Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Пшонки М.П.,

суддів: Гончара В.П., Євграфової Є.П.,

Журавель В.І., Леванчука А.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" в особі Полтавської філії про повернення вкладу, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 27 травня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 18 жовтня 2010 року,

У липні 2009 року позивач, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначав, що 25 листопада 2008 року уклав з товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (далі – ТОВ "Український промисловий банк") договір банківського вкладу та вніс на рахунок 1 215 доларів США терміном до 26 травня 2009 року.

Після закінчення строку дії договору він звернувся до відповідача з вимогою про повернення коштів, однак відповідач відмовився повернути внесені ним гроші, чим порушив його права.

Посилаючись на викладене та уточнивши позовні вимоги, оскільки 15 березня 2010 року вклад йому повернули, ОСОБА_3 просив стягнути з ТОВ "Український промисловий банк" внесені ним кошти з нарахованими відсотками, відсотки за час фактичного користування його коштами за період з 26 травня 2009 року до 12 березня 2010 року, 3% річних та інфляційні збитки.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 27 травня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 18 жовтня 2010 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Український промисловий банк" на користь ОСОБА_3 100 грн. витрат на правову допомогу та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. У решті позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючи на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд, відмовляючи в позові, виходив із того, що правовідносини, які склалися між банком і вкладником, регулюються параграфом 3 глави 71 та главою 72 ЦК України (435-15) , які не передбачають застосування таких санкцій.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов’язання передбачені ст. ст. 599- 601, 604- 609 ЦК України, зокрема ст. 559 ЦК України передбачає, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судом установлено, що 25 листопада 2008 року ОСОБА_3 уклав з ТОВ "Український промисловий банк" договір банківського вкладу та вніс на рахунок 1 215 доларів США терміном до 26 травня 2009 року.

Після закінчення терміну дії договорів відповідач не виконав зобов’язання за договором та не видав позивачу вклади й належні проценти за його заявою від 1 червня 2009 року, посилаючись на введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, починаючи з жовтня 2008 року.

Після звернення до суду відповідач 15 березня 2010 року повернув ОСОБА_3 банківський вклад.

У заяві про збільшення позовних вимог ОСОБА_3 просив стягнути з ТОВ "Український промисловий банк" 1 120 грн. 48 коп. процентів за вкладом; 218 грн. 29 коп. – три відсотки річних; 823 грн. 88 коп. інфляційних збитків та 83 168 грн. 25 коп. пені за невиконання зобов’язання.

Згідно із ч. 2 ст. 58 Закону України від "Про банки і банківську діяльність" банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов’язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади.

Протягом мораторію не нараховується неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань перед кредиторами та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) (п. 2 ч. 3 ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень зазначеної норми наслідки прострочення боржником грошового зобов’язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу й трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування отриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов’язання.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та три проценти річних входять до складу грошового зобов’язання, у зв’язку із чим дія мораторію відповідно до ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність" на них не розповсюджується.

У зв’язку з викладеним висновок суду про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача коштів за невиконання боргового зобов’язання є таким, що суперечить вимогам ч. 2 ст. 625 ЦК України.

У порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України суд не звернув уваги на те, що відповідно до ст. 598 ЦК України зобов’язання сторін за договором припиняються з моменту належного виконання сторонами зобов’язань, і не врахував, що індекс інфляції за час прострочення виконання грошового зобов’язання, а також три проценти річних від простроченої суми не є штрафною санкцією й на них не поширюється дія мораторію.

З‘ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 27 травня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 18 жовтня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.