розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Ужгород справу за апеляційною скаргою ПАТ КБ "ПриватБанк" на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 13 січня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про стягнення суми, належної при звільненні, та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, -

11 листопада 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі-Банк), в якому просив стягнути з відповідача 7 851 грн. 48 коп. - сума належна до виплати при звільненні 19 серпня 2010 року, та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 20 серпня 2010 року по день прийняття рішення.

Позов мотивовано тим, що рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 08 квітня 2010 року позивача ОСОБА_1 було поновлено на посаду водія-інкасатора у Банку та стягнуто з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 35 547 грн. 36 коп. Проте відповідач затягував виконання рішення суду та тривалий час не допускав позивача до роботи. У зв’язку з тим, що відбулася реорганізація відповідача і функції Закарпатського регіонального управління було передано Західному головному регіональному управлінню ПАТ КБ "ПриватБанк'', позивача, після поновлення на роботі, за його згодою було звільнено з роботи 19 серпня 2010 року, проте розрахунку за час з 09 квітня 2010 року по день звільнення проведено не було. Посилаючись на ст. ст. 116, 117 КЗпП України просив задовольнити позовні вимоги.

рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 13 січня 2011 року, з врахуванням виправлення описки ухвалою від 31 січня 2011 року, стягнуто з Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 20 серпня 2010 року по 01 грудня 2010 року в розмірі 14 063 грн. 64 коп. Також стягнуто з Банку на користь держави 219 грн. 15 коп. судових витрат та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Банк в апеляційні скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Вважає, що суд неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, і судове рішення ухвалене з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з’явились в судове засідання, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи позивач ОСОБА_1 25 червня 2007 року був прийнятий на посаду водія-інкасатора до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк". 19 серпня 2008 року був звільнений з вищевказаної посади на підставі Наказу №3692 від 19 серпня 2008 року, що стверджується ксерокопією трудової книжки від 18 квітня 2003 року (а.с. 3-4). рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 08 квітня 2010 року ОСОБА_1 поновлений на посаді водія-інкасатора "Закарпатського регіонального управління " ПАТ КБ "ПриватБанк" з 20 серпня 2008 року та стягнуто з ПАТ КБ "ТІриватБанк" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 35 547 грн. 36 коп. (а.с. 9-12). 26 квітня 2010 року Мукачівським міськрайонним судом було видано виконавчий лист за №2-68/10 (а.с.14. 15).

Проте наказ про поновлення позивача на роботі в Публічному акціонерному товаристві комерційний банк "ПриватБанк" на посаді водія-інкасатора було видано лише 12 серпня 2010 року, хоча в самому наказі зазначено, що рішення суду про поновлення ОСОБА_1 надійшло в ЗРУ 21.04.2010 (а.с.15).

У відповідності до наказу від 31 серпня 2010 року ОСОБА_1 з 19 серпня 2010 року звільнений із вищевказаної посади згідно ст. 36 п. 1 КЗпП України (а.с. 17).

Задовольняючи позов суд вважав, що необхідно провести оплату за 163 робочі дні - з 9 квітня 2010 року – з наступного дня після прийняття судом рішення про поновлення позивача на роботі – до 1 грудня 2010 року, оскільки з 01 грудня 2010 року позивач ОСОБА_1 був прийнятий на посаду охоронника 1-ї категорії (витяг з наказу ДП "Ефорт-Гарант-4" ТзОВ "Ефорт-Гарант" №46-к від 01 грудня 2010 року, а.с. 56).

Проте такого висновку суд дійшов з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Встановлено, що рішення суду від 8 квітня 2010 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі було виконано Банком лише 12 серпня 2010 року. Порядок і умови вирішення питання про оплату вимушеного прогулу при затримці виконання судового рішення про поновлення на роботі працівника визначено статтею 236 КЗпП України. Ця норма передбачає обов'язок власника виплатити працівникові середній заробіток або різницю в заробітку за весь час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника. В цьому випадку орган, який розглядав спір, виносить ухвалу про виплату вказаного відшкодування.

Проте, вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції не врахував згаданих положень закону та розглядав позов ОСОБА_1 про оплату вимушеного прогулу як новий спір.

Зважаючи на положення ст. 236 КЗпП України підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про виплату середнього заробітку за період 9 квітня 2010 року по 11 серпня 2010 року – немає.

В той же час, Банком безпідставно не було проведено ОСОБА_1 оплату за період з 12 по 19 серпня 2010 року – з дня видачі наказу про поновлення його на роботі до дня звільнення.

Виходячи зі змісту ст. ст. 24, 31, ч. 5 ст. 235 КЗпП України, ст.

77 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, що діяла на час ухвалення судом рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі) негайне виконання рішення суду означає обов'язок, а не право власника не пізніше наступного дня після проголошення судового рішення видати наказ (розпорядження) про поновлення працівника на роботі та фактично допустити його до виконання попередніх обов'язків. Оскільки ОСОБА_1 фактично було поновлено на роботі 12 серпня 2010 року, а звільнено з 19 серпня 2010 року, з Банку слід стягнути на користь позивача оплату за 5 робочих днів.

Згідно із ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, належних до виплати йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Відповідно до ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В день звільнення позивача – 19 серпня 2010 року – з ним не було проведено розрахунок, тому вимога позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правомірною. Суд першої інстанції стягнув таку оплату до 1 грудня 2010 року – до дня прийняття позивача на роботу на посаду охоронника 1-ї категорії ДП "Ефорт-Гарант-4" ТзОВ "Ефорт-Гарант". Таке рішення суду позивачем не оскаржувалось.

Судова колегія вважає вірною позицію суду першої інстанції, що розрахунок необхідної до виплати позивачу суми слід проводити із середньоденного заробітку позивача, визначеного рішенням апеляційного суду від 8 квітня 2010 року – 86,28 грн.

Таким чином, позивачу до виплати підлягають: 431,40 грн. – оплата за 5 робочих днів з 12 по 19 серпня 2010 року, та 5608,20 грн. – середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на 65 робочих днів (з 20 серпня по 1 грудня 2010 року), а всього – 6039,60 грн.

Зважаючи на викладене, рішення суду першої інстанції слід змінити з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України - неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. 304, п. п. 2, 3 ч.1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" – задовольнити частково.

рішення Мукачівського міськрайонного суду від 13 січня 2011 року – змінити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 431 (чотириста тридцять одну) грн. 40 коп. належних йому при звільненні 19 серпня 2010 року.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 20 серпня 2010 року по 01 грудня 2010 року в розмірі 5608 (п’ять тисяч шістсот вісім) грн. 20 коп.

Суми нараховані без утримання податків та інших обов’язкових платежів.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на користь держави 60 (шістдесят) грн. 40 коп. судового збору та 120 (сто двадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.