неправомірність стягнення коштів з урахуванням індексу інфляції та 3% річних через наявність мораторію не заслуговують на увагу, позаяк передбачені ст. 625 ч.2 ЦК індекс інфляції та 3% річних є особливою формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань, яка не має жодного стосунку ні до неустойки (штрафу, пені) та інших фінансових (економічних) санкцій, ні до збитків.

У контексті наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду в цій частині є законним і обґрунтованим. Підстав для його скасування немає.

Керуючись ст.ст. 11, 629 ЦК України, ст. 20 Закону України "Про фінансово - кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю", ст.ст. 10, 60, 212, 213, 303, 307 ч.1 п.3, 309 ч.1 п.4, ч.2, ч.3, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України (1618-15) , -

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" задовольнити частково.

2. рішення Ужгородського міськрайонного суду від 25 січня 2011 р. змінити.

3. рішення в частині задоволення позовної вимоги про стягнення 46281.34 грн. збитків і 20000 грн. витрат на правову допомогу скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог.

4. У решті залишити рішення без змін.

5. рішення набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.