розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 2 листопада 2010 року по справі за позовом ОСОБА_6, що діє в інтересах малолітнього ОСОБА_7 до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5; третя особа: орган опіки та піклування Уманської міської ради Черкаської області про вселення, усунення перешкод в користуванні житлом та визнання договору дарування від 31 серпня 2007 року ? частини квартири та договору купівлі-продажу квартири від 28 листопада 2009 року недійсними та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6; третя особа: виконавчий комітет Уманської міської ради про визначення місця проживання дитини, скасування рішення виконавчого комітету Уманської міської ради за № 636 від 24.12.2009 року, визнання ОСОБА_6 особою, яка втратила право користування жилим приміщенням,

Дослідивши матеріали справи, заслухавши ОСОБА_3, його адвоката ОСОБА_2, які підтримали подану апеляційну скаргу; ОСОБА_6 та її адвоката ОСОБА_1, які просили апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_5 відхилити, колегія суддів,-

ОСОБА_3 в березні 2010 року звернувся до Уманського міськрайонного суду Черкаської області із позовом до ОСОБА_6; третя особа: орган опіки та піклування - виконавчий комітет Уманської міської ради про визначення місця проживання дитини, посилаючись в обґрунтування заявленого позову на те, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого мають дитину – ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження. Шлюб між сторонами розірвано, після розірвання шлюбу відповідачка створює перешкоди в спілкуванні позивача із сином. Приймаючи до уваги вказаний факт, а також ту обставину, що згідно рішення виконавчого комітету Уманської міської ради за № 636 від 24.12.2009 року визначено дні і години зустрічей позивача з малолітнім сином лише щопонеділка та щосереди з 17 до 19 годин, що ОСОБА_3 вважає таким, що суттєво ущемлює його законні права щодо спілкування із дитиною та прийняття участі в її вихованні, у зв"язку із чим змушений звертатися до суду. ОСОБА_3 просив постановити відповідне судове рішення, яким скасувати рішення виконавчого комітету Уманської міської ради № 636 від 24.12.2009 року про визначення годин зустрічей із сином – ОСОБА_7 як незаконне, а також просив визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження за місцем проживання позивача.

В подальшому, ОСОБА_3 збільшив обсяг заявленого позову, окрім попередніх вимог, також просив визнати ОСОБА_6 особою, яка втратила право користування жилим приміщенням – квартирою АДРЕСА_1 у зв"язку із її вибуттям на інше постійне місце проживання.

ОСОБА_6, в свою чергу, в вересні 2009 року звернулась до Уманського міськрайонного суду Черкаської області в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_7 із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про вселення та усунення перешкод в користуванні житлом, посилаючись в обгрунтування заявленого позову на те, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, проживали однією сім’єю в квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

В даній квартирі, вказує позивачка, їх сім’я проживала на протязі 11 років. До складу сім’ї фактично входили 3 особи: вона, її чоловік та їх син ОСОБА_7. Батько відповідача помер в 1999 році, а мати ОСОБА_4 весь цей час проживала на своїй дачі, що розташована в АДРЕСА_2.

В останні два роки їх спільного проживання, вказує ОСОБА_6, відповідач ОСОБА_3 поводився агресивно, а в травні 2009 року почав вимагати, щоб вона з дитиною залишила квартиру і перейшла проживати в інше місце.

В серпні 2009 року, в період свого перебування із малолітньою дитиною у своїх батьків, які мешкають за адресою: АДРЕСА_3, зазначає ОСОБА_6, її чоловік вилучив із спірної квартири належні їй та її малолітній дитині речі і привіз їх в с. Рижавка.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_6 просила постановити рішення, яким вселити її та малолітню дитину - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, в квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, а також зобов’язати відповідачів за позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не чинити перешкод їй, ОСОБА_6 та її малолітньому сину - ОСОБА_7 у вселенні та користуванні житлом, а також відшкодувати понесені нею судові витрати.

Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 серпня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про визначення місця проживання дитини та позовні вимоги ОСОБА_6 в інтересах малолітнього ОСОБА_7 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про вселення та усунення перешкод в користуванні житлом – об"єднані в одне провадження.

В подальшому, ОСОБА_6 розширила обсяг заявлених позовних вимог, пред"явивши додаткову позовну заяву до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, в якій зазначала, що їй стала відома та обставина, що один із відповідачів за позовом - ОСОБА_3, подарував, а інший відповідач за позовом ОСОБА_4, прийняла в дарунок належну відповідачу за позовом ? частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Враховуючи ту обставину, що дана угода спрямована проти прав та інтересів малолітньої дитини, яка залишилася фактично без житла, ОСОБА_6 просила визнати договір дарування ? частини квартири АДРЕСА_1, укладений 31.08.2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 недійсним, як такий, що не відповідає вимогам чинного законодавства, повернувши сторони в первісний стан.

В подальшому, ОСОБА_6 уточнила заявлені позовні вимоги, окрім попередніх, просила також визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 28.11.2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у зв"язку із його невідповідністю вимогам чинного законодавства та істотним порушенням законних прав та інтересів малолітньої дитини - ОСОБА_7

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 2 листопада 2010 року позовні вимоги ОСОБА_6, що діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_7 - задоволено.

Визнано недійсним договір дарування ? частини квартири АДРЕСА_1 від 31 серпня 2007 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений Державним нотаріусом Уманської міської Державної нотаріальної контори Копиловим В.І. 31 серпня 2007 року та зареєстрованого в реєстрі № 1-3597.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 28 листопада 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, який посвідчений Державним нотаріусом Уманської міської Державної нотаріальної контори Кравчук Т.І. 28 листопада 2009 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2-5366.

Вселено ОСОБА_6 та малолітню дитину ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, у квартиру АДРЕСА_1.

Зобов’язано ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 не чинити перешкод ОСОБА_6 та малолітньому сину ОСОБА_7 у вселенні та користуванні житлом.

Стягнуто із ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 солідарно на користь ОСОБА_6 сплачені судові витрати: судовий збір в сумі 17 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 67 грн. та витрати, пов’язані із отриманням правової допомоги в сумі 1500 грн.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про визначення місця проживання дитини, скасування рішення виконавчого комітету Уманської міської ради та визнання ОСОБА_6 особою, що втратила право на користування житловим приміщенням – відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить рішення суду першої інстанції скасувати як необґрунтоване та таке, що постановлене з порушенням норм процесуального та матеріального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_6 в задоволенні позовних вимог.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати як постановлене при невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, із порушенням вимог матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити ОСОБА_6 в задоволені позовних вимог та задоволити його позовні вимоги.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду першої інстанції скасувати як незаконне та необгрунтоване, ухваливши нове рішення, яким повністю відмовити в задоволені позовних вимог ОСОБА_6

Заслухавши думку учасників процесу, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів поданих апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про необхідність їх відхилення, виходячи із наступного.

Згідно вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

При розгляді даної справи суд першої інстанції правильно встановив факти, відповідні їм правовідносини, постановив рішення із додержанням вимог матеріального і процесуального права, яке ґрунтується на зібраних по справі доказах, оцінивши які в сукупності, суд прийшов до правильного висновку про необхідність задоволення заявлених ОСОБА_6 вимог та відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

Є необґрунтованими посилання ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції при вирішенні спору не прийняв до уваги той факт, що ОСОБА_6 за власною ініціативою, добровільно залишила разом із малолітньою дитиною спірне житлове приміщення – квартиру АДРЕСА_1 та переїхала на інше постійне місце проживання, втративши при цьому право користування вищевказаною квартирою, оскільки такі твердження апелянта повністю спростовуються зібраними по справі доказами.

Як вбачається із наявних матеріалів справи, 18 серпня 2009 року ОСОБА_3 під"їхав на подвір"я батьків ОСОБА_6 у с. Рижавка, Уманського району, Черкаської області та привіз особисті речі ОСОБА_6, висловивши при цьому заяву про те, що вона разом із дитиною більше в квартирі АДРЕСА_1 проживати не будуть.

Суд правильно прийняв до уваги пояснення самої дитини про вилучення в нього батьком – ОСОБА_3 ключів від замка на вхідних дверях, а також заміни замка на вхідних дверях квартири, що позбавило неповнолітнього разом із матір"ю можливості вільного доступу до житла.

Згідно вимог діючого житлового законодавства України, Постанови Пленуму ВСУ "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (v0002700-85) при розгляді справ про визнання наймача або членів його сім"ї такими, що втратили право користування жилим приміщенням, необхідно ретельно з"ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки.

В разі їх поважності, в тому числі внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім"ї, суд може продовжити пропущений строк.

Як вбачається із наявних матеріалів справи, тимчасова відсутність ОСОБА_6 та неповнолітньої дитини – ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження у квартирі АДРЕСА_1 була обумовлена рядом причин об"єктивного та суб"єктивного характеру - неналежною поведінкою самого позивача ОСОБА_3, агресивними діями останнього по відношенню ОСОБА_6 у формі фізичного насильства та морально-психологічного тиску, що потягнуло за собою розірвання шлюбу між сторонами, тяжким матеріальним станом відповідачки ОСОБА_6, на утриманні якої знаходився малолітній син, при ухилянні позивача ОСОБА_3 від належного виконання своїх батьківських обов"язків по відношенню до дитини.

Крім того, колегія суддів враховує той факт, що неповнолітня дитина сторін – ОСОБА_7, 1998 року народження перебуває в скритому депресивному стані, в нього явно виражений страх втрати стосунків із близькими людьми, дитина страждає рядом захворювань, перебував на обстеженні та лікуванні в клініці"Охматдит", що підтверджується наданою медичною документацією, у зв"язку із чим потребує підвищеної уваги та захисту його інтересів.

Всі вищевказані причини в їх сукупності, змусили відповідачку ОСОБА_6 разом із неповнолітньою дитиною залишити спірну квартиру АДРЕСА_1 і тимчасово переїхати на інше місце проживання, де вона намагалася вирішувати проблеми, пов"язані із станом здоров"я та розвитку сина.

Згідно довідки виконкому Рижавської сільської ради батьками ОСОБА_6 – ОСОБА_8, ОСОБА_9 щомісячно надавалася допомога в розмірі 2 000 гривень для матеріального забезпечення малолітньої дитини - ОСОБА_7. /т.1 а.с.124/.

Вимушене залишення ОСОБА_6 квартири АДРЕСА_1 внаслідок збігу складних сімейних та особистих обставин не можна вважати добровільним переїздом на інше постійне місце проживання.

При вирішенні спору в частині визнання укладених відносно спірної квартири правочинів недійсними, суд першої інстанції правильно прийняв до уваги положення ст. 12 ЗУ"Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", яка наголошує на тому, що "для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення право чинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям".

Відповідно до вимог ст. 224 ЦК України правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування /ст.71 цього Кодексу/ є нікчемним.

Враховуючи факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування, який був врахований разом із іншими об"єктивними обставинами справи, суд першої інстанції прийшов до правильного і обґрунтованого висновку про необхідність поновлення порушених прав неповнолітньої дитини та визнання недійсними договорів дарування та купівлі - продажу, вчинених відносно спірної квартири АДРЕСА_1 .