Головуючий у 1-й інстанції –Головін В.О.

Категорія –19 Доповідач – Петренко І.О.

Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді – Петренко І.О.

суддів – Котушенко С.П., Романюк М.М.

при секретарі – Шило С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 жовтня 2010 року по справі за позовом Комунального підприємства "Павлоградтеплоенерго" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення боргу за спожиту теплову енергію,-

У червні 2010 року позивач звернувся до суду з позовною заявою та просив ухвалити рішення, яким стягнути з відповідачів на його користь заборгованість за спожиту теплову енергію в сумі 8082,60 грн. та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував на те, що відповідно до "Правил з надання послуг центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення", затверджених постановою КМ України від 21 липня 2005 року №630 (630-2005-п) , надає населенню м. Павлограда теплову енергію для потреб опалення в обсязі передбаченому нормативно-правовими актами, у тому числі послуги по теплопостачанню були надані за адресою АДРЕСА_1. Відповідно до ч.6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" №2633 від 02 червня 2005 року та п.18 Правил (630-2005-п) оплата послуг повинна проводитися споживачем теплової енергії щомісячно за фактично отриману теплову енергію. Однак, відповідач оплату за спожиту теплову енергію фактично не проводив у результаті чого станом на 01 травня 2010 року утворилася заборгованість за спожиту теплову енергію в сумі 8082,60 грн.

рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 жовтня 2010 року позовні вимоги Комунального підприємства "Павлоградтеплоенерго" задоволені в повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідачі просять скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення суду частково скасувати, з наступних підстав.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного законодавства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи позивач по справі 3 червня 2010 року звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідачів заборгованість за сплату послуг теплопостачання в розмірі 8082 грн.60 коп., що утворилась за період з січня 2002 року по 1 травня 2010 року ( ар. сп.5-6).

Згідно до положень ст.. 71 ЦК України в редакції 1963 (1540-06) року та ст.. 256 ЦК України (435-15) в редакції 2004 року визначено поняття позовної давності, що являється строком, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У відповідності до положень ст.. 75 ЦК України в редакції 1963 (1540-06) року позовна давність повинна була застосовуватись судом незалежно від заяви сторони по справі про її застосування .

У відповідності до положень ч.3 ст. 267 ЦК України в редакції 2004 року позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Виходячи з вище наведеного і,зокрема, з вище вказаного розрахунку заборгованості, яка виникла у відповідачів судом першої інстанції безпідставно було стягнуто 554 грв.48 коп.- заборгованості, що утворилась за період з січня 2002 року по грудень 2003 року.

Решта суми заборгованості правильно стягнута рішенням суду, оскільки сторони по справі не просили застосувати строк позовної давності при вирішенні спору.

Доводи відповідачів, висловлених ними в запереченні на позов та в апеляційній скарзі про те, що у них відсутній договір про надання їм позивачем житлово-комунальних послуг не може бути підставою для відмови в позові, оскільки ст.. 20, 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) визначені обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов'язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом, а обов'язком виконавця - надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Обов'язок власника квартири укласти договір на надання житлово-комунальних послуг та оплачувати надані послуги передбачено також пунктом 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 572 від 8 жовтня 1992 (572-92-п) року.

Таким чином, необхідність укладання договору на надання житлово-комунальних послуг передбачена законом і його укладання визначено як обов’язок, а не право сторін.

Відповідно до вимог п. 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та Правил користування приміщеннями житлових будинків (572-92-п) і прибудинковими територіями власники приватизованого житла в багатоквартирних будинках (до них належать і власники квартир у кооперативних будинках та викуплених квартир) є співвласниками всіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання і повинні сплачувати свою частку витрат у загальних квартирах на утримання будинку (житла) та прибудинкової території пропорційно до займаної площі. Послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій зобов'язані сплачувати як квартиронаймачі, так і власники викуплених та приватизованих квартир.

Оскільки відповідно до вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна із сторін по справі забов"язана надавати докази в підтвердження своїх вимог та заперечень на позовні вимоги, а у відповідності до положень ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до положень ЦПК України (1618-15) , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, визнати посилання відповідачів в апеляційній скарзі обґрунтованими не можна .

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд з"ясував обставини справи, проте при вирішенні справи дійшов до висновку, що не в повній мірі відповідає встановленим обставинам, що у відповідності до положень п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для часткового скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про часткову відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст..ст. 303, 307, п.3 ч.1 ст. 309, 313, 314, 315, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 –частково задовольнити.

рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 жовтня 2010 року- частково скасувати, відмовивши в задоволенні позовних вимог по стягненню заборгованості за період з січня 2002 року по грудень 2003 року в сумі554грн.48 коп.

В решті рішення залишити без змін.

рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів .