Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області в складі :

головуючого - ДРОБОТІ В.В.,

с у д д і в - ФАЗИКОШ Г.В., МАЦУНИЧА М.В.,

при секретарі - КОНОВЧУК Т.В.,

з участю позивачки - ОСОБА_2,

третьої особи - ОСОБА_3,

адвоката - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_5 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 21 травня 2010 року, -

Зазначеним рішенням договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений та посвідчений 14 вересня 1998 року, визнаний недійсним.

Визнано недійсними також п. 12 рішення виконкому Ужгородської міської ради № 115 від 22 липня 1998 року та № 149 від 26 серпня 1998 року щодо дачі дозволу батькам неповнолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на відчуження майна від їх імені.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_5 просить рішення скасувати. Вказує на те, що воно не відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Колегія вважає, що скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Скасовуючи попередні судові рішення по даній справі, суд касаційної інстанції вказав на необхідність перевірки обґрунтованості дозволу виконкому Ужгородської міської ради на відчуження спірної квартири від імені неповнолітніх та правомірності дій батьків позивачки з огляду на положення чинного сімейного законодавства.

Суд першої інстанції при новому розгляді виконав ці обов’язкові вказівки Верховного Суду України.

Судом було встановлено, що при продажі спірної квартири батьки неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1- ОСОБА_8 та ОСОБА_9 діяли всупереч інтересів цієї дитини, адже до виконкому міської ради з заявою про надання дозволу на відчуження квартири не звертались та такий не одержували.

Судом також встановлено, що цей неповнолітній не міг бути стороною оспорюваної угоди та підписувати її, оскільки на той час не набув встановленого законом обсягу дієздатності.

Також є доведеним, що висновок органу опіки і піклування від 9 липня 1998 року, що передував прийняттю виконкомом рішень № 115 та № 149, суперечив обставинам, встановленим цим органом. Батьки та їх неповнолітні діти наміру виїжджати після продажу спірної квартири на інше постійне місце проживання у Російську Федерацію не мали, а залишились проживати у м. Ужгороді.

Суд правильно застосував до встановлених правовідносин норми чинних на той час ст.ст. 60, 78, 145 КпШС, ст.ст. 13, 48 ЦК та ст.ст. 34, 38 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні".

Оскільки рішення міськвиконкому та договір відчуження квартири суперечили вимогам закону та ущемляли майнові права неповнолітніх, суд обґрунтовано визнав їх недійсними.

Доводи скарги у спростування висновків суду не заслуговують на увагу та не можуть бути підставами для перегляду судового рішення.

Відповідно до положень ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 307, 308, ЦПК України (1618-15) , колегія суддів, -

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_5 - відхилити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 21 травня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили після її проголошення, але може бути оскаржена протягом 20 днів шляхом подачі скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.