Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого – судді Куштана Б.П. (доповідача),

суддів: Власова С.О. та Готри Т.Ю.,

при секретарі Молнар Е.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Берегівського районного суду від 26 жовтня 2010 р. за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, -

ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 у серпні 2010 р.

Просив стягнути з відповідача 142020 грн. боргу за договором позики, 3 % річних у розмірі 8165 грн. і 2220 грн. судових витрат, з яких 400 грн. складають витрати на правову допомогу.

На обґрунтування зазначав, що 10.09.08 р. ОСОБА_1 позичив у нього шляхом оформлення розписки 18000 доларів США, які за усною домовленістю зобов’язався повернути до 01.01.09 р., чого не зробив.

Рішенням Берегівського районного суду від 26.10.10 р. позов задоволено повністю.

Апелянт просить скасувати це рішення та ухвалити нове про відмову в позові. Доводить про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог через наявність між сторонами позикових зобов’язань.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення – залишенню без змін, з таких мотивів.

Згідно з вимогами ст. 1046, 1049 ч.1 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду й такої ж якості в строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред’явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред’явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

За правилами ст. 1047 цього Кодексу договір позики між фізичними особами на суму, що не менш як у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, повинен бути вчинений у письмовій формі. На підтвердження укладення договору позики та його умов, у тому числі й указаного договору позики між громадянами, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу, тобто боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити, зокрема, три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У контексті наведеного суд першої інстанції цілком правильно виходив з того, що 10.09.08 р. між сторонами був укладений договір позики, згідно з яким відповідач отримав у борг від позивача 18000 доларів США, про що була складена розписка. Протягом тридцяти днів від дня пред’явлення позикодавцем вимоги (21.09.09 р.) ОСОБА_1 борг не повернув, тобто взяті на себе зобов’язання не виконав, що по суті не заперечується.

Доводи апеляційної скарги про неправомочність розписки та неправильну кваліфікацію судом спірних правовідносин суперечать матеріальному закону та фактичним обставинам справи відповідно.

Решта доводів не спростовують висновків суду як неістотні. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, -

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

2. Рішення Берегівського районного суду від 26 жовтня 2010 р. залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.