розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна, визначення порядку користування майном, визнання права користування майном, за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення, визнання права користування житлом, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільної сумісної власності подружжя, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Барського районного суду Вінницької області від 27 січня 2011 року, -

У лютому 2009 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна, визначення порядку користування майном, визнання права користування майном, а саме квартирою АДРЕСА_1 Посилається на те, що з 01 травня 1989 р. по 26 травня 2009 року він перебував в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 За час спільного проживання придбали спірну трикімнатну квартиру. Свідоцтво про право власності на квартиру видане 13 липня 2006 року, згідно із рішенням виконкому Барської міської ради за № 374 від 12.05.2006 р., на ім'я ОСОБА_3 Дана квартира складається із трьох жилих кімнат. Однак, в натурі квартира не може бути поділена, оскільки знаходиться на третьому поверсі багатоповерхового будинку. ОСОБА_3 добровільно не бажає поділити квартиру та зареєструвати його в ній. Позивач вважає, що згідно із ст. 60, 63, 70 Сімейного кодексу України, квартира є спільною сумісною власністю, атому просив суд встановити порядок користування квартирою, виділивши йому жилу кімнату площею 24 кв.м. та балкон, а відповідачу виділити в користування дві жилі кімнати площею 12,5 кв.м. і 11,5 кв.м. із лоджією. Кухню, ванну, туалетну кімнату та коридор залишити у спільному користуванні. В прохальній частині позивач просить визнати за ним право на 1\2 ідеальну частку квартири та встановити зазначений порядок користування, а також стягнути на його користь судові витрати.

В свою чергу в ході судового розгляду даної справи ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільної сумісної власності подружжя. Зазначає про перебування у шлюбі із відповідачем та придбання спірної квартири і автомобіля марки ВАЗ 2193, державний номерний знак НОМЕР_1. Автомобіль знаходиться в користуванні ОСОБА_2 та зареєстрований на нього. ОСОБА_3 посилається на те, що спірна квартира придбана на її особисті кошти і свідоцтво про право власності видане на її ім'я. Кошти на придбання квартири надавали її брат ОСОБА_7 в сумі 8000 доларів США та батьки, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в сумі 9 000 грн. Дана квартира є кооперативною, вона одна була членом кооперативу, ордер отримувала на себе, особисто вносила пайові внески. Ремонт в квартирі проводила за свої особисті кошти. В прохальній частині своєї позовної заяви ОСОБА_3 просила суд визнати за нею право власності на квартиру та визнати за нею свідоцтво на право власності. Крім того, вона просить поділити автомобіль, який був придбаний у шлюбі та стягнути на її користь 1\2 вартості автомобіля, а судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою суду дані позови були об'єднані в одне провадження.

В подальшому в ході судового розгляду даної справи ухвалою суду залучено до участі в якості третьої особи з самостійними вимогами дочку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_5. Після чого ОСОБА_5 звернулася в суд позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення порядку користування квартирою та виділення її в користування кімнату площею 24 кв.м., а підсобні приміщення залишити в спільному користуванні. Посилається на те, що вона є членом сім'ї власника квартири ОСОБА_3, поселена у спірну квартиру за згодою своїх батьків ОСОБА_2 та ОСОБА_3, де є її особисті речі. У зв’язку з цим має право на користування спільною квартирою.

В ході судового розгляду даної справи ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна. Зазначив, що за половину вартості автомобіля він залишив ОСОБА_3 інше перераховане ним майно. Тому просив перераховане ним майно залишити за ОСОБА_3, а йому виділити в натурі та визнати за ним право власності на автомобіль ВАЗ 21093, 1993 р.в.

Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 27 січня 2011 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 10000 грн., як Ѕ вартості легкового автомобіля "ВАЗ 21093", державний номерний знак НОМЕР_1, залишивши автомобіль у власності ОСОБА_2 В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. В задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 понесені нею судові витрати пов’язані з сплатою судового збору у розмірі 8 грн. 50 коп., 157 грн. витрат на ІТЗ та 2500 грн. витрат на правову допомогу адвоката.

В апеляційній скарзі позивач-відповідач ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити повністю. Посилається на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідач-позивач ОСОБА_3 заперечила апеляційну скаргу, викладені в ній мотиви вважає безпідставними, надуманими і такими, що не спростовують рішення суду. Просить скаргу відхилити, а рішення залишити без зміни.

Третя особа ОСОБА_5 не надала письмових заперечень і в судове засідання не з'явилася.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши пояснення сторін у справі, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.ст. 10, 57, 60, 213, 308 ЦПК України суд вирішує цивільно-правовий спір на засадах змагальності, кожна сторона зобов’язана доказами довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 01 травня 1989 р. по 26 травня 2009 р. Під час перебування у шлюбі ОСОБА_3 вступила до житлово-будівельного кооперативу "Надія", перебуваючи на обліку у міській раді, отримала ордер на ім'я ОСОБА_3 і згідно із рішенням виконкому Барської міської ради № 374 від 12.05.2006 р. отримала свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1. За таких обставин суд вважає, що ОСОБА_3 є законним власником квартири.

Як було встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 не подавали заяв про прийняття до членів кооперативу, не перебували у черзі на отримання житла, не отримували ордер. Ці обставини визнаються сторонами, а тому згідно із ст.. 61 ЦПК України (1618-15) , не підлягають доказуванню. За таких обставин, права членів сім'ї членів житлово-будівельного кооперативу регулюються п. 35 Статуту та ст. 145 ЖК України, тобто вони мають рівне з ним право на користування жилим приміщенням.

Суд прийшов до висновку, що правовідносини, які склались між сторонами по справі, регулюються не лише нормами Сімейного кодексу України (2947-14) , на які посилається позивач ОСОБА_2, але й ч.3 ст. 368 ЦК України, згідно якої майно, набуте подружжям за час шлюбу є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. У даному випадку, крім СК України (2947-14) та ЦК України (435-15) , правовідносини врегульовані главою 5 Житлового кодексу України (5464-10) . Зокрема, ст. 146 ЖК України визначає, що поділ квартири в будинку житлово-будівельного кооперативу між членом кооперативу і його дружиною( розуміється і чоловіком) допускається в разі розірвання шлюбу між ними, якщо пай є спільною власністю подружжя і якщо кожному з колишнього подружжя є можливість виділити ізольоване жиле приміщенні в займаній ним кватирі. В даному випадку у суду немає доказів того, що пай визнаний спільною власністю подружжя і за таких обставин суд прийшов до правильного висновку про те, що позов ОСОБА_2 не підлягає задоволенню в частині визнання права власності на 1/2 ідеальну частку квартири. Позивач ОСОБА_2 не ставив позовних вимог про визнання права на частину паєнагромадження або ж визнання паю спільною власністю подружжя.

Щодо встановлення порядку користування жилим приміщенням та виділення . ОСОБА_2 кімнати площею 24 кв. м., суд першої інстанції прийшов до висновку, що слід керуватися ст. 145 ЖК України де визначено, що право на користування жилим приміщенням мають лише члени сім'ї, які проживають разом із членом житлово-будівельного кооперативу, а також особи, які вселилися як члени сім'ї, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Встановлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 шлюб розірвано 26.05.2009 р. На час подачі позовної заяви, тобто 16 лютого 2009 р., ОСОБА_2 зазначив, що проживав в АДРЕСА_2, тобто в спірній квартирі не проживав, не був зареєстрований. Судом встановлено, що ОСОБА_2 без згоди власника квартири ОСОБА_3, вселився в спірне житло, у зв'язку із чим ОСОБА_3 подала відповідну скаргу до Барського РВ на неправомірні дії останнього.

Згідно із п. 28 Статуту кооперативу, поділ квартири між членами ЖБК і його дружиною допускається в разі розірвання шлюбу між ними, якщо кожному із колишнього подружжя можливо виділити ізольоване жиле приміщення. Угода між колишнім подружжям про поділ паю є обов'язковою для кооперативу і виконкому міської ради при вирішенні питання про членство іншого подружжя в кооперативі. Згідно із п. 35 Статуту, лише члени сім'ї, які проживають разом із членом ЖБК, мають рівне право з ним користування жилим приміщенням. Члени сім'ї члена кооперативу, крім того з подружжя який не має право на частину паєнагромадження, не вправі вимагати поділу приміщення.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позов ОСОБА_2 не обґрунтований і тому відповідно він не має права на виділення йому в користування житлової кімнати.

ОСОБА_3 є власником квартири в будинку житлового кооперативу. її права підтверджуються свідоцтвом про право власності і тому суд вважає, що не потрібно ухвалювати додаткове рішення суду про визнання права власності. Згідно із ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Суд враховує те, що свідоцтво про право власності на час розгляду справи не визнано недійсним, рішення Барської міської ради № 374 від 12.05.2006р. ніким не скасовано. ОСОБА_3 є єдиним законним власником спірної квартири і тому в цій частині позовних вимог їй слід відмовити.

Також судом встановлено, що за час перебування у шлюбі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був придбаний легковий автомобіль марки "ВАЗ 21093", державний номерний знак НОМЕР_1, який є спільною сумісною власністю подружжя. Сторони визнали, що вартість автомобіля складає 20 000,00 гривень. В судовому засіданні ОСОБА_2 заявив, що не заперечує щодо стягнення із нього 1/2 вартості автомобіля на користь ОСОБА_3, що складає 10000 гривень.

Згідно із ст. 61 ЦПК України, обставини, які визнаються сторонами, не підлягають доказуванню .Згідно із ст. 71 СК України, неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Згідно із ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Таким чином суд прийшов до висновку, що в цій частині позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають до задоволення.

В частині позовних вимог ОСОБА_5 суд першої інстанції прийшов до висновку, що вони не підлягають до задоволення. Так, згідно із ст. 145 ЖК України члени сім'ї, які проживають разом із членами житлово-будівельних кооперативу, мають рівне з ним право користування жилим приміщенням. Такого ж права набувають особи, які вселились в жиле приміщення в будинку житлово-будівельного кооперативу, як члени сім'ї. ОСОБА_5 не надала доказів того, що вселилась в спірну квартиру, хоча згідно із ст. 3 СК України, і є членом сім'ї ОСОБА_3

Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки судом з’ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів, правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, їх об’єктивний склад, права та обов’язки сторін, вірно застосовані норми матеріального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають достатніх підстав для скасування рішення суду.

Відповідно ч.2 ст. 384 Цивільного кодексу України член житлово-будівельного (житлового) кооперативу має право володіння і користування, а за згодою кооперативу-і розпоряджання квартирою, яку він займає в будинку кооперативу, якщо він не викупив її.

Відповідно до вимог статті 141 ЖК Української РСР особі, прийнятій до членів житлово-будівельного кооперативу, по рішенням загальних зборів членів кооперативу, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, надається окрема квартира, що складається з однієї чи кількох кімнат, відповідно до кількості членів сім"ї, суми її пайового внеску і граничного розміру жилої площі, передбачуваного Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу.

Відповідно до вимог ст. 145 Житлового кодексу Української РСР члени сім"ї, які проживають разом з членом житлово-будівельного кооперативу, мають рівне з ним право користування жилим приміщенням. Такого ж права набувають особи, які вселилися в жиле приміщення в будинку житлово-будівельного кооперативу як члени сім"ї, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до вимог ст. 146 Житлового кодексу Української РСР поділ квартири в будинку житлово-будівельного кооперативу між членом кооперативу і його дружиною допускається в разі розірвання шлюбу між ними, якщо пай є спільною власністю подружжя і якщо кожному з колишнього подружжя є можливість виділити ізольоване жиле приміщення в займаній ними квартирі. Поділ квартири провадиться за згодою між колишнім подружжям, а в разі відсутності згоди - за рішенням суду.

За змістом нині діючого п.27 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР №186 від 30.04.1985р (186-85-п) особі, прийнятій до членів житлово-будівельного кооперативу, за рішенням загальних зборів членів кооперативу, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, надається в безстрокове користування окрема квартира, що складається з однієї чи кількох кімнат, відповідно до кількості членів сім"ї, суми її пайового внеску та граничного розміру жилої площі. За змістом п.28 цього Статуту (186-85-п) квартира надається членові кооперативу на членів його сім"ї, вказаних у заяві про вступ до кооперативу. До цієї заяви включаються члени сім'ї, які перебувають з ним на обліку бажаючих вступити до кооперативу. Відповідно до п.43 цього Статуту (186-85-п) поділ квартири між членом ЖБК і його дружиною допускається в разі розірвання шлюбу між ними, якщо пай є спільною власністю подружжя.

В Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 18.09.1987року (v0009700-87) із змінами від 25.12.1992року (v0013700-92) та від 25.05.1998року (v0015700-98) "Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи"в п.5-1 вказано, що згідно із ст. 15 Закону України "Про власність" член ЖБК, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, набуває право власності на квартиру і вправі розпоряджатись нею на свій розсуд - продавати, заповідати, обмінювати, в тому числі на інше жиле приміщення у будинку державного або громадського житлового фонду чи іншого ЖБК, на жилий будинок (частину будинку), що належить громадянину на праві власності і вчиняти відносно неї інші угоди, що не заборонені законом. Також в п.6 б\ Постанови (v0009700-87) вказано, що внесений одним з подружжя до вступу в шлюб пай є його особистим майном. Якщо паєнагромадження згодом збільшилися за рахунок коштів, одержаних одним з подружжя у дар або в порядку спадкування чи за рахунок дошлюбного майна, то ці кошти також є особистою власністю того з подружжя, який їх одержав. При поділі квартири на цю суму може бути збільшена його частка в паєнагромадженні.

Частиною 3 ст. 384 ЦК України встановлено, що в разі викупу квартири член житлово-будівельного кооперативу стає її власником.

Доказів того, що спірна квартира була викуплена сторони суду не надали.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, або законом.

Відповідно до вимог ст. 60 Сімейного кодексу України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу). За змістом ч.3 ст. 57 СК України майном, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до вимог ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, або заперечень.

При вирішенні цієї вимоги також слід врахувати пропозиції Пленуму Верховного Суду України, викладені в п. 6 "в" постанови № 9 від 18.09.1987 року (v0009700-87) з послідуючими змінами "Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи", згідно з якими при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, судові слід керуватися ст. 146 ЖК України, ст. 15 Закону України "Про власність", п.43 Примірного статуту ЖБК і чинним законодавством про шлюб та сім'ю - Сімейним Кодексом України (2947-14) , враховуючи, що поділ квартири у будинку ЖБК може бути проведений, якщо кожному з колишнього подружжя можливо виділити ізольоване жиле приміщення. Поділ приміщень при цьому провадиться відповідно до виділених їм часток у паєнагромадженні або визначених у праві власності на квартиру.