14 лютого 2007 року ОСОБА_1 позичив у нього 11000 євро. При цьому відповідач написав відповідну розписку про отримання даних грошових коштів. Згідно до розписки від 14 лютого 2007 року, ОСОБА_1, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 зайняв гроші у ОСОБА_2 у сумі 11000 одинадцять тисяч євро (що станом на 14 лютого 2007 року складало 72670,51 грн. по курсу НБУ) та зобов'язався повернути отримані грошові кошти в строк до 24 червня 2007 року. Відповідач ОСОБА_1 повернув частково позичені гроші позивачу у сумі 3000 євро. Однак у зазначений строк відповідач решту грошових коштів ОСОБА_2 не повернув. На усні звернення позивача з пропозицією добровільно повернути йому гроші, які відповідач позичив 14 лютого 2007 року, ОСОБА_1 відповідав відмовою, посилаючись на те, що на даний час не має можливості віддати позичені грошові кошти. Таким чином, строк повернення боргу вже вичерпався, проте ОСОБА_1 не виконує належним чином своїх зобов'язань, тому позивач вимушений був звернутися до суду з цією позовною заявою та просив суд (з урахуванням уточнених позовних вимог) стягнути з ОСОБА_1 на його користь борг за договором позики у розмірі 38960,75 грн., суму процентів з 25.06.2007 року по 01.02.2010 року розмірі 10479,47 грн., суму 3% річних за період з 25.06.2007 року по 01.02.2010 року у розмірі 3929,80 грн., суму інфляції за період з 25.06.2007 року по 01.02.2010 року у розмірі 28977,50 грн., на відшкодування моральної шкоди 5000 грн., суму витрат на правову допомогу у розмірі 1000 грн., судові витрати по справі.

рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 17 вересня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 були задоволені частково.

Суд стягнув з відповідача на користь позивача борг за договором позики у розмірі 38960,75 грн., суму процентів з 25.06.2007 року по 01.02.2010 року розмірі 10479,47 грн., суму 3 % річних за період з 25.06.2007 року по 01.02.2010 року у розмірі 3929,80 грн., суму інфляції за період з 25.06.2007 року по 01.02.2010 року у розмірі 28977,50 грн., судовий збір в розмірі 25,50 грн., витрати з ІТЗ розгляду цивільної справи в розмірі 15 грн. та суму витрат на правову допомогу у розмірі 1000 грн.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою на нього, вважає його незаконним та необгрунтованим, ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів судової палати вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу у сумі 38960,75 грн. за договором позики та суми 3 % річних за період з 25.06.2007 року по 01.02.2010 року у розмірі 3929,80 грн., у відповідності до вимог ст.ст. 212, 213 ЦПК України повно і всебічно дослідив обставини справи та дав належну оцінку доказам, на які сторони посилалися в суді першої інстанції. Суд правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин, закон, який їх регулює.

При цьому суд зробив правильний висновок про наявність у ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 боргових зобов’язань на підставі договору позики, укладеного 14 лютого 2007 року, що підтверджується письмовою розпискою (договором) ОСОБА_1 про отримання ним від позивача в борг грошових коштів.

При цьому суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення ч.2 ст. 625 ЦК України, відповідно до якого боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми.

Але, на думку судової колегії, Сєвєродонецький міський суд, ухвалюючи судове рішення, помилково стягнув з відповідача суму боргу саме з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті – гривні. Таким чином, дія норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов’язання, яке визначене договором у гривні.

Крім того, ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми процентів за період з 25 червня 2007 року по 01 лютого 2010 року в розмірі 10479 грн. 47 коп., суд першої інстанції помилково виходив із обґрунтованості вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів від суми позики, оскільки сплата таких процентів відповідачем передбачена законом, а добровільно взятих на себе зобов'язань за договором відповідач не виконав.

Так, частиною 1 ст. 1048 ЦК України дійсно передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Пунктом 5 розділу VIII прикінцевих положень Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) (далі - Закон) передбачено, що до приведення законодавства у відповідність з цим Законом (2664-14) закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону, якщо інше не передбачено цим Законом (2664-14) .

Відповідно до положень зазначеного Закону (2664-14) надання коштів (грошових) у позику є фінансовою послугою (п. 6 ст. 4 Закону); фінансова послуга надається з метою отримання прибутку, різновидом якого є проценти (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону). Фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також фізичними особами-суб'єктами підприємницької діяльності, якщо це прямо передбачено законом. Отже в інших випадках надання грошових коштів на умовах позики зі сплатою процентів не допускається .

Оскільки зазначені вище положення Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин, ним і було помилково ухвалено рішення про задоволення позову в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми процентів за період з 25 червня 2007 року по 01 лютого 2010 року в розмірі 10479 грн. 47 коп.

Таким чином, вірно встановивши фактичні обставини справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права при вирішенні позовних вимог про стягнення з відповідача суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та про стягнення процентів від суми позики.

Згідно з п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, п ідставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

З огляду на наведені обставини, а також з урахуванням положень п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 17 вересня 2010 року змінити, скасувати його в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми процентів за період з 25 червня 2007 року по 01 лютого 2010 року в розмірі 10479 грн. 47 коп. і суми інфляції за період з 25 червня 2007 року по 01 лютого 2010 року у розмірі 28977 грн. 50 коп. та відмовити у задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1. В іншій частині рішення залишити без змін.

Керуючись ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, судова колегія, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 17 вересня 2010 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики задовольнити частково.

рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 17 вересня 2010 року змінити, скасувати його в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми процентів за період з 25 червня 2007 року по 01 лютого 2010 року в розмірі 10479 грн. 47 коп. і суми інфляції за період з 25 червня 2007 року по 01 лютого 2010 року у розмірі 28977 грн. 50 коп. та відмовити у задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1.

В іншій частині рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 17 вересня 2010 року залишити без змін.

рішення набирає законної сили негайно з моменту його оголошення, однак його може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції: Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.