розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Надвірнянського районного суду від 16 грудня 2010 року з участю: ОСОБА_2 та її представника – ОСОБА_3; відповідачів: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та їх представника – ОСОБА_7,

Рішенням Надвірнянського районного суду від 16 грудня 2010 року відмовлено в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод у здійсненні права власності, зняття з реєстрації та виселення з будинку без надання іншого жилого приміщення.

Суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що відповідачі зареєстровані та проживають у спірному будинку АДРЕСА_1 на законних підставах. Суд вважав, що перехід права власності на цей будинок згідно договору купівлі-продажу, укладеного 18.10.2008 року, не припинив їх право проживання у названому будинку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що суд першої інстанції неповно, необ’єктивно дослідив дійсні обставини справи. Апелянт вказує, що вона, будучи власником спірного будинку, не має можливості здійснювати свої права, оскільки в будинку залишаються зареєстрованими та проживають відповідачі, тобто члени сім’ї бувших власників будинку. ОСОБА_2 вважає, що з припиненням права власності ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на згаданий вище будинок відповідачі втратили право користування жилими приміщеннями в цьому будинку і підлягають виселенню без надання іншого житла. На думку апелянта, суд названу обставину безпідставно не прийняв до уваги. У зв’язку із вище викладеним, апелянт просить оскаржене рішення, як незаконне і необґрунтоване, скасувати, ухваливши нове рішення про задоволення позовних вимог.

В засіданні Апеляційного суду ОСОБА_2 та її представник апеляційну скаргу з наведених підстав підтримали.

ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та їх представник доводи апелянта заперечили. Відповідачі, зокрема, зазначили, що вони біля 20 років на законній підставі зареєстровані та проживають у спірному будинку. Після зміни власника будинку вони просили укласти з ними угоду, згідно якої вони б сплачували кошти за проживання. Вважають, що вони не створюють перешкод власнику у користуванні спірним будинком. Рішення по даній справі вважають законним, а тому просять апеляційну скаргу відхилити.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Встановлено, що відповідачі у спірному жилому будинку у с. Стримба Надвірнянського району проживають з 1985року (довідка – а.с.14). Вони вселились в цей будинок в якості членів сім’ї власника – ОСОБА_8, тобто дідуся ОСОБА_5, ОСОБА_6 З матеріалів справи вбачається, що після його смерті у 1992 році право власності в порядку спадкування перейшло до ОСОБА_8, яка є бабусею згаданих відповідачів. ОСОБА_8 визначила для користування всіх відповідачів одну кімнату цього будинку, з якої є окремий, ізольований вихід. Цією кімнатою вони до цього часу і користуються, що підтверджено актом сільської ради від 05.06.2009 року (а.с.15). Дві інші вільні кімнати теж мають окремий вихід.

Апеляційним судом з’ясовано, що ОСОБА_2, яка в даний час є власником спірного будинку, проживає в іншому населеному пункті – в с. Пнів Надвірнянського району, де на праві власності має житловий будинок. Об’єктивних доказів про те, що відповідачі чинять перешкоди у користуванні спірним будинком, ОСОБА_2 суду не надала. Відомостей про те, що позивачці недостатньо житлових приміщень для проживання її та членів її сім’ї також немає.

Частиною 4 ст. 156 ЖК України передбачено збереження права користування займаним житловим приміщенням за членами сім’ї у випадку припинення сімейних відносин з власником будинку. При відсутності згоди між власником будинку і бувшими членами його сім’ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені ст. 162 ЖК України.

Частиною 1 ст. 405 ЦК України теж встановлено, що члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Отже, законом, зокрема ст.ст. 401- 405 ЦК України, для відповідачів встановлено сервітут на користування спірним будинком. У ч.6 ст. 403 ЦК України вказано, що сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.

Твердження апелянта про те, що сам факт проживання відповідачів у спірному будинку порушує її права власника, не може бути прийняте до уваги. Адже, в ч.5 ст. 403 ЦК України зазначено, що сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпорядження цим майном. Статтею 406 ЦК України визначено в яких випадках припиняється сервітут. Зокрема, ч.2 названої норми закону передбачено, що сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Виходячи з аналізу норм чинного ЖК України (5464-10) такими обставинами можуть бути: порушення відповідачами правил спільного проживання в будинку, чинення власнику перешкод у користуванні та володінні будинком та інших істотних обставин. Оскільки таких обставин при розгляді даної справи не встановлено, то підстав для припинення сервітуту для відповідачів та їх виселення із спірного будинку немає.

Виходячи із наведеного вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Приймаючи до уваги наведене вище, колегія суддів вважає, що рішення по даній справі постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції. Тому підстав для скасування оскарженого рішення немає.

Керуючись ст. ст.218; 307; 308; 313; 315; 319; 324; 325 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Надвірнянського районного суду від 16 грудня 2010 року по даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно, однак може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів після дня її проголошення.