за участю: позивача ОСОБА_3, представника третьої особи Генеральної прокуратури України – Гукасян Х.А., представника третьої особи Головного управління Державного казначейства України в м.Севастополі – Мількова Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Севастополі апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м.Севастополя від 09 листопада 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Національної акціонерної страхової компанії "Оранта", треті особи Генеральна прокуратура України, Головне управління Державного казначейства України в м.Севастополі, про стягнення суми страхового відшкодування,

У серпні 2005 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Національної акціонерної страхової компанії "Оранта", треті особи Генеральна прокуратура України, Головне управління Державного казначейства України в м.Севастополі, про стягнення страхового відшкодування у сумі 94 550 грн. 64 коп. за державним обов’язковим особистим страхуванням робітників прокуратури у зв’язку із втратою 20-ти відсоткової працездатності в результаті захворювання у зв’язку з виконанням службових обов’язків робітника прокуратури.

Вимоги позову мотивовані тим, що позивач, працюючи в органах військової прокуратури, отримав 20-ти відсоткову втрату професійної працездатності, що встановлено Севастопольською центральною міською медико-соціальною експертною комісією, і відповідно до Постанови КМУ № 486 від 19.08.1992 року "Про затвердження порядку та умов державного обов’язкового особистого страхування працівників прокуратури" (486-92-п) звернувся до НАСК "Оранта" із заявою про виплату йому відповідного страхового відшкодування, але зазначена заява відповідачем задоволена не була, надано пояснення, що він проходив службу у військовій прокуратурі, є військовослужбовцем і тому його страхування здійснюється на підставі Постанови КМУ № 488 "Про умови державного обов’язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозоб’язаних, призваних на збори, і порядок виплати страхових сум їм та членам їх сімей" (488-92-п) . Позивач, не погодившись із відмовою НАСК "Оранта" у виплаті страхового відшкодування саме за Постановою № 486 (486-92-п) , звернувся до суду з позовом для захисту свого невизнаного права.

Рішенням Ленінського районного суду м.Севастополя від 09 листопада 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Позивач з рішенням суду не погодився, подав апеляційну скаргу, у якій ставить питання про його скасування з підстав невідповідності нормам матеріального права, та ухвалення нового про задоволення його позовних вимог.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді – доповідача, пояснення осіб, що з’явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, та перевіривши доводи апеляційної скарги вважає, що остання підлягає відхиленню з таких підстав.

Залишаючи позов ОСОБА_3 без задоволення, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для виплати позивачу страхового відшкодування, передбаченого ст. 50 Закону України "Про прокуратуру".

З такими висновками суду погоджується колегія суддів.

Відповідно до ч.4 ст. 50 Закону України "Про прокуратуру" життя і здоров'я працівників прокуратури підлягають обов'язковому державному страхуванню за рахунок коштів відповідних бюджетів на суму десятирічного грошового утримання за останньою посадою. Порядок та умови страхування встановлюються Кабінетом Міністрів України, а саме, Постановою Кабінету Міністрів України № 486 від 19.08.1992 р. (486-92-п) , згідно з якою державне обов'язкове особисте страхування працівників прокуратури здійснюється за рахунок коштів, що виділяються з державного бюджету на утримання органів прокуратури, які виплачуються НАСК "Оранта" у розмірах, передбачених цією постановою (пункти 1,3,7).

Статтею 13 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що серед інших, до системи органів прокуратури належать і військові прокурори.

Гарантії правового і соціального захисту військовослужбовців встановлено Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року (2011-12) № 2011-Х11 та Постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 488 "Про умови державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум" (488-92-п) .

Конституційний Суд України у рішенні №10-рп від 25.10.2007 року (va10p710-07) , ухваленого в справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень частини четвертої статті 50 Закону України "Про прокуратуру", зазначив, що відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України стаття 16 Закону № 20-Х11 і пункт 1 Умов, затверджених Постановою № 488 (488-92-п) , передбачають зобов'язання Міністерства оборони України як страхувальника військовослужбовців, які проходять службу на посадах прокурорів, лише у випадках, коли страхові події сталися при виконанні ними функцій військової служби. Такі випадки підпадають під іншу категорію страхових виплат, не пов'язаних з виконанням прокурорських повноважень, що дає підстави для застосування відповідного закону залежно від обставин настання страхових подій.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_3 з червня 1988 року по листопад 2005 року працював на посаді слідчого по особо важливим справам військової прокуратури Військово-Морських Сил України. За час проходження служби відповідно до довідки Військово-лікарняної комісії від 01.10.2004 року за вих.№ 1/88/497 та довідки МСЕК м.Севастополя серії 2018 АИ № 09735 від 11.10.2004 року позивач, у зв’язку із захворюванням, пов’язаним із проходженням військової служби, втратив 20% працездатності(т.1 а.с.8,11).

Листом № 471 від 04 листопада 2004 року НАСК "Оранта" відмовлено у виплаті страхового відшкодування у зв’язку із ненаданням останнім необхідного пакету документів та відсутністю страхового випадку(т.1 а.с.9).

Порядком та умовами державного обов'язкового особистого страхування працівників прокуратури (п.п "б" п.7), затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 486 від 19.08.1992 року (486-92-п) , передбачено, що НАСК "Оранта" виплачує страхові суми у разі втрати застрахованим працездатності в результаті поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, що сталися при виконанні або у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків слідчого по особо важливим справам військової прокуратури Військово-Морських Сил України.

Відповідно до п.13 цього Порядку (486-92-п) для визначення права на виплату страхових сум у випадках, передбачених підп. "б" п.7 Порядку (486-92-п) застрахований оформлює у відповідному органі прокуратури та подає страховику такі документи: заяву за вказаною в додатку № 2 до Порядку формою з відміткою органу прокуратури про місячне грошове утримання за останньою посадою, копію довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності, засвідчену в нотаріальному порядку, документу, що посвідчує особу застрахованого.

Документи за переліком зазначеним вище НАСК "Оранта" для виплати страхового відшкодування надані не були, зокрема не була надана копія довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності позивача.

Крім того з Історії хвороби № 3692 ОСОБА_3, вбачається, що позивач розпорядженням військового прокурору Військової прокуратури Військово-морських сил України № 4/2601 від 01.09.2004 року був направлений для проходження військово-лікарської комісії (ВЛК) у зв’язку із погіршенням стану здоров’я та для встановлення придатності за станом здоров’я до військової служби, у зв’язку з чим у період з 02.09.2004 року по 24.09.2004 року знаходився на обстеженні у терапевтичному відділенні 540 Центрального військово-морського госпіталю.

Постановою ВЛК № 1/88/497 від 01.10.2004 року ОСОБА_3 визнаний обмежено придатним до військової служби, захворювання позивача є загальними і настали під час проходження військової служби.

11 жовтня 2004 року на підставі висновків ВЛК ВМС ВС України позивач пройшов огляд Центральною міською МСЕК (Акт № 1055ц), за результатами якого у останнього, у зв’язку із захворюванням, пов’язаним із проходженням військової служби, встановлено 20% втрати працездатності. Інвалідність ОСОБА_3 Центральною міською МСЕК при проведенні цього огляду не встановлювалась(т.1 а.с.47-48).

Отже установивши факт часткової втрати позивачем працездатності саме під час виконання обов’язків військової служби та визначивши правовідносини, зумовлені фактом, суд правильно застосував правові норми та дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_3 задоволенню не підлягають, оскільки дія ст. 50 Закону України "Про прокуратуру" поширюється на військовослужбовців військових прокуратур, які перебувають на посадах прокурорів (ст. 56 Закону України "Про прокуратуру") і слідчих прокуратури, тільки у випадках, коли страхова подія сталася при виконанні ними прокурорських повноважень. Докази наявності такої страхової події у матеріалах справи відсутні. А відтак відсутні і підстави для виплати страхового відшкодування.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 був направлений на обстеження Центральною міською МСЕК за розпорядженням військового прокурору Військової прокуратури Військово-морських сил України, колегією суддів до уваги прийняти бути не можуть оскільки не мають правового значення для вирішення справи.

Також, колегією суддів не може бути прийнятий до уваги Висновок № 434 комісійної судово-медичної експертизи, оскільки його висновки зводяться до того, що захворювання, які призвели до втрати ОСОБА_3 працездатності, були отримані останнім під час виконання ним службових обов’язків у якості робітника прокуратури, про те це, суперечить висновку Центральної міської МСЕК. Крім того, у даному експертному висновку містяться висновки правового характеру, які не відносяться до компетенції судово-медичної експертизи.

Інші доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, та висновків суду не спростовують.

Рішення відповідає вимогам закону, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить, а тому відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України воно підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 305, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м.Севастополя від 09 листопада 2010 року залишити без змін.

ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня оголошення.