розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, Відкритого акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 02 червня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" про відшкодування моральної шкоди, -

У березні 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Відкритого акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (надалі – ВАТ "Кривбасзалізорудком") про відшкодування моральної шкоди посилаючись на те, що працюючи на підприємстві відповідача 01.11.1986 року він отруївся газом. В подальшому у 2007 році йому були видані акти Форми Н-5 та Акт Форми Н-1 про нещасний випадок пов’язаний з виробництвом.

Висновком МСЕК від 10.01.2008 року йому первинно встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 10% по трудовому каліцтву, а з 10.12.2007р. – втрата професійної працездатності встановлена безстроково.

Посилаючись на ці обставини просив стягнути з відповідача 121 000 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди та витрати на правову допомогу в сумі 800грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 02 червня 2010 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. На його користь з ВАТ "Кривбасзалізорудком" у відшкодування моральної шкоди стягнуто 1000 грн.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог з тих підстав, що судом першої інстанції не враховано, саме з вини підприємства від отримав втрату працездатності і більше 10 років не міг отримати компенсацію за втрату здоров’я; в матеріалах справи достатньо доказів заподіяння йому моральної шкоди і позивач вважає, що розмір моральної шкоди в розмірі 121тис.грн. є еквівалентом заподіяної йому моральної шкоди.

Крім того, суд безпідставно відмовив йому у стягненні витрат на правову допомогу в сумі 800грн.і не вірно прийшов до висновку про те, що його представники мають процесуальний статус відповідно до ст. ст. 26, 42 ЦПК України, а не ст. 56 ЦК України.

В апеляційній скарзі ВАТ "Кривбасзалізорудком" просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову позивачу у позові у зв’язку з неправильним застосуванням судом норм матеріального і порушенням вимог процесуального права.

Зокрема відповідач вважає, що факт спричинення позивачу моральної шкоди не було встановлено висновками МСЕК на які покладено обов’язок встановлення факту заподіяння моральної шкоди; позивач не надав доказів спричинення йому моральної шкоди; не звернув уваги, що позивачем пропущено строк позовної давності

Також, судом помилково до спірних правовідносин застосовано норми ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України і ст. 1167 ЦК України та не враховано положення п.п 4.2 п. 4 рішення Конституційного Суду України № 1-рп/2004 від 27.01.2004 року (v001p710-04) , яким передбачено, що відшкодування моральної шкоди не застосовується до осіб, які підлягають обов’язковому соціальному страхуванню відповідно до Закону.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_2 і ВАТ "Кривбасзалізорудком" підлягають відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 працював на ш. "Октябрська" ВАТ "Кривбасзалізорудком". 01 листопада 1986 року, після проведення вибухових робіт, з ним стався нещасний випадок, в результаті якого позивач отруївся окисом вуглецю.

Висновком МСЕК від 01.01.2008 року йому первинно встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 10% з 10.12.2007р. безстроково (а.с. 11).

На підставі встановлених обставин суд першої інстанції дійшов висновку про відшкодування позивачу у зв’язку з нещасним випадком на виробництві моральної шкоди відповідачем.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як вбачається з акту без № про нещасний випадок від 03.07.2007 року (а.с. 9-10) причиною нещасного випадку є – допуск до виконання робіт у виробку з незадовільним провітрюванням.

Виходячи з викладеного, доводи ВАТ "Кривбасзалізорудком" про відсутність обов’язку підприємства відшкодовувати моральну шкоду завдану позивачу з тих підстав, що останній є суб’єктом страхування від нещасного випадку на виробництві, суперечать нормам діючого законодавства, оскільки Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (1105-14) в редакції, що діяла на час встановлення позивачеві вперше стійкої втрати працездатності, передбачено, що відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України застрахованим і членам їх сімей моральної (немайнової) шкоди, отриманої внаслідок ушкодження здоров’я припинено з 01 січня 2008 року незалежно від часу настання страхового випадку.

Конституційний Суд України в абзаці 9 пункту 5 Рішення № 20-рп/2008 (v020p710-08) (справа про страхові виплати), зазначив, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст. 237-1 КЗпП України (для потерпілих) та ст. 1167 ЦК України (для членів сімей потерпілих) їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Як зазначалося вище, вперше стійку втрату професійної працездатності у зв’язку із трудовим каліцтвом позивачу було встановлено 10.01.2008 року, що підтверджується висновком МСЕК (а.с. 11), отже саме з цього часу у позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди.

Також спростовуються й доводи відповідача щодо відсутності підстав відшкодування ОСОБА_2 моральної шкоди, оскільки, факт заподіяння такої шкоди у зв’язку з отруєнням ним на підприємстві встановлений в судовому засіданні. Так, позивач постійно відчуває головний біль, у нього часто виникають головокружіння, знижена пам’ять, з’явилося безсоння, переносить фізичні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв’язків, що вимагає додаткових зусиль для організації його життя, переносить фізичні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв’язків, що вимагає додаткових зусиль для організації його життя.

Суд при постановленні рішення врахував тяжкість фізичних і моральних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, конкретних обставин по справі і наслідків, що наступили.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв’язку із чим апеляційна скарга відповідача підлягає відхиленню.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р. (v0004700-95) (з подальшими змінами) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає в залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, тому доводи позивача в апеляційній скарзі на те, що розмір моральної шкоди в розмірі 121 тис.грн. є еквівалентом заподіяної йому моральної шкоди є безпідставними, оскільки при ухваленні рішення суд першої інстанції взяв до уваги ступінь втрати позивачем працездатності в розмірі 10%.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про відмову позивачу у стягненні на його користь 800грн. витрат на правову допомогу і не приймає до уваги посилання позивача на зазначене, оскільки з матеріалів справи вбачається, що процесуальний статус ОСОБА_4 і ОСОБА_5 зазначено як представники.

Відповідно до п.2 ч.3 ст. 79 та ст. 84 ЦПК України витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката, є витратами, пов’язаними з розглядом справи. На підставі ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею судові витрати. За змістом зазначених норм закону витрати, пов’язані з оплатою участі у справі представника сторони не відносяться до судових витрат і не підлягають розподілу між сторонами в порядку, передбаченому ст. 88 ЦПК України.

Інші доводи позивача і відповідача, викладені в апеляційних скаргах, є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи і висновками суду і не можуть бути підставою для скасування рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційні скарги підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.