розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 на рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 10 серпня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, -

У грудні 2009 позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, у якому вказував на те, що 20 травня 2009 року між ним та відповідачкою ОСОБА_4 був укладений договір позики, за умовами якого остання отримала від нього в борг грошові кошти в сумі 14 000 доларів США, які зобов’язалася повернути частинами (з ростроченням) в установлені сторонами строки, а саме: 5 000 доларів США - до 24 жовтня 2009 року, 2 000 доларів США - до 20 грудня 2009 року, 7 000 доларів США - до 24 березня 2010 року, про що видала йому відповідну боргову розписку.

При цьому сторони також домовилися, що в разі несвоєчасного повернення позичальницею запозичених грошових коштів позикодавцю, остання повинна сплатити йому неустойку в розмірі 10 % від простроченої суми за кожен день прострочення платежу.

Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що відповідачка ОСОБА_4 узятих на себе зобов’язань не виконує, отримані в борг грошові кошти йому не повертає та уникає з ним зустрічей, позивач ОСОБА_2 просив суд стягнути з останньої на його користь в примусовому порядку 5 000 доларів США, заборгованих за договором позики, а також 15 000 доларів США в рахунок неустойки за прострочення виконання нею грошового забов’язання за період з 14 жовтня по 14 листопада 2009 року, що загалом, відповідно до офіційного курсу НБУ становить 160 100,00 грн.

У травні 2010 року в процесі розгляду справи судом позивач ОСОБА_2 уточнив та доповнив заявлені ним позовні вимоги й посилаючись на те, що відповідачка ОСОБА_4 взагалі не виконує узятих на себе зобов’язань і запозичені грошові кошти йому не повертає, просив суд стягнути з останньої на його користь існуючий борг за договором позики в загальній сумі 14 000 доларів США, а також неустойку за порушення нею своїх договірних зобов’язань (прострочення платежів) за період з 24 жовтня по 20 грудня 2009 року, з 20 грудня 2009 року по 24 березня 2010 року, а також з 24 березня 2010 року по 18 травня 2010 року в розмірі 10 % від прострочених сум за кожен день прострочення, що становить 169 000 доларів США, а з урахуванням основного боргу відповідно до офіційного курсу НБУ загалом складає 1 468 117,00 гривень.

При цьому, з метою забезпечення заявленого ним позову та з посиланням на те, що відповідачка ОСОБА_4 позичала в нього грошові кошти в присутності свого чоловіка ОСОБА_1., тобто в інтересах сім’ї, позивач ОСОБА_2 просив суд накласти арешт на все майно, що належить останнім .

Відповідачка ОСОБА_4 заявлені до неї позовні вимоги визнала частково та не заперечуючи свого боргу перед позивачем у сумі 14 000 доларів США, між тим пояснила, що була неспроможна повернути останньому своєчасно запозичені грошові кошти, оскільки на той час поховала батька, а сама тривалий термін перебувала на лікуванні.

рішенням Нововодолазького районного суду Харківської області від 10 серпня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково.

Суд стягнув з відповідачки ОСОБА_4 на користь позивача 160 100,00 грн. у рахунок погашення боргу за договором позики від 20 травня 2009 року, а також судові витрати, понесені ним по справі, а саме: 1 700 грн. сплаченого судового збору, 120 грн. оплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а також 4 900 грн. витрат на оплату правової допомоги адвоката.

Крім того, з метою забезпечення заявленого позову суд наклав арешт на майно, що належить відповідачці.

Не погодившись із таким рішенням районного суду, позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просять скасувати це судове рішення та ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити заявлені позивачем вимоги в повному обсязі, стягнувши з відповідачки на користь позивача усю суму існуючого боргу за договором позики та неустойку відповідно до розрахунків, які були надані в суді першої інстанції.

В обґрунтування своєї скарги апелянти посилаються на неповне з’ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення судом першої інстанції норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення цивільно-правового спору по суті.

Зокрема, апелянти вказують на те, що суд першої інстанції, приймаючи рішення по справі, безпідставно задовольнив заявлені позивачем вимоги лише частково, оскільки відповідачка ОСОБА_4 фактично визнала, як сам факт наявності договору позики, укладеного сторонами 20 травня 2009 року, так і свою заборгованість за цим договором з урахуванням розрахунків, наведених позивачем.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

В даному ж випадку рішення суду першої інстанції, ухвалене по справі, не в повному обсязі відповідає цим вимогам процесуального закону.

Задовольняючи заявлені позивачем ОСОБА_2 вимоги лише частково та стягуючи з відповідачки ОСОБА_4 на користь останнього заборгованість за договором позики від 20 травня 2009 року в сумі 160 100,00 грн., тобто в розмірі частки неповернутої позики станом на 24 листопада 2009 року та неустойки за прострочення цього платежу, районний суд виходив із того, що саме ця сума й повинна бути сплачена позикодавцю, оскільки залишок основного боргу за договором позики не повернений позивачу з об’єктивних причин, пов’язаних із хворобою відповідачки та смертю її батька.

Однак, повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції судова колегія не може, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтями 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом (1618-15) , звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів і мають грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими-ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частина 2 ст. 1047 ЦК України допускає пред’явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

Згідно із ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у тій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За правилами, встановленими ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане в грошовій одиниці України - гривні.

Разом із тим, якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Правові наслідки порушення зобов’язання та відповідальність за його порушення визначені у Главі 51 ЦК України (435-15) .

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне) виконання (ст. 610 ЦК України).

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Відповідно до частини 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Тобто, неустойка - це спосіб забезпечення та санкція за порушення цивільно-правових зобов’язань.

Частина 2 та частина 3 коментованої статті на законодавчому рівні надають визначення штрафу та пені як різновидів неустойки.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно кваліфікуючими ознаками штрафу є:

а) можливість встановлення за майже будь-яке порушення зобов’язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов’язання неналежним способом тощо).

б) обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

В свою чергу пеня як різновид неустойки характеризується такими ознаками:

а) застосування виключно у грошових зобов’язаннях;

б) можливість встановлення тільки за такий вид порушення зобов’язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки);

в) обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов’язання;

г) триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення

Слід відмітити, що законодавець визначив вищеперераховані ознаки штрафу та пені імперативно, не надавши сторонам зобов’язання можливості їх змінювати.

Відповідно до ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме та нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Таким чином, оскільки штраф, як різновид неустойки, визначається або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання, або у твердій сумі, а відтак його розмір, як правило, відомий в момент виникнення забезпеченого штрафом зобов’язання, неустойка в виді штрафу може бути встановлена як у вигляді речі, визначеної родовими ознаками (ч. 2 ст. 185 ЦКУ), так і у вигляді індивідуально визначеної речі (ч. 1 ст. 185 ЦКУ), в тому числі у вигляді нерухомого майна, а також у виді майнового права.

Водночас пеня - це триваюча, зростаюча неустойка, загальний кінцевий розмір якої заздалегідь невідомий, тому в якості пені можна застосовувати лише родові речі, кількість яких до передачі також буде змінюватися в залежності від часу прострочення.

Визначаючи неустойку у вигляді майнової цінності, сторони мають встановити грошову оцінку такої неустойки.

Як встановлено судом та підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою, 20 травня 2009 року між сторонами спору було укладено договір позики, відповідно до якого відповідачка ОСОБА_4 отримала у позивача ОСОБА_2 у борг грошові кошти в сумі 14 000 доларів США, які зобов’язалася повернути позикодавцю частинами (з ростроченням) в установлені сторонами строки, а саме: 5 000 доларів США - до 24 жовтня 2009 року, 2 000 доларів США - до 20 грудня 2009 року, 7 000 доларів США - до 24 березня 2010 року.

При цьому сторони домовилися, що в разі несвоєчасного повернення позичальницею запозичених грошових коштів позикодавцю, остання повинна сплатити йому неустойку в розмірі 10 % від простроченої суми за кожен день прострочення платежу, яка за своєю правовою сутністю та значенням є ні чим іншим, як пенею.

Судом також встановлено й ця обставина відповідачкою визнається і не заперечується, що остання узятих на себе зобов’язань не виконала й отримані у борг грошові кошти позикодавцю не повернула.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Постановою Національного банку України від 10.08.2009 року № 468 (v0468500-09) облікова ставка з 12 серпня 2009 року встановлена в розмірі 10,2500 % річних.

За таких обставин, з огляду на викладене, слід визнати, що позивач ОСОБА_2 має право на стягнення з відповідачки ОСОБА_4 суми боргу за договором позики від 20 травня 2009 року, яка в гривневому еквіваленті за офіційним курсом доларів США, встановленим Національним банком України на день прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення (10.08.2010 р.) - 7,89 грн., складає 110 460 грн. (14 000 х 7,89 = 110 460).

При цьому позивач ОСОБА_2 має право й на неустойку (пеню), яку відповідачка ОСОБА_4 за порушення нею грошового зобов’язання повинна сплатити йому в розмірі, передбаченому договором, але не більшому, ніж подвійна облікова ставка НБУ, що діяла в період прострочки платежу, а саме: 20,5 % від простроченої суми за кожен день прострочення, що становить: за період з 24 жовтня 2009 року по 18 травня 2010 року - 5 000 доларів США х 20,5 % : 365 днів х 207 днів х 7,89 грн. = 4 586,47 грн.; за період з 20 грудня 2009 року по 18 травня 2010 року - 2 000 доларів США х 20,5 % : 365 днів х 150 днів х 7,89 грн. = 1 329,41 грн.; за період з 24 березня по 18 травня 2010 року - 7 000 доларів США х 20,5 % : 365 днів х 56 днів х 7,89 грн. = 1 737,10 грн., а всього 7 652,98 грн.

Таким чином, враховуючи наведене вище, рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 10 серпня 2010 року не може бути визнане цілком законним і обґрунтованим, а тому колегія суддів вважає за необхідне на підставі п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України змінити це судове рішення, стягнувши з відповідачки ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_2 існуючу заборгованість за договором позики в розмірі 110 460 грн. та 7 652,98 грн. в рахунок неустойки за порушення нею своїх договірних зобов’язань, а всього 118 112,98 грн.

При цьому судова колегія вважає за необхідне скасувати це судове рішення в частині, що стосується вжиття судом першої інстанції заходів забезпечення заявленого позову, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 151, ч. 5 ст. 153 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи шляхом постановлення ухвали суду, яка оформлюється окремим процесуальним документом, але не пізніше, ніж до видалення суду до нарадчої кімнати для ухвалення рішення по суті розглянутого цивільно-правового спору.

Що ж стосується питання розподілу судових витрат по справі, то це питання судова колегія вирішує відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, тобто виходячи із принципу пропорційності до розміру задоволеної частини позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 526, 533, 549, 551, 610, 612, 625, 1046, 1049 ЦК України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань", ст.ст. 303, 304, 307, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 - задовольнити частково.

рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 10 серпня 2010 року - змінити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 110 460 (сто десять тисяч чотириста шістдесят) гривень боргу за договором позики та 7 652 (сім тисяч шістсот п’ятдесят дві) гривні 98 коп. у рахунок сплати неустойки за порушення нею договірних зобов’язань, а всього 118 112 (сто вісімнадцять тисяч сто дванадцять) гривень 98 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_2 - відмовити.

Скасувати зазначене судове рішення в частині, що стосується вжитих судом першої інстанції заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідачки ОСОБА_4

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судові витрати понесені ним по справі, а саме: 136 (сто тридцять шість) грн. 76 коп. судового збору, 9 (дев’ять) грн. 65 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а також 394 (триста дев’яносто чотири) грн. 21 коп. витрат на правову допомогу адвоката.

рішення апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня його проголошення.