колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим у м. Феодосії в складі:

головуючого – судді Ломанової Л.О.,

суддів Кустової І.В.,

Притуленко О.В.

при секретарі Короткові Д.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа – ОСОБА_6, про стягнення грошових коштів, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Судацького міського суду АР Крим від 29 червня 2010 року,

У листопаді 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між ним та ОСОБА_6 з однієї сторони, які виступили як інвестори, та приватним підприємцем ОСОБА_5 з іншої був укладений договір від 24 листопада 2008 року про інвестування будівництва комплексу рятувальної станції, який знаходиться на набережній АДРЕСА_1. За умовами інвестиційного договору відповідач зобов’язався завершити будівництво строк до 1 липня 2009 року, а також не пізніше трьох місяців з моменту завершення будівництва підготувати документи, необхідні для оформлення права власності на об’єкт будівництва. Позивач зазначає, що повністю виконав всі зобов’язання з фінансування будівництва, що підтверджується розписками відповідача та актами про виконання зобов’язань з інвестування будівництва, проте відповідач у порушення умов договору не виконав свої зобов’язання за договором, тому просив суд стягнути на його користь внесену за договором суму та штраф у розмірі 10 % від суми внесених коштів на підставі пункту 8.1.5 договору внаслідок неможливості завершення будівництва та передання у власність сторін за договором.

Рішенням Судацького міського суду АР Крим від 29 червня 2010 року позов ОСОБА_4 задоволений. На його користь з ОСОБА_5 стягнено кошти у розмірі 3 440 891,48 грн., у тому числі 312 808,34 грн. штрафних санкцій, та вирішене питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове – про відмову у позові.

Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а обставини, що мають значення для справи, не були доведені. Зокрема, як зазначає апелянт, будівництво було завершене ним в строк, незважаючи на порушення позивачем графіків фінансування, що було підтверджено і третьою особою у справі. Факт незавершення будівництва у визначений договором строк, на який посилається позивач, не був доведений. Натомість клопотання апелянта про призначення будівельної експертизи, яка б підтвердила ступінь завершеності будівництва, було судом необґрунтовано відхилено. Апелянт заперечує проти висновку суду про те, що факт завершення будівництва має бути підтверджений актом готовності об’єкта до експлуатації та сертифікатом відповідності. На його думку зазначені документи підтверджують не факт завершення будівництва, а якість готового об’єкту. Крім того, апелянт стверджує, що його процесуальні права неодноразово порушувались судом, зокрема, суд безпідставно відмовив в клопотанні про відкладення справи для надання доказів після уточнення позивачем підстав позову та не взяв до уваги надані в останньому засіданні його представником докази завершення будівництва. Апелянт зазначає, що виконує всі умови договору, тому у суду не було законних підстав задовольняти позов.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що 24 листопада 2008 року між приватним підприємцем ОСОБА_5 з однієї сторони та ОСОБА_4 і ОСОБА_6 з іншої був укладений договір про інвестування будівництва, предметом якого є створення об’єкту нерухомого майна – комплексу рятувальної станції на набережній АДРЕСА_1 (а.с. 16 – 24). За умовами цього договору позивач та третя особа брали на себе зобов’язання щодо внесення інвестицій в сумі, еквівалентній 350 000 доларам США, усього 700 000 доларів США (а.с. 19), а відповідач зобов’язався здійснити будівництво об’єкта в строк до 1 липня 2009 року (пункт 4.7) та протягом трьох місяців після завершення будівництва підготувати документи для оформлення права власності на усіх учасників договору в рівних частках (пункт 4.3.7) (а.с. 18). Інвестиційний договір був розірваний в односторонньому порядку на підставі пункту 8.1.5 договору (а.с. 51), що не заперечувалось представником відповідача в судовому засіданні.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 530 цього Кодексу якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив порушення відповідачем пунктів 4.3.7 та 4.7 договору, відповідно до яких ОСОБА_5 зобов’язався завершити будівництво строк до 1 липня 2009 року та не пізніше трьох місяців з моменту завершення будівництва підготувати документи, необхідні для оформлення права власності на об’єкт будівництва. Крім того, суд дійшов висновку, що будівництво велось самовільно, з виходом за межі земельної ділянки, що перешкоджає прийняттю до експлуатації будівлі.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності передбачених постановою Кабінету Міністрів від 8 жовтня 2008 року № 923 "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів" (923-2008-п) належних доказів виконання відповідачем своїх зобов’язань за договором.

Твердження апеляційної скарги, які відтворюють доводи відповідача проти позову, що полягають у тому, що ним були виконані договірні зобов’язання, оскільки об’єкт фактично побудований, відсутні лише документи про його реєстрацію як об’єкта нерухомості, відхиляються колегією суддів, виходячи з такого.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиції – грошові, майнові, інтелектуальні, цінності, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку від цієї діяльності або досягнення соціальної вигоди. Інвестор – юридична (фізична) особа, яка приймає рішення про вкладення власних, позичкових або залучених коштів у формі капітальних вкладень у об’єкти будівництва.

Положенням статті 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" визначено, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької діяльності та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягнеться соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права інтелектуальної власності.

Наведені положення закону відповідають умовам інвестиційного договору, укладеного між сторонами, згідно яких метою договору є створення комплексу рятувальної станції (пункт 1), тобто – об’єкту нерухомого майна.

Відповідно до частини 1 статті 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина 2 наведеної статті). До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна) (частина 3).

За таких обставин, враховуючи, що між сторонами був укладений інвестиційний договір, предметом якого є створення та набуття права власності на об’єкт нерухомого майна, а не придбання будівельних матеріалів, колегія суддів вважає правильним висновок суду щодо недоведеності відповідачем обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень, – щодо завершення будівництва.

Виходячи з цього, доводи апеляційної скарги щодо відхилення судом клопотання про призначення судової експертизи для визначення ступеню готовності об’єкта відхиляються колегією суддів. Готовність об’єкта будівництва є обставиною, яка не має правового значення для вирішення спірного питання щодо створення об’єкта нерухомості, право власності на яке відповідно до закону підлягає державній реєстрації.

Посилання ОСОБА_5 в апеляційній скарзі на невідповідність обставинам справи висновку суду щодо самовільного ведення будівництва внаслідок виходу за межі земельної ділянки, що перешкоджає прийняттю до експлуатації будівлі, спростовуються матеріалами справи (а.с. 65, 66, 135).

Не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду і твердження апеляційної скарги щодо порушення процесуальних прав відповідача, які полягали у безпідставній відмові суду в клопотанні про відкладення справи для надання доказів, які мають істотне значення для вирішення справи, та не взятті судом до уваги наданих його представником доказів завершення будівництва. Судом першої інстанції був правильно вирішений спір, а відповідачем не було надано і до суду апеляційної інстанції належних доказів завершення будівництва в обумовлений договором строк.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення Судацького міського суду АР Крим від 29 червня 2010 року – залишенню без змін.

На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1 статті 314, статтею 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Судацького міського суду АР Крим від 29 червня 2010 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.