Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Смирнової Т. В.,

суддів - Гагіна М.В., Ільченко О.Ю.,

при секретарі - Пархоменко А.П.,,

розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Ерсте Банк"

на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 16 листопада 2010 року

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Ерсте Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3

про виселення, -

Позивач ПАТ "Ерсте Банк" звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що рішеннями Роменського міськрайонного суду від 25 серпня 2009 року та 25 січня 2010 року стягнуто з ОСОБА_1 108 881 грн. 01 коп. заборгованості за кредитним договором № 014/3730/3/12799, укладеного між позивачем та ОСОБА_1, шляхом звернення стягнення на належне йому майно, кошти та інші активи, в тому числі на предмет іпотеки – однокімнатну квартиру АДРЕСА_1. 26 квітня 2010 року відповідачам було вручено лист банку з вимогою добровільно звільнити вказану квартиру протягом 30 діб для її продажу з метою погашення заборгованості по кредиту, однак відповідачі цю вимогу не виконали. З зазначених підстав та виходячи з положень ст.ст. 39, 40 Закону України "Про іпотеку" позивач просив виселити відповідачів із квартири.

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 16 листопада 2010 року у задоволені позовних вимог ПАТ "Ерсте Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, інтереси якого представляє батько ОСОБА_1, відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ "Ерсте Банк", з посиланням на неповне з’ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин викладених у рішенні, порушення судом норм процесуального права, ставиться питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог ПАТ "Ерсте Банк".

Апелянт вважає, що суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про недотримання позивачем вимог Закону України "Про іпотеку" (898-15) щодо процедури вручення вимоги про добровільне виселення, оскільки ОСОБА_1 особисто отримав письмову вимогу про добровільне звільнення житлового приміщення від 26.04.2010 року, та отримав два екземпляри вимог для ОСОБА_2, ОСОБА_3 Відповідачі складають одну сім’ю, згідно ст. 3 СК України мають взаємні права та обов’язки, тому повідомлення членів сім’ї один одного про наявність або відсутність вимог до спільного майна, вважається обов’язком будь-кого з членів сім’ї. Крім того, від відповідача ОСОБА_2 заперечень та зауважень про недотримання вимоги про звільнення житлового приміщення не надходило, судом безпідставно взято до уваги як доказ усні пояснення ОСОБА_1

Також судом безпідставно відмовлено у залученні до участі у справі третьої особи –Відділу громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Роменського МРВ.

Вивчивши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, підтримавшого скаргу, заперечення відповідача ОСОБА_1, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, на підставі судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 108881 грн. на користь позивача, було звернено стягнення на предмет іпотеки – однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить відповідачам на праві спільної часткової власності.

Позивач позов обґрунтував тим, що відповідачі не виконали його письмову вимогу про звільнення квартири протягом 1 місяця, що згідно зі ст. 40 Закону України "Про іпотеку" є підставою для їх виселення за судовим рішенням.

Відмовляючи у позові суд першої інстанції вважав, що позивач не довів факту письмового повідомлення всіх відповідачів про виселення з квартири протягом місяця, тобто позивачем не дотримано вимог ч. 2, 3 ст. 40 Закону України "Про іпотеку".

Колегія суддів вважає, що з таким висновком суду першої інстанції слід погодитися з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" при зверненні стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення виселення мешканців проводиться у порядку, встановленому законом.

Порядок та підстави виселення із жилого приміщення встановлено, зокрема, ст. 109 ЖК України.

Так, згідно ч. 3 ст. 109 ЖК України після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення всі громадяни, що мешкають у ньому, зобов’язані на письмову вимогу кредитора добровільно звільнити жиле приміщення протягом одного місяця з дня отримання вимоги, якщо громадяни не звільнять жиле приміщення добровільно, їх виселення здійснюється на підставі рішення суду. Аналогічна норма викладена у ч. 2 ст. 40 Закону України "Про іпотеку".

Як вбачається з матеріалів справи боржнику ОСОБА_1 письмова вимога про звільнення квартири була вручена банком 28.04.2010 року.

Будь-яких даних щодо вручення письмової вимоги про звільнення квартири двом іншим відповідачам суду не було надано, ОСОБА_1 пояснив у суді, що письмову вимогу банку про виселення не передав іншим власникам квартири.

Посилання банка – апелянта по справі, на той факт, що відповідачі є однією сім’єю, та відповідач ОСОБА_1 отримав 2 копії "вимоги" для двох інших відповідачів, не можна вважати достатнім доказом факту одержання всіма відповідачами вимоги банку про звільнення квартири, це є лише припущенням банку.

Крім того, згідно ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно зі ст. 39 зазначеного Закону рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки приймається за наслідками розгляду позову про звернення стягнення на предмет іпотеки. Разом з тим, позивач не звертався з позовом до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, а послався лише на ухвалу суду про визначення порядку та способу виконання рішення суду про стягнення заборгованості по кредиту.

На думку судової колегії ця ухвала не може замінювати рішення суду за позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки (а.с.5 Рішення суду про стягнення боргу, а.с.6 ухвала суду про визначення порядку та способу виконання цього рішення).

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з’ясував обставини справи, вірно застосував матеріальний та процесуальний закон, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 319 ЦПК колегія суддів,-

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Ерсте Банк" відхилити, а рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 16 листопада 2010 року в даній справі залишити без зміни.

Ухвала набрала законної сили з часу проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.