05.08.2008 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі 9155 грн. та моральну шкоду в розмірі 20 000 грн., яку було завдано внаслідок злочинних дій відповідача.

В обґрунтування позовних вимог послався на те, що в ніч на 23 серпня 2007 року ОСОБА_1 йому спричинені тілесні ушкодження середньої тяжкості, у зв’язку з чим вироком Шевченківського районного суду Харківської області від 27.11.2007 року ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за ч. 1 ст. 122 КК України до 1 року позбавлення волі. Ухвалою колегії суддів судової палати по кримінальним справам апеляційного суду Харківської області в частині цивільного позову скасовано. Позивач зазначив, що в результаті отриманих тілесних ушкоджень з 23 серпня 2007 року перебуває на лікуванні і продовжує амбулаторне лікування, пов’язане з перенесеною травмою. В результаті злочину відбулося істотне погіршення здоров’я, з огляду на тривалість та інтенсивність моральних страждань, тривале порушення укладу життя, життєвих планів з вини ОСОБА_1, тривалий пропуск занять, у зв’язку з чим було надано право на проходження повторного курсу навчання на контрактній основі, у зв’язку з чим позивач оцінює моральну шкоду в сумі 20 000 грн.

У судовому засіданні позивач та його представники позов підтримали, наполягали на його задоволені та просили стягнути також витрати на правову допомогу в сумі 1300 грн.

Відповідач та його представники позов визнали частково, пояснивши, що лікування ОСОБА_2 в приватному підприємстві "Елістом" не знаходиться в причинному зв’язку з захворюванням і лікуванням щелепи, функції якої на теперішній час поновлені повністю. Оскільки життєві плани позивача не порушені, не підтверджено погіршення стану його здоров’я, вважають спів мірним стягнення моральної шкоди в сумі 800 грн. та матеріальної шкоди в розмірі 809 грн.

рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 28 липня 2010 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4188 грн. матеріальної та 10 000 грн. – в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави державне мито в розмірі 542,84 коп., а також 15 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

Відповідач не погодившись з цим рішенням суду, в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

При цьому він вказав, що суд не взяв до уваги докази, які надав відповідач на обґрунтування своїх заперечень проти позову, а висновки суду першої інстанції щодо завданої шкоди належним чином не обґрунтовані, суд не встановив причину проходження позивачем повторного курсу навчання та безпідставно взяв до уваги, що згідно до змісту наявної у справі відповіді декану фармацевтичного факультету Національного фармацевтичного університету від 26 січня 2009 року ОСОБА_2 через небажання навчатися, а не отримання ним травми 23 серпня 2007 року. Крім того, у справі відсутні документи на підтвердження завдання позивачу матеріальної шкоди на стягнуту за рішенням суду суму 4184 грн., витрати на правову допомогу підтверджені матеріалами справи лише на суму 500 грн., суд помилився у розмірі стягнення судового збору,

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з’явилися, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах розглянутого судом позову та доводів апеляційної скарги, обговоривши її доводи дійшла до наступного.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що вироком Шевченківського районного суду від 27.11.2010 року ОСОБА_1 визнаний винним у скоєнні злочину передбаченому ч. 1 ст. 122 КК України.

Згаданим рішенням суду, яке відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України має преюдиціальне значення по цій справі, встановлено, що ОСОБА_1 23 серпня 2007 року, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, біля кафе, розташованого по вул. 40 років Перемоги у с. Старовіровка Шевченківського району Харківскої області навмисно, в результаті раптово виниклих неприязних відносин вдарив ОСОБА_2 ногою по нижній щелепі, внаслідок чого завдав потерпілому тілесні ушкодження у вигляді травматичного відкритого перелому щелепи справа і зліва, що згідно висновку судово-медичної експертизи відноситься до середньої тяжкості тілесним ушкоджень, які потягли за собою тривалий розгляд здоров’я на протязі більші, ніж 21 день.

Внаслідок вказаної травми ОСОБА_2 знаходився на стаціонарному лікуванні з 28.08.2007р. по 13.09.2007 року. На той час він був студентом денної форми навчання 2 курсу Національного фармацевтичного університету за контрактною формою навчання. Наказом від 08 січня 2008 року № 5 йому було надано право проходження повторного курсу навчання за станом здоров’я. При цьому за своє навчання у 2007 році він сплатив за контрактом 3950 грн., а у 2008 році – 3160 грн.

Суд першої інстанції відповідно до висновків судово-медичної експертизи встановив, що витрати ОСОБА_2 на лікування у приватному підприємстві "Елістом" протягом 2007-2009 року в сумі 2225 грн. не пов’язано з травмою 2007 року. Отримана травма та результат її лікування не перешкоджають навчанню на військовій кафедрі. Захворювання зубного апарата та ясен, встановлені у ОСОБА_2 лікарем-стоматологом ПП "Елістом" у 2008 році є самостійним і в причинному зв’язку з травмою з травмою нижньої щелепи, перенесені у серпні 2007 року, не перебувають.

Таким чином, оскільки позивач внаслідок злочинного побиття відповідачем отримав травму середнього ступеню тяжкості, при цьому переніс фізичний біль та був змушений тривалий час лікуватися, був змушений додатково проходити повторний курс навчання, що завдало йому моральної шкоди, а також – матеріальної шкоди у вигляді витрат на своє лікування, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідно до ст.ст. 23, 1167, ч. 1 ст. 1195 ЦК України ця шкода повинна бути відшкодовано відповідачем.

Однак, визначаючи розмір цього відшкодування суд першої інстанції всупереч вимог ст. 213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення неповно з’ясував обставини стосовно підстав заявлених вимог та наданих проти них заперечень відповідача, що мають значення для справи, його висновки щодо розміру шкоди не відповідають обставинам справи, внаслідок чого були порушенні наведені норми матеріального та процесуального права, що відповідно до п.п. 1,3,4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для зміни рішення.

Так, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження вимог про відшкодування матеріальної шкоди, завданої витратами позивача за своє лікування, щодо яких доведений причинний зв’язок з отриманою ним від злочинних дій відповідача травмою в сумі більшій, ніж визнав відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції, 309 грн. 83 коп. (а.с. 21).

Що стосуються витрат на правову допомогу, які відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України належать до витрат, пов’язаних з розглядом судової справи, то згідно до ст.ст. 84, 88 ЦПК України вони підлягають відшкодуванню по цій справі лише у підтвердженому квитанцією розмірі 500 грн. (а.с. 79). Оскільки наявні в матеріалах справи інші квитанції з цього приводу стосуються витрат, які були понесені позивачем при розгляді в суді іншої, а саме - вищевказаної кримінальної справи, тому вони не підлягають відшкодуванню в порядку розподілу судових витрат по цій справі, не належать до збитків цивільно-правового характеру та можуть бути стягненні в порядку кримінального судочинства.

Крім того, суд першої інстанції, ухвалюючи своє рішення про відшкодування матеріальної шкоди із врахуванням понесених позивачем додаткових витрат на своє навчання, не зважив, що ці обставини були зазначені ОСОБА_2 у якості підстави заявленого позову про відшкодування не матеріальної, а моральної шкоди. Оскільки стягнення цієї суми в рахунок відшкодування матеріальної шкоди порушує принцип диспозитивності цивільного судочинства, ст. 11 ЦПК України, рішення суду в цій частині також підлягає зміні.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції хоча і послався на п. 9 постанови Пленуму ВС України від 31.03.1995 року № 4, з наступними змінами, "Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди" (v0004700-95) , де передбачено, що суд при стягненні і визначенні суми моральної шкоди встановлює її залежно від характеру й обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат і з врахуванням інших обставин, при цьому виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, однак всупереч положень ст. 213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення застосував наведену правову позицію формально і не врахував, що по справі не був доведений прямий причинний зв’язок із злочинними діями відповідача тривалих фізичних страждань позивача, які пов’язані із лікуванням у ПП "Елістом" у 2008 році.

Тому, із врахуванням вищенаведених норм права та обставин завдання позивачу травми, глибини та інтенсивності перенесених ним духовних страждань, погіршення психологічного стану, тривалості порушення укладу життя та життєвих планів, пов’язаних з необхідністю проходження повторного курсу навчання на контрактній основі, судова колегія вважає розумним та справедливим відшкодування моральної шкоди у сумі 5000 грн., а не 10 000 грн., як помилково вирішив суд першої інстанції.

При цьому судова колегія відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність причинного зв’язку між повторним проходженням навчання позивача після тривалого лікування під час навчального семестру, як належним чином не обґрунтовані і такими, що ґрунтуються на припущеннях.

Виходячи з наведених обставин та правого обґрунтування рішення суду першої інстанції підлягає відповідній зміні, із частковим задоволенням апеляційної скарги.

Крім того, відповідно до ст.. 88 ЦПК України (1618-15) підлягають перерозподілу судові витрати між сторонами.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 1,3, 4 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 313, 316, 317, 319, 323- 325, 327 ЦПК України, судова колегія, –

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 28 липня 2010 року змінити.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Зменшити стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди до суми 309 грн. 83 коп. та в рахунок відшкодування моральної шкоди – 5000 грн.

В іншій частини у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування понесених судових витрат: 500 грн. витрат на правову допомогу, а також 59,50 грн. судового збору.

Решту рішення, яка стосується стягнення витрат на ІТЗ, залишити без змін.

рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.