колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії у складі:

головуючого – судді Притуленко О.В.,

суддів Ломанової Л.О.,

Кустової І.В.,

при секретарі Воронович К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Кіровського районного суду АР Крим від 21 серпня 2010 року,

У червні 2000 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя, посилаючись на те що з 1990 року до 2000 року вона з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі. У жовтні 2000 року шлюбні відносини між ними були припинені, але відповідач у добровільному порядку не бажає поділити спільно нажите майно. На підставі наведеного просила визнати спільною сумісною власністю та поділити: домоволодіння АДРЕСА_1 предмети звичайної домашньої обстановки та вжитку, побутову техніку, будівельні матеріали, всього на суму 32143 грн.86 коп., а також поділити земельну ділянку.

Рішенням Кіровського районного суду АРК від 26 вересня 2002 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 18 червня 2003 року та ухвалою Верховного Суду України від 25 липня 2005 року, позов ОСОБА_4 задоволено.

Ухвалою Кіровського районного суду АРК від 18 листопада 2008 року рішення Кіровського районного суду від 26 вересня 2002 року скасоване у зв’язку з нововиявленими обставинами.

В ході розгляду справи позивачка неодноразово уточнювала вимоги позову та, відмовившись від поділу предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку, побутової техніки, будівельних матеріалів, остаточно просила суд: визнати домоволодіння АДРЕСА_1 і земельну ділянку площею 0,13 га за зазначеною адресою спільною сумісною власністю, визнати за нею і відповідачем в рівних частках право власності на зазначене домоволодіння і земельну ділянку, та поділити домоволодіння та землю між сторонами в натурі.

При цьому зазначила, що з відповідачем проживала однією сім’єю з літа 1989 року. В період спільного проживання, 21 листопада 1989 року, ними за договором купівлі-продажу було придбано 17/50 частин житлового будинку АДРЕСА_1, розташованого на земельній ділянці площею 0,13 га.

Перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, 30 липня 1990 року вони отримали дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку на зазначеній земельній ділянці і за спільні кошти побудували нове домоволодіння (готовність якого складає 100%), яке досі не здано в експлуатацію.

Рішенням Кіровського районного суду АР Крим від 21 серпня 2010 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення суду.

Згідно ч.1 ст. 303 Цивільного процесуального кодексу України при розгляді справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки, відповідача та його представників, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає відхиленню за таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що право власності на новостворене майно виникає з моменту завершення будівництва, прийняття його до експлуатації та відповідної державної реєстрації. Оскільки сторони в установленому законом порядку не набули права власності на нерухоме майно, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання його спільною сумісною власністю подружжя і поділу між сторонами в натурі. У поділі в натурі земельної ділянки, на якій розташоване домоволодіння, судом відмовлено виходячи з того, що площа спірної земельної ділянки, яка фактично знаходиться у користуванні, не відповідає тій, що значиться у Державному акті про право власності на землю.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду.

Як слідує з матеріалів справи, 21 листопада 1989 року ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу (реєстраційний номер 3908) придбав 17/50 частин домоволодіння АДРЕСА_1, яке складалося з кімнати 1-1 площею 9,8 кв.м, прибудови літ. "а4", сараю літ. "Д, д" та огорожі 2.

Рішенням виконавчого комітету Кіровської районної ради народних депутатів Кримської області № 217 п.38 від 20 липня 1990 року ОСОБА_5 було дозволено будівництво житлового будинку площею 64,5 кв.м з переобладнанням придбаної ним частини будинку у літню кухню. Зобов’язано відповідача проводити будівництво відповідно до "Будівельного паспорту", попереджено про заборону проводити будівництво у відсутність необхідних для цього документів.

Рішенням виконавчого комітету Кіровської селищної ради від 31 січня 2001 року №23 ОСОБА_4 надана згода на перепланування житлового будинку №54 по вул.Кірова.

Матеріали справи свідчать, що під час шлюбу, укладеного між сторонами 06 січня 1990 року, на земельній ділянці, переданій у власність ОСОБА_5 на підставі рішення виконавчого комітету Кіровської селищної ради від 21 жовтня 1997 року №157 для ведення особистого підсобного господарства (Державний акт про право власності на землю серії І-КМ № 005626) сторонами було збудовано житловий будинок (в технічному паспорті – літ. "З") площею 99,7 кв.м, прибудова площею 34,4 кв.м, гараж "Ж"; кімната 1-1 в придбаній частині домоволодіння переобладнана у кладову.

Як випливає зі змісту позовної заяви ОСОБА_4, спір між сторонами виник з приводу права власності на зведений житловий будинок з господарськими приміщеннями, який позивачка просила визнати спільною сумісною власністю подружжя.

Згідно ст. 22 КпШС України (ст.60 СК України) майно нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

Якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане спільною сумісною власністю подружжя (ст. 25 КпШС України, ст.62 СК України).

Відповідно до ст. 18 ЗУ від 16 листопада 1992 р "Про основи містобудування" будівництво об'єктів містобудування незалежно від форм власності здійснюється з дозволу відповідних рад, які можуть делегувати це право відповідним виконавчим органам; закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об'єктів нового будівництва.

Відповідно до ч.2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до п.25 зазначеного порядку закінчені будівництвом приватні житлові будинки садибного типу приймаються в експлуатацію у порядку, визначеному Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями та погодженому з Мінрегіонбудом, згідно яким прийняття до експлуатації будинку здійснюється за відповідною заявою забудовника (заявника), за умовами наявності дозволу на будівельні роботи.

Матеріали справи не містять відомостей щодо відповідності зазначеного спірного будинку та господарських споруд санітарним, пожежним та будівельним нормам та висновку компетентного органу щодо технічної надійності зазначеного будинку, а також відомостей про прийняття будинку до експлуатації.

Оскільки право власності як на житловий будинок, так і на об’єкт незавершеного будівництва виникає з часу реєстрації прав на нерухоме майно, яка не була проведена відносно спірного майна, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірний об’єкт як будівля не є спільною сумісною власністю подружжя, сторони не набули на нього прав у встановленому законом порядку, а тому будинок не підлягає поділу як спільна сумісна власність подружжя.

Оскаржуючи висновок суду про те що зведений будинок є самочинним будівництвом, а тому не підлягає поділу, апелянт посилається на те, що будівництво здійснювалося на підставі рішення виконавчого комітету Кіровської районної ради народних депутатів Кримської області від 20 липня 1990 року та Будівельного паспорту, на земельній ділянці, яка знаходиться у власності, і відповідно до висновку експертизи від 29 грудня 2009 року технічний стан конструкцій будинку добрий. За таких обставин, на думку апелянта, суд мав визнати спірне домоволодіння спільним сумісним майном сторін та поділити його у натурі, виходячи з висновку експерта про можливість поділу.

Зазначені доводи апелянта не можна визнати підставою для скасування рішення суду, оскільки суд вправі провести поділ незакінченого будівництвом будинку до прийняття його в експлуатацію, враховуючи ступінь готовності і технічну можливість визначити окремі частини, що підлягають виділу, лише у разі, якщо будівництво здійснюється з дотриманням всіх вимог, передбачених чинним законодавством, що не підтверджене у даному випадку.

Так, із змісту рішення виконавчого комітету Кіровської районної ради народних депутатів Кримської області № 217 п.38 від 20 липня 1990 року слідує, що ОСОБА_5 було дозволено будівництво житлового будинку жилою площею 64,5 кв.м з переобладнанням придбаної ним частини будинку у літню кухню. Згідно будівельного паспорту №373 (строк дії якого визначений до 20 липня 1992 року) на підставі зазначеного рішення ОСОБА_5 виданий дозвіл на будівництво житлового будинку розміром 10 х 10, літньої кухні з кладовою 3,6х3,30, сараїв площею 12 кв.м та 10 кв.м, гаражу площею 18 кв.м.

До вказаного паспорту долучена схема одноповерхового трикімнатного будинку загальною площею 75 кв.м (зокрема жила площа – 50 кв.м), яка відповідно до пояснень відповідача стосується іншого будинку.

Будь-якої затвердженої проектної документації на будівництво матеріали справи не містять, з пояснень ОСОБА_5 слідує, що проект житлового будинку і господарських споруд виготовлений не був.

Згідно технічному паспорту БТІ, складеному станом на 17 квітня 2001 року, а згодом і на 17 червня 2003 року. фактично самочинно побудовані: житловий будинок літ. "З" загальною площею 99,7 кв.м, в тому числі житлова - 52,3 кв.м. (а.с. 102-105), прибудови "з" і "а4", гараж "Ж", кімната 1-1 переобладнана під кладову.

Відповідно до будівельно-технічної експертизи №2133 від 29 грудня 2009 року самочинно збудовані: житловий будинок літ. "З" загальною площею 99,7 кв.м, прибудови літ. "з" загальною площею 34,4 кв.м і "а4", гараж площею 37, 4 кв.м., погріб площею 22,3 кв.м,

Відсутність в матеріалах справи підтвердження того, що будівництво здійснено з дотриманням всіх вимог, передбачених чинним законодавством, з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, виключає можливість визнання права власності на зазначене самочинне будівництво.

Посилання апелянта на висновок будівельно-технічної експертизи №2133 від 29 грудня 2009 року, як на підтвердження того, що при будівництві були дотриманні всі будівельні норми і правила є неспроможним, оскільки вказана експертиза не досліджувала це питання.

Також необґрунтованими є доводи апелянта про помилкове застосування судом до спірних правовідносин ст. 331 ЦК України, яка регулює питання набуття права власності на новостворене майно, оскільки на час набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) в редакції від 16.01.2003 року спірний будинок не зданий в експлуатацію, а тому при вирішенні питання про набуття сторонами права власності на спірний будинок положення зазначеної норми закону повинні враховуватися.

Доводи апеляційної скарги про необґрунтоване залишення без задоволення вимог щодо розподілу в натурі земельної ділянки, наданої у власність відповідача, не можна визнати підставою для скасування рішення суду в цій частині, оскільки відповідно до висновку експертизи № 2134 від 29 грудня 2009 року конфігурація та розміри спірної земельної ділянки, на якій фактично розташований будинок, не відповідає даним Державного акту про право власності на землю серії І-КМ №005626, виданого ОСОБА_5 03 грудня 1997 року, що виключає можливість його поділу відповідно до вимог позивачки.

Той факт, що спірний будинок з господарськими будівлями та спорудами і земельна ділянка за рішенням Кіровського районного суду від 26 вересня 2002 року були поділені між сторонами не має правового значення, оскільки ухвалою того ж суду від 18 листопада 2008 року зазначене рішення скасоване у зв’язку з нововиявленими обставинами. Питання щодо пропуску відповідачем строку, встановленого ст. 362 ЦПК України для подачі заяви про перегляд рішення, розгляду не підлягає, оскільки відповідно до ч.1 ст.366 ЦПК ухвала про задоволення заяви про перегляд рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами оскарженню не підлягає.

З урахуванням наведеного, керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст. 308. 313-315 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Кіровського районного суду АР Крим від 21 серпня 2010 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.