розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою першого заступника прокурора м. Запоріжжя в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 листопада 2010 року по справі за позовом першого заступника прокурора м. Запоріжжя в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3 до виконавчого комітету Запорізької міської ради, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Аптеки Доктор МОМ" про визнання незаконним рішення виконкому міської ради № 61/12 від 04.03.2004 року та свідоцтва про право власності,

У грудні 2009 року перший заступник прокурора м. Запоріжжя в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Запорізької міської ради про визнання незаконним рішення виконкому міської ради № 61/12 від 04.03.2004 року та свідоцтва про право власності .

В позовній заяві зазначав, що 04.03.2004 року відповідачем було прийнято рішення № 61/12 "Про оформлення права комунальної власності на об’єкти нерухомості". В додатку до цього рішення визначено перелік об’єктів, що підлягають оформленню в комунальну власність. До переліку включено приміщення (літера А-5) підвалу № Х1Х загальною площею 199,4 кв. м за адресою АДРЕСА_1. На підставі рішення, 29.03.2004 року відповідачем оформлено свідоцтво про право власності на нерухоме майно - приміщення (літера А-5) підвалу № Х1Х загальною площею 199,4 кв. м за адресою АДРЕСА_1. На даний час право власності на зазначене приміщення зареєстроване за ТОВ "Аптеки Доктор МОМ". Згідно до матеріалів інвентаризаційної справи встановлено, що в приміщенні підвалу № Х1Х (літ. А-5) по АДРЕСА_1, згідно первинної інвентаризації перебували сараї, а також проходять комунікації. Таким чином, ОСОБА_2, який є власником квартири №19 та ОСОБА_3, яка є власником квартири АДРЕСА_1, є співвласниками підвального приміщення, яке було включено до рішення виконкому Запорізької міської ради № 61/12 від 04.03.2004 року в перелік об’єктів, на яке оформлялося право комунальної власності.

Вважає, що вказане рішення в частині включення до його переліку об’єктів, на які оформлюється право комунальної власності, підвального приміщення (літ. А-5) № Х1Х та свідоцтво про право власності є незаконними, оскільки відповідно до Закону України від 19.06.1992 року "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) , під приватизацією розуміється відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв) державного житлового фонду на користь громадян України. Згідно зі ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" допоміжні приміщення (кладові, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

З цих підстав просив визнати незаконним та скасувати рішення виконкому Запорізької міської ради № 61/12 від 04.03.2004 року в частині додатку до рішення, яким включено приміщення (літ. А-5) підвалу Х1Х за адресою АДРЕСА_1 та визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 29.03.2004 року виконкомом Запорізької міської ради на нежитлове приміщення №Х1Х підвалу (літ. А-5) по АДРЕСА_1.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 листопада 2010 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду, перший заступник прокурора м. Запоріжжя в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

На підставі ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

За змістом ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 3 статті 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а частиною 1 статті 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відмовивши в задоволенні позову, суд першої інстанції вірно посилався на положення ст. ст. 29, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування", ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", рішення Конституційного Суду України №4рп/2004 від 02.03.2004 року (v004p710-04) . В мотивувальній частині судового рішення вказано, що визначення допоміжних приміщень міститься у Наказі Держжитлокомунгоспу України від 17.05.2005 р. "Про затвердження правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій" (z0927-05) та у статті 1 Закону України "Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку". Також суд посилався на статті 319- 328, 334 ЦК України, якими визначено загальні положення про право власності, підстави набуття права власності і встановлено, коли виникає право власності на майно у набувача.

При цьому суд виходив з того, що оскаржуване позивачами рішення виконкому Запорізької міської Ради № 61/12 від 04.03.2004 року "Про оформлення права комунальної власності на об’єкти нерухомості" постановлено відповідно до вимог закону, оскільки відповідно до реєстраційного посвідчення ОП ЗМБТІ № 4290 від 03.07.2000 року, про що записано в реєстрову книгу № 9, АДРЕСА_1 в цілому знаходиться у комунальній власності Запорізької міської ради, окрім приватизованих мешканцями квартир.

Суд, вирішуючи спір, посилався також на те, що позивачі не довели суду, що спірне приміщення за адресою: АДРЕСА_1 є допоміжним приміщенням і підпадає під дію рішення Конституційного Суду України №4рп/2004 від 02.03.2004року (v004p710-04) , оскільки в спірному приміщенні (в приміщенні № ХІХ, що знаходиться в підвалі даного будинку) не знаходяться інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо, без доступу до яких експлуатація будинку є неможливою.

Основний довід апеляційної скарги полягає в тому, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки суд неправильно визначив статус спірного приміщення –підвалу № ХІХ (літ. А-5) в будинку по АДРЕСА_1, визнавши, що спірне приміщення не є допоміжним.

Такий довід апеляційної скарги не знайшов підтвердження при апеляційному розгляді, оскільки з матеріалів справи вбачається, що висновок суду першої інстанції ґрунтується на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень і які підтверджені відповідними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно встановив правовідносини сторін і застосував положення статей 1, 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду України". Так, за правилами ч. 1 ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, тобто у їх власність як квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинків, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд і допоміжних приміщень (підвалів, сараїв тощо) цього фонду. Допоміжні приміщення відповідно до ч. 2 ст. 10 указаного Закону стають об'єктами права спільної власності співвласників будинку одночасно з приватизацією квартир, що засвідчується свідоцтвом про право власності на квартиру.

Слід зазначити, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 2 березня 2004 року № 4-рп/2004 (v004p710-04) допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього (п. 1.1). Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.

У той же час законодавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення.

Так, за ст. 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення). Нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.

Оскільки спірне підвальне приміщення не відноситься до категорії допоміжних і не є об'єктом права спільної власності співвласників будинку, на нього не розповсюджуються норми Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) , Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" (2866-14) , Рішення Конституційного Суду України від 2 березня 2004 року № 4-рп/2004 (v004p710-04) щодо здійснення співвласниками будинку права розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Спірне приміщення є об’єктом комунальної власності м. Запоріжжя, а відтак, Запорізька міська рада в особі виконавчого комітету мала право вирішувати питання, пов’язані з володінням, користування та розпорядженням цим об’єктом. З огляду на вищевикладене суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про визнання незаконним рішення виконкому міської ради № 61/12 від 04.03.2004 року та свідоцтва про право власності.,

Інший довід апеляційної скарги полягає в тому, що є необгрунтованим посилання суду першої інстанції на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06.02.2009 року в справі за позовом першого заступника прокурора м. Запоріжжя в інтересах громадян ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Запорізької міської ради, 3-тя особа –товариство з обмеженою відповідальністю "Аптеки доктор МОМ"про визнання недійсним рішення сесії Запорізької міської ради № 31 від 15.092004 року "Про затвердження переліку об’єктів комунальної власності м. Запоріжжя, що підлягають приватизації". Апелянт зазначає, по-перше, що обставини, які встановлені рішенням Орджонікідзевського районного суду від 06.02.2009 року стосуються іншої сторони в справі –Запорізької міської ради (а не виконкому Запорізької міської ради), по-друге, апелянт вважає, що вищевказане рішення Орджонікідзевського районного суду від 06.02.2009 року не набрало законної сили, оскільки воно оскаржено до Верховного Суду України.

Колегія суддів частково погоджується з цим доводом апеляційної скарги, оскільки не вбачає, що вищевказані обставини справи встановлено саме цим судовим рішенням. Проте, це не є порушенням норм матеріального права або суттєвим порушенням норм процесуального права і не вплинуло на правильність висновків суду першої інстанції.

Довід апеляційної скарги стосовно того, що рішення Орджонікідзевського районного суду від 06.02.2009 року не набрало законної сили, є неспроможним, оскільки в матеріалах справи є копії даного судового рішення від 06.02.2009 року (а. с. 37), копія ухвали апеляційного суду Запорізької області від 28.04.2009 року (а. с. 86) та копії ухвал Верховного Суду України від 22.06.2009 року і від 29.07.2009 року (а. с. 89, 103), з яких вбачається, що рішення Орджонікідзевського районного суду від 06.02.2009 року є чинним.

Інші доводи апеляційної скарги є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а лише відображують позицію позивача та осіб, в інтересах яких пред’явлено позов, висловлену в ході розгляду справи і полягають лише в переоцінці доказів, які належним чином перевірені і оцінені судом першої інстанції і не доводять порушення судом першої інстанції норм процесуального і матеріального права.