цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 квітня 2010 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення коштів за договором позики, -

В лютому 2010 року позивач звернувся до суду з даним позовом та мотивував вимоги тим, що 10 червня 2008 року між ним та відповідачами було укладено договір позики. Договір був посвідчений приватним нотаріусом.

Згідно умов договору від передав відповідачу ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 220 000 доларів США, які останній зобов’язався повернути до 9 червня 2009 року.

Також згідно умов договору відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є стороною договору і виступили майновими поручителями. В договорі указали, що предметом майнових гарантій даного договору є будинок та земельна ділянка, що належить ОСОБА_6 в АДРЕСА_1 та земельна ділянка, що належить ОСОБА_7 розміром 0,049 га та знаходить за адресою АДРЕСА_1

Указані особи підписали договір позики.

Того ж дня між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 було укладено додатковий договір про внесення змін до попереднього договору згідно якого відповідач ОСОБА_3 зобов’язався сплачувати щомісячно позикодавцеві 3% від суми позики.

Строк дії договору закінчився 9 червня 2009 року, відповідач борг не повертає тому просив стягнути солідарно з відповідачів, станом на час розгляду справи: 1 759 846 грн. - основного боргу, 1 074328 грн. – 3% за місяць за користування коштами, 81 934 грн. 80 коп. – за знецінення грошових коштів у зв’язку з інфляцією, а всього – 2 916 108 грн. 80 коп.

рішенням суду позовні вимоги задоволено частково.

Суд стягнув солідарно з відповідачів заборгованість за договором в сумі - 2 916 108 грн. 80 коп., судові витрати та відмовив в стягнення коштів з ОСОБА_5 – дружини боржника.

Відповідач ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог. На думку апелянта висновки суду не відповідають обставинам справи поскільки кошти по даному договору не передавались, а тому договір позики вважається неукладеним. Крім того на думку апелянта не підлягають задоволенню вимоги і в частині стягнення коштів за користування кредитом, поскільки кошти фактично не передавались і тому не виникло ніяких зобов’язань. Також вважає, що суд невірно стягнув з відповідачів суму боргу солідарно, поскільки це не передбачено договором. Вважає, що договір поруки припинив свою дію, поскільки відповідач без згоди поручителів змінив умови договору, збільшивши обсяг відповідальності.

Апеляційних скарг від інших відповідачів не надходило.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 10 червня 2008 року між сторонами укладено договір позики коштів в розмірі 220 000 доларів США строком на один рік. Договір був посвідчений приватним нотаріусом. Цього ж дня сторони уклали додатковий договір та визначили, що за користування коштами боржник буде сплачувати щомісяця 3% від суми боргу. Майновими поручителями за договором позики виступили відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Суд указав, що між сторонами виникли правовідносини, щодо укладення та виконання договору позики і тому суд з посиланням на ст. 202, 203, 215 ЦК України прийшов до висновку, що зміст договору не суперечить нормам ЦК України (435-15) .

Надалі суд послався на ст. 1046, 629, 525, 526, 1048- 1050, 623, 625 ЦК України і поскільки відповідач не виконав умови договору, стягнув солідарно з відповідачів борг по кредиту, відсотки за користування кредитом, та інфляційні витрати, задовольнивши позовні вимоги.

Суд відмовив у стягненні з відповідачки ОСОБА_5 – дружини відповідача, боргу за договором позики, поскільки остання не була стороною договору.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свіченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Разом з тим, відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, надавши суду належні докази.

Колегією встановлено наступні обставини.

10 червня 2008 року сторони уклали договір позики, обумовили умови та строки повернення коштів та визначили майнових поручителів.

Відповідно до п.2 Договору сторони обумовили, що "грошові кошти у сумі 220 000 доларів США, що за курсом НБУ станом на 9 червня 2008 року становить 1067000 грн. ОСОБА_3 отримає після підписання цього договору".

В ході розгляду справи судом першої інстанції відповідач заперечував проти задоволення вимог у зв’язку з безгрошовістю договору позики.

В ході апеляційного розгляду позивач по справі не надав суду письмових доказів про передачу грошових коштів.

Колегія вважає, що договір позики укладений між сторонами 10 червня 2008 року, за вказаних обставин, є неукладений, поскільки відсутні докази про передання позикодавцем грошової суми, а тому і не підлягає виконанню.

Згідно ст. 309 ч.1, п.2 ЦПК України (1618-15) підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухваленням нового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими.

Колегія вважає, що висновки суду про передання позикодавцем грошової суми обумовленої договором, не знайшли свого підтвердження, тому апеляційну скаргу необхідно задовільнити, рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.