колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом Акціонерного банку "Експрес-Банк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, та зустрічним позовом ОСОБА_7 до Акціонерного банку "Експрес-Банк", 3-ті особи ОСОБА_6, ОСОБА_8 про розірвання договору поруки та іпотечного договору, за апеляційною скаргою та уточнення до неї ОСОБА_7 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 16 липня 2010 року,

У квітні 2010 року АБ "Експрес-Банк" (далі Банк) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7, який згодом уточнив та просив: стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором у сумі 138 380 грн. 59 коп. та звернути стягнення на предмет іпотеки – квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_7, шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною для реалізації 117 440 грн.

Зазначені вимоги мотивовані тим, що 10 грудня 2007 року між позивачем та ОСОБА_6 був укладений договір про відкриття кредитної лінії, згідно якого відповідач отримав кредит у сумі 16 000 доларів США за умови його погашення частками у строки не пізніше 10 числа кожного місяця, починаючи з другого року користування кредитною лінією, в сумах, визначених у додатку №1 та зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,8% річних, з кінцевим терміном повернення 7 грудня 2012 року.

У забезпечення виконання ОСОБА_6 умов договору, 10 грудня 2007 року банк уклав договори поруки із ОСОБА_8, ОСОБА_7, згідно яких останні зобов’язувались відповідати перед банком за порушення ОСОБА_6 усіх його зобов’язань за договором кредитної лінії.

Зобов’язання ОСОБА_6 за договором кредиту, також, забезпечені іпотекою, належною ОСОБА_7, квартирою АДРЕСА_1, про що з ОСОБА_7 укладено договір іпотеки від 10 грудня 2007 року.

ОСОБА_6 порушив свої зобов’язання щодо повернення кредиту частками та стосовно сплати відсотків за користування кредитом, у зв’язку з чим Банк на підставі п.п. 5.3.10 договору кредиту набув право витребувати кредит достроково зі сплатою відсотків за фактичне користування кредитом та інших платежів за договором, про що 21 жовтня 2009 року направив позичальнику та поручителям відповідні повідомлення-вимоги.

Посилаючись на те, що станом на 21 червня 2010 року вимоги банку відповідачами не виконані, позивач з урахування уточнень, просив стягнути з ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7 солідарно заборгованість за вищевказаним кредитним договором сумі 17 750,66 доларів США.

У квітні 2010 року ОСОБА_7 звернулася до суду із зустрічним позовом до Акціонерного банку "Експрес-Банк" та, посилаючись на ч.1 ст. 559, ч. 2 ст. 651, ст. 652 ЦК України, ст. 17 ЗУ "Про іпотеку", просила розірвати договір поруки №52-16/П 1 та договір іпотеки, укладені між ОСОБА_7 та Банком 10 грудня 2007 року, зняти заборону відчуження, належної їй на праві власності квартири та внести до державного реєстру іпотек відомості про виключення вказаної квартири з реєстру.

Свої вимоги мотивувала тим, що укладаючи з Банком договір поруки у забезпечення зобов’язань ОСОБА_6 за договором кредитної лінії, вона поручалася за повернення кредиту у строк, передбачений цим договором – до 10 грудня 2012 року, тому дострокове повернення кредиту є істотною зміною умов договору, на яку вона згоди не надавала та не розраховувала.

Крім того, укладаючи договір іпотеки та договір поруки, ОСОБА_7 вважала, що курс гривні відносно долара США буде стабільний, але він змінився таким чином, що наразі її видатки як іпотекодавця – майнового поручителя за договором значно перевищують видатки, на які вона розраховувала під час укладення спірних договорів.

За таких обставин вважає, що подальше виконання договорів поруки та іпотеки порушують її майнові права та законні інтереси.

Рішенням Керченського міського суду від 16 липня 2010 року позовні вимоги Акціонерного банку "Експрес-Банк" задоволені частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7 заборгованість за кредитним договором у сумі 125 246,17 грн., що за офіційним курсом НБУ станом на 16 липня 2010 року еквівалентно 15 852,24 доларів США та 1372,46 грн. судових витрат. Звернуто стягнення на предмет іпотеки – квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, з дотриманням вимог ЗУ "Про іпотеку" (898-15) з початковою ціною 117 440 грн.

В задоволенні решти позовних вимог Банку та в задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_7 - відмовлено

В апеляційній скарзі та уточненнях до неї ОСОБА_7, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить зазначене рішення суду першої інстанції в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_7 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні відповідних вимог Банку відмовити, а вимоги зустрічного позову задовольнити. В решті рішення Керченського міського суду від 16 липня 2010 року залишити без змін.

У якості доводів апелянт вказує на те, що судом при вирішенні питання про звернення стягнення на предмет іпотеки були порушені вимоги ч. 1 ст. 35 ЗУ "Про іпотеку", оскільки іпотекоержатель (Банк) перед ініціюванням процедури звернення стягнення на предмет іпотеки не повідомив іпотекодавця (ОСОБА_7.) про порушення ОСОБА_6 основного зобов’язання за кредитним договором .

Апелянт вважає, що поза увагою суду залишився той факт, що Банк не дотримався умов договору про дострокове повернення кредиту, а саме, звернувся до суду із відповідним позовом не дочекавшись наданого повідомленням від 22 березня 2010 року 30 денного строку на усунення порушень.

Крім того, суд не звернув увагу на те, що в порушення умов п.п. 2.2 кредитного договору, Банк надав ОСОБА_6 кредит без попереднього укладення з ним договору застави майна, звіту про проведення незалежної оцінки майна, укладення договору страхування майна, тощо .

Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення осіб, що з’явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 10 грудня 2007 року між позивачем та ОСОБА_6 був укладений договір про відкриття кредитної лінії, згідно якого відповідач отримав кредит у сумі 16 000 доларів США за умови повернення кредиту частками у строки не пізніше 10 числа кожного місяця, починаючи з другого року користування кредитною лінією в сумах, визначених у додатку №1 та щомісячної (не пізніше 10 числа кожного місяця) сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 12,8% річних (п.п 2.6, 4.2 договору а.с. 7,8).

Згідно п.п 5.2.1 договору ОСОБА_6 зобов’язався повертати кредит у встановленому вище порядку та строки.

ОСОБА_6 своїх зобов’язань щодо повернення кредиту частками та щомісячної сплати відсотків за користування кредитом належним чином не виконав, у зв’язку з чим на підставі п.п. 5.3.10 договору, який відповідає вимогам ч.2 ст. 1050 ЦК України, Банк набув право на дострокове повернення кредиту разом з нарахованими відсотками час фактичного користування кредитом та передбаченою договором неустойкою.

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530, 629 ЦК України зобов’язання має виконуватися відповідно до умов договору та вимог закону, інших актів цивільного законодавства у встановлений договором строк. Одностороння відмова від виконання зобов’язань не допускається, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Зобов’язання ОСОБА_6 за кредитним договором забезпечені договорами поруки та іпотеки, укладеними між ОСОБА_7 та Банком 10 грудня 2007 року.

За змістом пунктів 1.1 та 1.2 договору поруки ОСОБА_7 поручилася перед Банком за належне виконання ОСОБА_6 взятих на себе зобов’язань, що витікають з кредитного договору від 10 грудня 2007 року, в тому числі: повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом, сплатити інші платежі та можливі штрафні санкції, а також повернути кредит достроково у випадках передбачених кредитним договором. Поручитель повинен виконати зобов’язання в тому ж порядку, який встановлено для позичальника кредитним договором; відповідає перед кредитором у повному обсязі.

Зі змісту ст. 554 ЦК України вбачається, що у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до умов укладеного між ОСОБА_7 та Банком іпотечного договору(п. 14), у випадку невиконання або неналежного виконання зобов’язаннь ОСОБА_6 за договором кредиту, іпотекодержатель(Банк) має право задовольнити свої вимоги за рахунок переданого в іпотеку майна – квартири АДРЕСА_1 у спосіб передбачений ЗУ "Про іпотеку" (898-15) .

Відповідно до ч.1 ст. 33, ст. 39 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основними зобов’язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема на підставі рішення суду.

Згідно зі ст. 14 ЦК України цивільні обов’язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Таким чином, установивши при вирішенні справи на підставі доказів, яким було дано належну оцінку, той факт що ОСОБА_6 були порушенні зобов’язання за кредитним договором від 10 грудня 2007 року, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про задоволення позовних вимог Банку про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Доводи апелянта про те, що в супереч вимогам ч.1 ст. 35 ЗУ "Про іпотеку" Банк не направив їй повідомлення про порушення ОСОБА_6 умов договору кредиту та, не надавши їй строк для усунення порушень, передчасно звернувся до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки є неспроможними та спростовуються матеріалами справи, зокрема повідомленням–вимогою від 21 жовтня 2009 року, отриманим особисто ОСОБА_7 цього ж числа(а.с. 25).

Крім того, не дотримання іпотекодержателем вимог ч.1 ст. 35 ЗУ "Про іпотеку" не є перешкодою для реалізації права іпотекодаржателя звернутися у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Що стосується доводів апеляційної скарги про наявність підстав для розірвання договору у зв’язку з істотними змінами обставин, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 652 ЦК України передбачає можливість розірвання договору у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувались при укладенні договору. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір, або уклали б його на інших умовах.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно зазначив, що наведені ОСОБА_7 доводи про зміну курсу гривні підставою для розірвання договорів поруки та іпотеки не являються. Незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена, тому укладаючи спірні договори у забезпечення виконання зобов’язання ОСОБА_6 по поверненню кредиту в іноземній валюті, ОСОБА_7 приймала на себе певний ризик, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мала будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.

Неспроможними є й доводи ОСОБА_7 про зміну строку договору кредиту та збільшення обсягу відповідальності поручителя у зв’язку з вимогою Банку про дострокового повернення всієї заборгованості, оскільки по-перше: відповідальність поручителя у випадку дострокового повернення кредиту передбачена самим договором поруки, по-друге: зміна терміну повернення кредиту передбачена законом та договором кредиту, а отже не є непередбачуваною обставиною, а по-третє: у зв’язку з достроковим поверненням кредиту обсяг відповідальності ОСОБА_7 за договором залишився не змінним, в межах суми кредиту, відсотків та інших платежів, забезпечених порукою та іпотекою.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не звернув увагу на порушення Банком умов договору кредиту щодо укладення з ОСОБА_6 договору застави у забезпечення зобов’язань, тощо, також є неспроможними та не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки відповідно до частини 1 статті 553 ЦК сторонами у правовідносинах за договором поруки є поручитель і кредитор, а не поручитель і боржник, а тому все інше, що виходить поза межі правовідносин поручителя і кредитора,- не стосується договору поруки. Так само, все, що виходить за межі правовідносин іпотекодавця та іпотекодержателя - не стосується договору іпотеки.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що покладений в основу рішення висновок про відсутність правових підстав для розірвання договорів поруки та іпотеки в порядку, узгоджується з нормами матеріального права, відповідає фактичним обставинам справи, достатньо повно з’ясованим судом та ґрунтується на доказах, яким дана належна правова оцінка.

Підстави для зміни рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, з наведених в апеляційній скарзі мотивів - відсутні.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч.1п.1, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 до Акціонерного – відхилити.

Рішення Керченського міського суду АР Крим від 16 липня 2010 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.