розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 на рішення Староміського районного суду м Вінниці від 1 червня 2010 року, -

В липні 2003 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ДПІ м. Вінниці, Вінницької міської ради, третіх осіб ОСОБА_6, ОСОБА_3 про встановлення факту перебування на утриманні ОСОБА_7 та визнання права власності на жилий будинок АДРЕСА_2 посилаючись на те, що з 1995 року і по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_4, перебувала у фактичних шлюбних відношеннях з ОСОБА_7 та перебувала на його утриманні, а тому має право на спадковий будинок.

В жовтні 2003 року ОСОБА_3, ОСОБА_3 звернулись в суд з позовом до ДПІ м. Вінниці, ОСОБА_2, Вінницької міської ради про встановлення факту визнання батьківства, визнання права власності в порядку спадкування на будинок АДРЕСА_2 посилаючись на те, що ОСОБА_8 та їх мати ОСОБА_4 перебували у фактичному шлюбі і вони є дітьми ОСОБА_7 В дитинстві він визнавав їх дітьми.

Після смерті ОСОБА_7 31.01.2003р. відкрилась спадщина на спірний будинок проте, скористатись своїм правом на отримання свідоцтва про право на спадщину вони не змогли, так як у свідоцтвах про народження ОСОБА_7 не зазначений їх батьком.

рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 1 червня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ДПІ м. Вінниці, Вінницької міської ради, третіх осіб ОСОБА_3, ОСОБА_6 про встановлення факту перебування на утриманні та визнання права власності на жилий будинок, ОСОБА_3, ОСОБА_6 до ДПІ м. Вінниці, ОСОБА_2, Вінницької міської ради, про встановлення факту визнання батьківства та визнання права власності на будинок та ОСОБА_6 до ДПІ м. Вінниці, ОСОБА_2, Вінницької міської ради про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на вклад відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 та представник ОСОБА_6 - ОСОБА_4 просять рішення суду в частині відмови їм у позові скасувати та постановити нове рішення про задоволення їх вимог посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи.

В апеляційній скарзі ОСОБА_9 просить рішення суду в частині відмови їй у позові скасувати та постановити нове рішення про задоволення її позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду у межах доводів апеляційних скарг та вимог заявлених у суді першої інстанції вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 до задоволення не підлягає, а апеляційна скарга ОСОБА_4 та ОСОБА_3 підлягає до задоволення виходячи із наступного.

Матеріалами справи встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_8 Після його смерті відкрилась спадщина на жилий будинок АДРЕСА_2 та грошовий вклад у філії ощадбанку м. Вінниці №8310/02 в сумі 5996грн. 75коп.

Вирішуючи спір, суд обґрунтовано керувався нормами ЦК України у редакції 1963 (1540-06) року, що відповідає ст. 4 Прикінцевих та перехідних положень нині діючого ЦК України (435-15) .

Так, відмовляючи ОСОБА_2 у позові, суд обґрунтовано дійшов до висновку, що вона не довела свого права на спадкування на підставі ст. 531 ЦК України, оскільки на день смерті мала власний дохід отримуючи пенсію та заробітну плату у ЖЕК №15 (т. 1 а.с. 58-61), а тому вона не могла перебувати на утриманні ОСОБА_7

Посилання ОСОБА_2 на пояснення свідків щодо проживання її з ОСОБА_7 з 1995 року по день смерті у фактичному шлюбі до уваги не приймається, адже діючий на час відкриття спадщини та виникнення спору КпШС України (2006-07) не визнавав виникнення майнових прав у зазначених осіб.

Пояснення свідків з боку ОСОБА_2, що ОСОБА_8 мав заробітки від виконання певних робіт не є доказом того, що із зазначених коштів утримувала позивачка.

Крім того, слід врахувати, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належали квартири АДРЕСА_1, яку вона 23.04.2003р. подарувала сину ОСОБА_10 (т. 1 а.с. 136) та АДРЕСА_3 в якій вона користувалась правом на визначені законом пільги (а.с. 34 т. 2).

Тому рішення в частині відмови у позові ОСОБА_2 є законним і підстав до його скасування немає.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 та ОСОБА_6 суд, в порушення вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України неповно дав оцінку фактичним обставинам справи.

Так, ОСОБА_6 посилались на те, що їх мати ОСОБА_4 в 1960-1970 роках перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_7 і він є їх батьком. В дитинстві він займався їх вихованням, проводив з ними дозвілля, забирав із дитячого садочка, бував на батьківських зборах у школі. Проте, внаслідок не врівноваженого характеру ОСОБА_7 мати з ним постійно не проживала.

Доводи ОСОБА_3 та ОСОБА_6 підтвердила свідок ОСОБА_11 двоюрідна сестра ОСОБА_7, яка підтвердила, що він визнавав їх своїми дітьми, а ОСОБА_2 лише орендувала у нього гараж.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 53 КпШС України 1969р., який діяв на час виникнення правовідносин між сторонами і на час їх звернення до суду з позовом, батьківство може бути встановлено у судовому порядку за заявою дитини по досягненню нею повноліття у випадку народження дитини у батьків, які не перебували у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків до ЗАГСу.

При встановленні батьківства суд приймає до уваги спільне проживання і ведення спільного господарства матір’ю дитини і відповідача до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, з достовірністю підтверджуючі визнання відповідачем батьківства.

Судом встановлено, що ОСОБА_12 народився ІНФОРМАЦІЯ_2. в м. Вінниці, його батьками в свідоцтві про народження записані ОСОБА_4 і ОСОБА_12 (т. 1 а.с. 83), ОСОБА_6 народилась ІНФОРМАЦІЯ_5 в м. Вінниці і її батьками в свідоцтві про народження записані ОСОБА_4 та ОСОБА_13 (т. 1 а.с. 84).

Батько ОСОБА_3 і ОСОБА_6 був записаний їх матір’ю ОСОБА_4 відповідно до ст. 55 ч. 2 КпШС України, тобто за призвіщем матері, ім’я і по батькові батька дітей записано по її вказівці.

Під час розгляду справи судами встановлено, що ОСОБА_8 і ОСОБА_4 спільно виховували і утримували дітей ОСОБА_12 та ОСОБА_6, про що свідчить пояснення свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, що проживали в одному будинку з ОСОБА_4 та зазначена вище свідок ОСОБА_11

Крім того, ОСОБА_4 звертаючись 21.12.1970 р. з заявою про призначення державної допомоги одинокій матері вказала батьком сина ОСОБА_18 ОСОБА_7 проживаючого за адресою АДРЕСА_4.

З урахуванням усіх сукупних доказів суд вважає доведеним факт батьківства ОСОБА_7 щодо дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_6

Згідно ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України 1963р. визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:

1. якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

2. якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Враховуючи, що ОСОБА_3 своєчасно звернувся з заявою в нотаріальну контору про прийняття спадщини (т. 1 а.с. 213), а ОСОБА_6 фактично вступила у володіння спадщини отримавши у шестимісячний строк ощадну книжку ОСОБА_7 (т. 2 а.с. 3-4), а тому їх позов підлягає до задоволення, а саме визнання за ними права власності на Ѕ частину спадкового майна за кожним.

Відповідно рішення щодо відмови у позові ОСОБА_3 та ОСОБА_6 слід скасувати.

Керуючись ст.ст. 309, 313- 314, 316- 317 ЦПК України, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_6 задовольнити.

рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 1 червня 2010 року в частині відмови у позові ОСОБА_3 та ОСОБА_6 скасувати.

Позови ОСОБА_3 та ОСОБА_6 задовольнити.

Визнати, що ОСОБА_8, який народився ІНФОРМАЦІЯ_6 і помер ІНФОРМАЦІЯ_4 був батьком ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3.

Визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_6 право власності в рівних долях, в порядку спадкування, на будинок АДРЕСА_2.

В іншій частині рішення суду залишити без зміни.

рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів.