розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м.Одеси від 9 липня 2010р. по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_7 ОСОБА_9 про розподіл спільного майна подружжя, визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності, встановлення порядку користування,

У лютому 2010р. ОСОБА_3 (уточнюючи в процесі розгляду справи свої вимоги) звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про розподіл спільного майна подружжя, визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності, визнання порядку користування.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що з відповідачкою ОСОБА_2 перебуває у шлюбі з 29 серпня 1998р., яка від попереднього шлюбу має двох дітей: ОСОБА_4, 1981р.н. та ОСОБА_7, 1987р.н. В період з грудня 1998р. по липень 1999р. позивач знаходився у закордонному плаванні (рейсі). Саме в цей період, у січні 1999р., ОСОБА_2, яка діяла від свого імені та від імені своїх неповнолітніх дітей, уклала з ОСОБА_8 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Оскільки позивач знаходився у рейсі його до договору купівлі-продажу включено не було, тому квартиру вважає спільною. Посилаючись на вказані обставини просить позов задовольнити.

Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 9 липня 2010р. позов задоволено.

Визнано дійсним договір купівлі-продажу №99.01-739 від 26 січня 1999р., укладений на Одеській спеціалізованій біржі нерухомості, по якому ОСОБА_8 продала ОСОБА_2, яка діяла від свого імені та від імені своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 та ОСОБА_7, квартиру АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1.

Визнано порядок користування квартирою АДРЕСА_1, виділивши ОСОБА_3 у користування жилу кімнату площею 13,2кв.м. та балкон площею 0,8кв.м., залишивши підсобні приміщення – кухню площею 5,8кв.м., ванну кімнату площею 2кв.м., туалет площею 1,1кв.м., коридор площею 7,3кв.м., вбудовану шафу площею 0,6кв.м. в загальному користуванні.

ОСОБА_2 звернулася в суд із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Київського районного суду м.Одеси від 9 липня 2010р., посилаючись на те, що строк пропущений з поважних причин.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 3 листопада 2010р. поновлений строк ОСОБА_2 на подачу апеляційної скарги.

В апеляційної скарзі апелянт просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення про відмову у позові, посилаючись на порушення норм права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення на неї, перевіривши законність та обгрунтованність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про відхилення скарги, залишення рішення суду без змін, з наступних підстав.

За правилами ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що 29 серпня 1998р. ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали шлюб у Центральному РАГС Одеського міськвиконкому. На підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна №739 від 26 січня 1999р. (а.с.6,7), укладеного на Одеській спеціалізованій Біржі нерухомості, ОСОБА_9, продала, а ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_7 придбали квартиру АДРЕСА_1. Згідно рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 17 квітня 2006р. ОСОБА_3 та ОСОБА_2 свій шлюб розірвали. Проте майно у добровільному порядку розподілити не змогли. Враховуючи, що квартира №70 придбана подружжям під час спільного проживання, суд визнав вказане майно спільним майном подружжя, визнав дійсним договір купівлі-продажу, провів розподіл нерухомого майна, виходячи із долі ОСОБА_3

Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об’єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, судом встановлено, підтверджено матеріалами справи і не спростовано сторонами, що згідно копії паспорту ОСОБА_3 (а.с.12) він 29 серпня 1998р. уклав шлюб з ОСОБА_2 На підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна №739 від 26 січня 1999р. (а.с.6,7), укладеного на Одеській спеціалізованій Біржі нерухомості, ОСОБА_9, продала, а ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_7 придбали квартиру АДРЕСА_1.

За правилами ст.224 ЦК України (в редакції 1963р.), який діяв на час укладання спірної угоди, за договором купівлі-продажу продавець зобов’язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов’язаний прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_9 продала, а ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_4 придбали спірну квартиру №70, сплатили обумовлену суму грошей, в свою чергу продавець належним чином передав майно покупцям. А тому спору щодо належного виконання умов договору щодо сплати грошей та передачі майна не має.

Відповідно до ст.227 ЦК України (в редакції 1963р.) договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б одна з сторін є громадянин.

Згідно вимог ст.47 ЦК України (в редакції 1963р.) та ст.220 ЦК України (в редакції 2003р.) якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, які виконала угоду визнати угоду дійсною.

Оскільки умови договору щодо купівлі-продажу спірної квартири АДРЕСА_1 сторонами виконані, а також враховуючи, що вказаною угодою порушені права ОСОБА_3, який має право на частку у спільному майні подружжя, суд першої інстанції правомірно визнав вказану угоду дійсною.

Рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 17 квітня 2006р. (а.с.10,55) шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано. Проте спільне майно подружжя розподілити мирним шляхом не змогли.

Як визначено в ч.1 ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку.

Виходячи з того, що квартира АДРЕСА_1 придбана подружжям під час перебування у шлюбі, суд дійшов до висновку про те, що вказане майно є спільним сумісним майном подружжя.

За правилами ч.1 ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, частини майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Враховуючи, що домовленості чи шлюбного договору щодо спірного майна у подружжя не було, судова колегія вважає, що 1\3 частка квартири, яка належить ОСОБА_2 є спільним майном сторін та підлягає розподілу в рівних частках. Таким чином, доля ОСОБА_3 складає 1\6 частину квартири.

Зі змісту ч.1 ст.358 ЦК України вбачається, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Виходячи з того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не дійшли згодо щодо порядку користування квартирою №70, суд першої інстанції визначив порядок користування нерухомим майном.

За таких обставин судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного та обгрунтованного висновку про те, що квартира АДРЕСА_1 придбана ОСОБА_2під час перебування у шлюбі з ОСОБА_3, а тому вказане майно, у відповідній частці, є спільним сумісним майном подружжя. Оскільки умови договору сторонами виконані у повному обсязі, однак договір нотаріально не посвідчений, суд правомірно визнав вказаний договір дійсним. Визнавши спірне нерухоме майно спільним майном подружжя, суд першої інстанції обґрунтовано провів його розподіл, враховуючи долю кожного.

В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

При таких обставинах, судова колегія вважає, що рішення суду відповідає вимогам ст.ст.210,213 ЦПК України, а тому не вбачає підстав для його скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.308,315 ЦПК України, колегія суддів

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Київського районного суду м.Одеси від 9 липня 2010р. залишити без змін.

ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справа протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.