Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Короткова В.Д.

суддів Гончаренко В.М., Комаровської Н.В.

при секретарі Таратіній О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Одеської обласної дирекції про визнання договору поруки недійсним, за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Одеської обласної дирекції про визнання договору поруки недійсним, за позовом публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Одеської обласної дирекції до ОСОБА_5, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Одеської обласної дирекції на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 3 листопада 2010 року,

17 лютого 2009 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Одеської обласної дирекції (далі Банк), посилаючись на те, що її колишній чоловік ОСОБА_2 під час шлюбу уклав договір поруки з банком від 12 червня 2007 року та додаткову угоду до цього договору від 28 лютого 2008 року, за якими забов"язався відповідати за кредитними забов"язаннями товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ВИН" (далі товариство "БІЗНЕС ВИН") та сільськогосподарського закритого акціонерного товариства "Ольвія" (далі товариство "Ольвія"). Позивачка просила визнати зазначені угоди недійсними, оскільки вони укладені в порушення ст.65 СК України без згоди другого з подружжя.

17 лютого 2009 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 та Банку, посилаючись на те, що її колишній чоловік ОСОБА_5 під час шлюбу уклав договір поруки з банком від 12 червня 2007 року та додаткову угоду до цього договору від 28 лютого 2008 року, за якими забов"язався відповідати за кредитними забов"язанями товариства "БІЗНЕС ВИН" та товариства "Ольвія". Позивачка просила визнати зазначені угоди недійсними, оскільки вони укладені в порушення ст.65 СК України без згоди другого з подружжя.

25 лютого 2009 року Банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_2, посилаючись на те, що відповідачі уклали договори поруки з банком від 12 червня 2007 року та додаткові угоди до цих договорів від 28 лютого 2008 року, за якими забов"язалися відповідати за борговими забов"язаннями товариства "БІЗНЕС ВИН" та товариства "Ольвія" на загальну суму 11 800 000 доларів США, які виникають з умов Генеральної кредитної угоди від 12 червня 2007 року та додаткової угоди до неї від 28 лютого 2008 року. В рамках зазначеної Генеральної кредитної угоди Банк уклав 29 лютого 2008 року кредитний договір з товариством "БІЗНЕС ВИН" на 10 000 000 доларів США зі сплатою 11% річних строком погашення до 23 лютого 2009 року та кредитний договір від 14 березня 2008 року з товариством "Ольвія" на 7 500 000 гривень зі сплатою 15% річних строком погашення до 6 березня 2009 року. Оскільки зазначені підприємства не виконують обов’язків по поверненню кредиту та відсотків, позивач просив стягнути з поручителів ОСОБА_5 та ОСОБА_2 солідарно заборгованість за кредитами та відсотками, неустойку на загальну суму 86 805 614 грн. 21 коп. та судові витрати.

Вищезазначені позови об’єднані в одне провадження.

рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 3 листопада 2010 року позови ОСОБА_1 та ОСОБА_4 задоволені, в задоволенні позову Банка – відмовлено.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду в зв’язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права та прийняття нового рішення про відмову в позові ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та задоволення позову Банка.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення – скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позовах ОСОБА_1, ОСОБА_4 та Банка з наступних підстав.

Задовольняючи позови ОСОБА_1 та ОСОБА_4 суд першої інстанції виходив з того, що договори поруки укладені відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_5 без згоди другого з подружжя в порушення ст.65 СК України та без згоди органу опіки та піклування в порушення ст. 17 Закону України"Про охорону дитинства".

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду, оскільки вони не ґрунтуються на законі та не підтверджуються матеріалами справи.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 12 червня 2007 року уклали договори поруки з банком та 28 лютого 2008 року уклали додаткові угоди до договорів поруки, за якими кожний забов"язався відповідати за кредитними забов"язаннями товариства "БІЗНЕС ВИН" та товариства "Ольвія" (а.с.105-110). На час укладення зазначених договорів кожен з поручителів знаходився в шлюбі.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення забов"язання боржником.

Порука є видом забезпечення виконання основного забов"язання, а не угодою про розпорядження майном, яке належить поручителю. Договір поруки не створює обов’язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не врахував зазначених вимог закону та не правильно визначив характер спірних правовідносин, помилково застосувавши до них ст.65 СК України, яка регулює право подружжя на розпорядження майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя та вимагає згоду другого з подружжя у разі розпорядження майном.

Безпідставним також є застосування судом першої інстанції ст. 17 Закону України"Про охорону дитинства", оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладали договори поруки від свого імені, забов"язань від імені дітей не укладали, в той час як частина 3 цієї статті забороняє батькам забов"язуватися від імені дитини порукою та видавати письмові забов"язання.

За таких обставин рішення суду в частині визнання договорів поруки недійсними підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позовах ОСОБА_1 та ОСОБА_4

Відмовляючи в позові Банку про стягнення заборгованості за кредитом, суд першої інстанції мотивував відмову тим, що визнав договори поруки недійсними. В цій частині рішення суду першої інстанції також підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові Банку з інших підстав.

З матеріалів справи вбачається, що основним забов"язанням, виконання якого було забезпечено порукою, є Генеральна кредитна угода від 12 червня 2007 року та додаткова угода №1 до неї від 28 лютого 2008 року, які укладені між Банком з одного боку та товариствами "БІЗНЕС ВИН" та "Ольвія" з другого боку (а.с.89-92).

Відповідно до п.п.1.1., 1.2. Генеральної кредитної угоди її предметом було забов"язання Банку надавати зазначеним підприємствам кредитні кошти в порядку і на умовах, визначених у кредитних договорах, укладених в рамках цієї угоди, і які є її невід’ємними частинами. Загальний розмір позичкової заборгованості за наданими кредитами не повинен перевищувати еквівалент 11 800 000 доларів США.

Пунктом 2.4. Генеральної кредитної угоди передбачено, що конкретні строки користування кредитними коштами, відсоткові ставки за користування кредитними коштами, комісійної винагороди, об’єкти кредитування визначаються сторонами окремо в кожному кредитному договорі, укладеному в рамках цієї Генеральної кредитної угоди.

В рамках зазначеної Генеральної кредитної угоди Банк уклав 29 лютого 2008 року кредитний договір з товариством "БІЗНЕС ВИН" на 10 000 000 доларів США зі сплатою 11% річних строком погашення до 23 лютого 2009 року та кредитний договір від 14 березня 2008 року з товариством "Ольвія" на 7 500 000 гривень зі сплатою 15% річних строком погашення до 6 березня 2009 року (а.с.94-104).

Таким чином, фактичне кредитування зазначених підприємств було здійснено банком після укладення спірних договорів поруки, на підставі кредитних договорів від 29 лютого 2008 року та 14 березня 2008 року, в яких без згоди поручителів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 були визначені конкретні умови кредитування (суми кредиту, відсотки, строки погашення, штрафні санкції та інші умови, які збільшували обсяг відповідальності поручителів). Тому порука ОСОБА_7 та ОСОБА_8, яка забезпечувала виконання Генеральної кредитної угоди від 12 червня 2007 року та додаткової угоди №1 до неї від 28 лютого 2008 року, припинилася на підставі ч.1 ст. 559 ЦК України внаслідок зміни основного забов"язання без згоди поручителів в сторону збільшення обсягу їх відповідальності.

Виконання кредитних договорів від 29 лютого 2008 року та 14 березня 2008 року не було забезпечено порукою ОСОБА_7 та ОСОБА_8, оскільки вони не укладали відповідних договорів поруки з Банком, тому вони не можуть відповідати перед Банком за порушення забов"язань зазначених підприємств по поверненню отриманих кредитних коштів в порядку, передбаченому ч.1 ст.554 ЦК.

Приймаючи до уваги те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом не правильно застосовані норми матеріального права, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позовах ОСОБА_1, ОСОБА_4, Банка.

Керуючись ст. ст. 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.п.3,4, 314 ч.2 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Одеської обласної дирекції задовольнити частково.

рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 3 листопада 2010 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Одеської обласної дирекції про визнання договору поруки та додаткової угоди недійсними – відмовити.

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Одеської обласної дирекції про визнання договору поруки та додаткової угоди недійсними – відмовити.

В задоволенні позову публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Одеської обласної дирекції до ОСОБА_5, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами – відмовити.

рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.