колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, приватного нотаріуса Сімферопольського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим ОСОБА_7 про визнання недійсними договорів, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 09 грудня 2010 р., -

ОСОБА_5 звернулась до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_6, приватного нотаріуса Сімферопольського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим ОСОБА_7 про визнання правочинів недійсними.

Обґрунтовуючи позовні вимоги положеннями статей 203, 215, 235 Цивільного кодексу України, позивачка зазначала таке.

У зв’язку з тяжкими матеріальними обставинами, утриманням двох неповнолітніх дітей вона вимушена була вчинити з іншою особою договір позики грошових коштів в сумі 8 900 доларів США з виплатою 5 % від суми боргу щомісячно, приховуючи який сторони 22 квітня 2010 р. уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, що належала позивачці на праві власності, із ціною продажу цієї квартири, яка складала 60 500 грн та з одночасним укладенням попереднього договору купівлі-продажу цієї ж квартири, відповідно до якого відповідачка зобов’язувалася не пізніше 15 вересня 2010 р. продати позивачці зазначену квартиру вже за 110 000 грн.

Вважаючи, що дії сторін не були спрямовані на настання правових наслідків договорів купівлі-продажу нерухомого майна, оспорювані договори вчинялися сторонами лише для виду, з метою приховування іншого правочину: договору позики, позивачка просила визнати вказані договори недійсними.

Одночасно позивачка, посилаючись на положення статті 210 ЦК, зазначала, що спірні правочини взагалі є неукладеними, оскільки до часу звернення з позовом до суду спірна нерухомість зареєстрована за нею.

рішенням суду позов задоволено.

Визнані недійсними договір купівлі-продажу від 22 квітня 2010 р., реєстровий № 793, квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 і попередній договір купівлі-продажу від 22 квітня 2010 р., реєстровий № 794, квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 ставиться питання про скасування рішення суду із ухваленням нового рішення, у зв’язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального законів.

Зокрема, апелянт посилається на відсутність доказів приховання сторонами договору позики, оформлення договорів купівлі-продажу, які були спрямовані на реальне настання правових наслідків відповідно до чинного законодавства та з урахуванням вимог статті 210 ЦК.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Правильно встановивши фактичні обставини у справі, які стосуються наявності оспорюваних позивачкою правочинів, суд першої інстанції допустив суттєве порушення норм матеріального і процесуального права, яке безпосередньо вплинуло на правильність судового рішення, зважаючи на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом про визнання недійсними правочинів, які вона вважає удаваними. Будь-яких інших вимог позивачка не заявляла.

Задовольняючи позовні вимоги із визнанням недійсними правочинів, які позивачка вважала удаваними, суд першої інстанції цілком погодився із можливістю обрання такого способу судового захисту у вказаному спорі.

Але судом не враховано таке.

Відповідно до статті 235 ЦК, удаваним є правочин, який вчинено для приховання іншого правочину. В такому випадку застосовуються правила, які регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі і насправді вчинили.

Таким чином, у сенсі вищевказаних положень, матеріальним законом взагалі не передбачена можливість визнання удаваного правочину (правочинів) недійсними, як на тому наполягає позивачка, яка не заявляла ніяких інших вимог.

Враховуючи наведену норму закону та роз’яснення, викладені в п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) , недійсним може бути визнаний не той правочин, який сторона вважає удаваним, а, навпаки, лише правочин, який сторонами вчинено насправді і тільки за умови, якщо він суперечить закону.

Тому, всупереч закону визнавши недійсними правочини, які він одночасно вважав удаваними, суд першої інстанції вдався до суперечливих висновків: адже, якщо правочин визнається недійсним, то за приписами наведеної норми закону він є не удаваним, а, навпаки, фактично вчиненим, тобто таким, який сторони насправді мали на увазі.

За положеннями закріпленого у статті 11 ЦПК України принципу диспозитивності суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У свою чергу, згідно з вимогами, викладеними у частині 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення тільки в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Тому, вирішуючи цей спір з дотриманням вимог процесуального закону і принципів цивільного процесу, у позові слід відмовити повністю.

При цьому колегія суддів враховує і роз’яснення, викладені у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.06.2009 р. "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду" (v0005700-09) щодо до того, що зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Проте, висновок суду апеляційної інстанції про відмову в позові має під собою не формальний привід неправильного посилання сторони на матеріальний закон, що не поширюється на ці правовідносини, а необхідність як дотримання вищевказаних вимог процесуального закону щодо меж судового розгляду, так і наявність, зважаючи на конкретні обставини спору, інших, ніж зазначені позивачкою та визначені судом першої інстанції правовідносин.

Суд першої інстанції лише зазначив у рішенні про відсутність єдності внутрішньої волі та волевиявлення.

Позивачка ж, вказуючи, що удаваними є договори купівлі-продажу нерухомого майна, зазначала, що ці правочини приховували договір позики, залишивши при цьому поза межами своїх вимог як всі інші питання: про визнання удаваними правочинів купівлі-продажу і укладеним договору, який сторони, як вона вважала, насправді мали на увазі, так і, враховуючи конкретні правовідносини сторін, питання щодо можливої наявності прихованого договору застави нерухомого майна.

У свою чергу, як зазначалося, урахування роз’яснень, викладених у п. 25 вищевказаної Постанови (v0005700-09) , не виключає необхідність застосування і дотримання апеляційним судом вимог процесуального закону в частині зазначених вимог статті 11, частини 1 статті 303 ЦПК України.

Висновки суду щодо необхідності реєстрації правочинів купівлі-продажу в органах технічної інвентарізації є помилковими, як такі, що не враховують положення статей 210, 657 ЦК.

Таким чином, вищевказані позовні вимоги не підлягають задоволенню з підстав як обрання позивачкою способу захисту, що не відповідає чинному законодавству, так і положень статті 11, частини 1 статті 303 ЦПК України.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

На підставі викладеного і керуючись статтями 303, 307, 309, 314, 316, 319, 323, 325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,-

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 09 грудня 2010 р. скасувати і ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_5 до ОСОБА_6, приватного нотаріуса Сімферопольського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим ОСОБА_7 про визнання недійсними договорів відмовити.

рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції у двадцятиденний строк.