розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою власністю та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 08 листопада 2010 року, -

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 08 листопада 2010 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_3. Визнано за ним право особистої приватної власності на двокімнатну квартиру загальною площею 84,1 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 вказала, що судом до даних правовідносин не застосовано норму ст.74 СК України, хоча на час укладення попереднього договору на придбання квартири вона з ОСОБА_3 давно проживала однією сім’єю.

Справа № 22-ц-113/2011р. Головуючий у 1 інстанції: Томин О.О.

Категорія 39 Доповідач: Бойчук І.В.

Суд у рішенні зіслався на теорію сімейного права, підмінюючи конкретну норму ст.69 ч.1 СК України та інші норми права.

Спірна квартира є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя і відповідно до ст.70 ч.1 СК України у разі поділу їх частки у цьому майні є рівними.

Просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити зустрічний позов, а у позові ОСОБА_3 відмовити.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 та її представник підтримали доводи апеляційної скарги з мотивів, наведених у ній.

Представник ОСОБА_3 доводів апеляційної скарги не визнав і вважає рішення суду правильним.

Вислухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріли справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з серпня 2004 року по вересень 2010 року.

15.12.2004 року між ВТО "Мекасор" та ОСОБА_3 було укладено договір №16-16 про участь у частковому будівництві двокімнатної квартири АДРЕСА_1. При цьому у договорі сторони погодили вартість квартири в розмірі 63958 грн. 52 коп. (а.с.11). Проте, правовідносини між забудівником та ОСОБА_3, як стороною даного договору з приводу придбання спірної квартири виникли ще до реєстрації шлюбу з ОСОБА_2, що стверджується укладеним між ним та ВАТ "Івано-Франківська ПМК" попереднього договору від 30 вересня 2003 року (а. с. 8). На виконання даного договору ОСОБА_3 вніс особисто на придбання цього житла 43394,10 грн., що стверджується відповідною довідкою забудівника від 06.10.2003 року, якій суд першої інстанції дав належну правову оцінку і даний доказ не оспорювався в суді ОСОБА_2

Також у матеріалах справи міститься розписка про позику ОСОБА_3 у ОСОБА_4 коштів для оплати за спірну квартиру. На даний час борг ОСОБА_3 перед позикодавцем згідно рішення суду становить 14000 грн. і це зобов’язання покладено судом саме на позичальника.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що ОСОБА_3 спрямовано особисті кошти за договором про дольову участь у сумі 57394,10 грн., а спільно внесеною подружжям сумою є кошти в розмірі 6524,42 грн.

Однак, зазначена сума не дає права ОСОБА_2 вимагати визнання права власності на Ѕ частину квартири, як частку у спільному майні подружжя.

У відповідності до вимог ст.57 ч.1 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Оскільки частка особистих коштів ОСОБА_3 у придбанні спірної квартири є значною, то суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення його вимог.

Доводи апелянтки про невірне застосування судом норм матеріального права не знайшли свого підтвердження у суді апеляційної інстанції.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому підстав для його скасування з мотивів наведених у скарзі, не встановлено.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313- 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 08 листопада 2010 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з часу проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів у касаційному порядку.