розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові апеляційні скарги ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 08 червня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на Ѕ частину квартири та за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_5 до ОСОБА_7, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним та визнання права власності на 2/3 частини квартири,

У червні 2006 року до суду з позовом про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на Ѕ частину квартири звернувся ОСОБА_4 Обґрунтовуючи позов зазначив, що з відповідачем по справі ОСОБА_7 знаходився у шлюбі з 16 травня 1998 року по 8 липня 2003 року, за час шлюбу вони придбали квартиру за кошти з сімейного бюджету. Оскільки, з відповідачем не змогли домовитися про порядок поділу майна, а саме спірної квартири, був змушений звернутися до суду з позовом.

Відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_5 позовні вимоги не визнали, звернулись до суду з позовом в якому просили визнати договір купівлі – продажу квартири АДРЕСА_1 частково недійсним, визнати за ОСОБА_6 та ОСОБА_5 право власності по 1/3 частці за кожним в зазначеній квартирі, за ОСОБА_7 – на ј частину, за ОСОБА_4 – на 1/12 частину. В обґрунтування позову зазначили, що разом з матір’ю, відповідачем ОСОБА_7, набули в порядку приватизації право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_2. 04 грудня 1998 року мати продала квартиру і за гроші отримані від продажу придбала двокімнатну квартиру в м. Харкові, оформивши її на себе. На час укладання угоди вони були неповнолітніми та не знали про порушення їх прав. Відповідач ОСОБА_7 позовні вимоги ОСОБА_4 не визнала, в задоволенні позову просила відмовити. Позовні вимоги ОСОБА_6 та ОСОБА_5 визнала, позов просила задовольнити.

рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 08 червня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_6, ОСОБА_5 до ОСОБА_7, ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано договір купівлі – продажу квартири АДРЕСА_1 від 14 січня 1999 року, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО за реєстровим номером 2-14 та зареєстрований в КП "ХМ БТІ" від 15 січня 1999 року за №П-35443 – частково недійсним. Переведено права покупців на 2/5 частки квартири АДРЕСА_1 на ОСОБА_6, ОСОБА_5 Визнано за ОСОБА_6 та ОСОБА_5 право власності по 1/5 частці за кожним квартири АДРЕСА_1. В іншій частини позовних вимог – відмовлено.

Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_6 задоволені частково. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/5 частину квартири АДРЕСА_1. В іншій частини позову відмовлено.

В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким повністю задовольнити його позовні вимоги та відмовити у позові ОСОБА_6, ОСОБА_5 до ОСОБА_7, ОСОБА_4 Обґрунтовуючи скаргу, посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вважає, що правовідносини між ним та відповідачем щодо власності на квартиру склалися до набрання чинності Сімейним кодексом України (2947-14) та мають розглядатися відповідно до норм чинного на той час законодавства.

Також з апеляційною скаргою звернулись ОСОБА_6 та ОСОБА_5, в якій просять рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити їх позовні вимоги. В обґрунтування скарги зазначили, що суд ухвалив необ’єктивне рішення, неповно вивчив обставини справи. Вважають, що оскільки спірна квартира була придбана за кошти отримані від продажу квартири АДРЕСА_2, яка належала не тільки ОСОБА_7, а ще й ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на праві спільної часткової власності, вона не може бути спільною сумісною власністю подружжя.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_5 та ОСОБА_6 задоволенню не підлягає, а рішення суду підлягає зміні з наступних підстав.

Відповідно до п. п.3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України суд апеляційної інстанції змінює рішення суду першої інстанції в разі невідповідності висновків суду обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального права.

Судом апеляційної інстанції встановлені такі обставини і відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_7 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 16 травня 1998 року по 08 липня 2003 року.

ОСОБА_7 та її неповнолітнім на той час синам ОСОБА_6, ОСОБА_5 належала на праві спільної часткової власності квартири АДРЕСА_2. 04 грудня 1998 року вказана квартира була продана ОСОБА_7 за 4000 грн.

Згідно договору купівлі-продажу від 14 січня 1999 року ОСОБА_7 придбала двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 за 6450 грн.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання вказаного договору частково недійсним.

Оскільки правовідносини між сторонами щодо власності на квартиру склалися до набрання чинності Сімейним кодексом України (2947-14) та Цивільним Кодексом України (435-15) 2004 року, справа має розглядатися за нормами Кодексу про шлюб та сім'ю (2006-07) та Цивільного Кодексу УРСР (1540-06) 1963 року.

Згідно ст. 48 ЦК України 1963 року недійсною є угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі, що ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується ОСОБА_7, при купівлі спірної квартири вона діяла в інтересах неповнолітніх дітей, проте вони не були вказані стороною в договорі, чим були порушені їхні майнові права.

Судова колегія доходить до висновку, що при купівлі квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_7 використала спільні з дітьми кошти від продажу квартири у м.Токмак (4000 грн.) та, оскільки цих коштів не вистачило, спільні кошти подружжя, що належали їй та ОСОБА_4 (2450 грн.). Таким чином, у спірній квартирі виникло два режими власності. ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 мають право власності на частку вказаної квартири, але з різних правових підстав. ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_5 - у режимі спільної часткової власності, а ОСОБА_7 і ОСОБА_4 - у режимі спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 112 ЦК України 1963 року, майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам. Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).

Згідно ст. 22 КпШС України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі,

якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

На підставі ч.1 ст. 24 КпШС України, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Таким чином, на праві спільної часткової власності ОСОБА_7, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 належить по 1/5 частці квартири АДРЕСА_1 кожному (4000 грн. : 3 = 1333 грн.), на праві спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_4 належить по 1/5 частці даної квартири кожному (2450 грн. : 2 = 1225 грн.).

Висновок суду першої інстанції про перевід прав покупців не відповідає обставинам справи та зроблений з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до ст. 114 ЦК України 1963 року при продажу частки в спільній власності сторонній особі решта учасників спільної часткової власності має право привілеєвої купівлі частки, що продається по ціні, за якою вона продається, і на інших рівних умовах, крім випадку продажу з прилюдних торгів. При продажу частки з порушенням права привілеєвої купівлі інший учасник спільної власності протягом трьох місяців може звернутися до суду з позовом про перевід на нього прав і обов'язків покупця.

Як вбачається з матеріалів справи, договір купівлі-продажу спірної квартири від 14 січня 1999 року був укладений між ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_7 Тобто вказаний договір не був договором продажу частки в спільній власності, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 не мали права привілеєвої купівлі частки, та внаслідок цього не мають права на перевід на них прав та обов'язків покупців.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 314, ст.ст. 316, 317, 319 ЦПК України, ст.ст. 112, 114 ЦК України в редакції 1963 року, ст.ст. 22, 24Кодексу про Шлюб та сім'ю судова колегія, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 – задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_6 - відхилити.

рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 08 червня 2010 року - змінити.

Виключити з резолютивної частини рішення абзац третій про переведення прав покупців на 2/5 частини квартири АДРЕСА_1 на ОСОБА_6 та ОСОБА_5 і у задоволенні позову в цій частині відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.