колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи – приватні нотаріуси Сімферопольського міського нотаріального округу Яценко Лідія Іванівна, Янова Світлана Вікторівна про визнання договору купівлі-продажу та довіреності недійсними та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, виконавчого комітету Сімферопольської міської ради, Комунального підприємства "Приватизаційне бюро" про визнання недійсними розпорядження органу приватизації, свідоцтва про право власності, договору купівлі-продажу,

за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 16 лютого 2010 року,

Оскаржуваним рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 16 лютого 2010 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи – приватний нотаріус Яценко Лідія Іванівна, приватний нотаріус Янова Світлана Вікторівна про визнання договору купівлі-продажу недійсним та позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, виконавчого комітету Сімферопольської міської ради, Комунального підприємства "Приватизаційне бюро" про визнання недійсними розпорядження органу приватизації, свідоцтва про право власності, договору купівлі-продажу відмовлено.

Ухвалою Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 16 квітня 2010 року виправлено описки в рішенні від 16 лютого 2010 року наступним чином: вказано прізвище позивачки ОСОБА_1, прізвище відповідача ОСОБА_2.

Ухвалою Київського районного суду м. Сімферополя від 16 лютого 2010 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1. до ОСОБА_4 про визнання довіреності недійсною за підстав п. 6 частини 1 статті 205 Цивільного процесуального кодексу України у зв’язку зі смертю відповідача ОСОБА_4. ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1. ставить питання про скасування рішення суду і просить ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на те, що рішення незаконне і необґрунтоване, ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Вказує, що судом неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, і висновки суду не відповідають обставинам справи. Зазначає, що поза увагою суду першої інстанції залишилася та обставина, що довіреність, на підставі якої в подальшому був укладений договір купівлі-продажу, була нею видана під впливом тяжких для неї обставин і на вкрай невигідних умовах, отже, вважає, що оспорений договір повинен бути визнаний недійсним за підстав частини 1 статті 233 Цивільного кодексу України. Також, посилається на те, що грошові кошти за продаж квартири вона не отримувала. Крім того, вказує, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову їй у позові, порушив вимоги статей 47, 48 Конституції України, оскільки у теперішній час вона та її син не мають житла.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_3. ставить питання про скасування рішення суду і просить ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на те, що рішення незаконне і необґрунтоване, ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Вказує, що судом неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, і висновки суду не відповідають обставинам справи. Вважає, що поза увагою суду залишилася та обставина, що він проживає у спірній квартирі, іншого приміщення для проживання не має, і оскільки він неправомірно був визнаний таким, що втратив право користування спірною квартирою, у теперішній час він позбавлений можливості отримати паспорт громадянина України, тому що не має реєстрації. Крім того, посилається на те, що суд не дав належної оцінки тому факту, що він як член сім’ї наймача, відповідно до вимог Житлового кодексу України (5464-10) , Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) , також мав право на участь у приватизації спірної квартири.

В запереченнях на апеляційні скарги відповідач ОСОБА_2 просив їх відхилити як безпідставні.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача, представників сторін, перевіривши матеріали справи і доводи скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1. є необґрунтованою і не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_3. є обґрунтованою і підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1., суд першої інстанції виходив з того, що її позовні вимоги залишилися недоведеними.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3., суд першої інстанції виходив з того, що сама реєстрація позивача за зазначеної адресою не є достатнім доказом його проживання у спірній квартирі та права на приватизацію. Суд посилався на те, що органом приватизації при передачі квартири у власність позивачки ОСОБА_1. вимоги закону не порушено. Крім того, суд вважав, що за заявленими позовними вимогами ОСОБА_3., який оспорює договір купівлі-продажу, його права поновленню не підлягають, тому що право власності на спірну квартиру належить відповідачу ОСОБА_2., у якого вона не витребувана.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду лише у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1.

Що стосується вирішення позову ОСОБА_3., колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно і неправильно встановив дійсні обставини справи, дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, припустився порушень норм матеріального права, що тягне за собою скасування судового рішення у цій частині за вимог пунктів 1, 3, 4 частини 1 статті 309 Цивільного процесуального кодексу України з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до пункту 2 статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" в редакції, яка діяла на час приватизації житла позивачкою, передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

При апеляційному перегляді справи встановлено, що позивачі ОСОБА_1. та ОСОБА_3. проживали та були зареєстровані у АДРЕСА_1, яка складається з однієї житлової кімнати площею 19,0 кв.м., загальною площею 32,1 кв.м. згідно відомостей особового рахунку на зазначену квартиру № НОМЕР_1, який відкритий у ЖЕД № 6 КП ЖЕО Київського району м. Сімферополя (а.с.13).

Заочним рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 30 травня 2007 року було задоволено позов ОСОБА_1. та визнано ОСОБА_3. таким, що втратив право користування житловим приміщенням у АДРЕСА_1 (а.с.6).

Ухвалою Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 01 липня 2008 року задоволено заяву ОСОБА_3. про перегляд заочного рішення, заочне рішення цього суду від 30 травня 2007 року скасовано (а.с.7).

Із матеріалів справи вбачається, що 20 листопада 2006 року ОСОБА_1. видала довіреність на ім’я ОСОБА_4., посвідчену приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу Яценко Л.І. в реєстрі за № 9100, на право її представництва в уповноважених органах з питань приватизації спірної квартири та її продажу (а.с.5).

За заявою позивачки ОСОБА_1., поданою її представником ОСОБА_4., розпорядженням органу приватизації виконавчого комітету Сімферопольської міської ради № 1162 від 07 грудня 2007 року квартира АДРЕСА_1 передана у власність ОСОБА_1., і 07 грудня 2007 року на її ім’я видано свідоцтво про право власності на житло (а.с.65-66, 101).

Також апеляційним судом встановлено, що за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу Яновою С.В. в реєстрі за № 93, позивачка ОСОБА_1. через свого представника ОСОБА_4. продала, а відповідач ОСОБА_2. купив спірну квартиру АДРЕСА_1, яка складається з однієї житлової кімнати у літері "Б", означеної під № 3 – житловою площею 19,0 кв.м., кухні № 1, прихожої № 2, загальною площею – 32,1 кв.м. (а.с.4)

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно частин 1, 2, 3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Оспорюючи договір купівлі-продажу у суді, позивач ОСОБА_3. посилався на те, що відповідачем ОСОБА_2. придбана за договором купівлі-продажу квартира, незаконно приватизована без участі ОСОБА_3., який мав право на проживання у зазначеному житловому приміщенні, безпідставно був позбавлений такого права, а також права на приватизацію, чим порушено його права.

Колегія суддів апеляційного суду вважає позовні вимоги ОСОБА_3. обґрунтованими.

Так, при розгляді справи встановлено, що позивач ОСОБА_3. зберігає право на проживання у АДРЕСА_1, отже приватизація цієї квартири без його участі є такою, що не відповідає вимогам статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Тому розпорядження органу приватизації та свідоцтво про право власності на житло на ім’я позивачки ОСОБА_1. слід визнати недійсними за підстав частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України.

Апеляційний суд виходить з того, що, розпорядившись квартирою за договором купівлі-продажу без участі та згоди позивача ОСОБА_3., ОСОБА_1. порушила його права на проживання у спірній квартирі та приватизацію відповідної частки житлового приміщення.

За таких обставин, договір купівлі-продажу житла слід також визнати недійсним за підстав частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів апеляційного суду не може погодитися з висновком суду про можливість захисту порушених прав ОСОБА_3. шляхом витребування квартири у добросовісного набувача ОСОБА_2., тому що позивач ОСОБА_3. не є власником зазначеного житла, має право лише на проживання як член сім’ї наймача, а квартира перебуває у комунальній власності Сімферопольської міської ради.

Що стосується вирішення позову ОСОБА_1., то колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу недійсним за підстав статті 233 Цивільного кодексу України, якої встановлені правові наслідки вчинення правочину під впливом тяжкої обставини.

Пленум Верховного Суду України у пунктах 20, 23 постанови № 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) роз’яснив, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 Цивільного кодексу України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім’ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

При розгляді справи позивачкою ОСОБА_1. не надано доказів тому, що вона була вимушена продати квартиру на вкрай невідних для себе умовах, крім тих обставин, що вона страждала на алкоголізм та лікувалася від наслідків цієї хвороби.

Доводи апеляційної скарги позивачки висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому не приймаються до уваги суду апеляційної інстанції.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 309, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 16 лютого 2010 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3. скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити.

Визнати недійсним розпорядження органу приватизації житлового фонду виконавчого комітету Сімферопольської міської ради № 1162 від 07 грудня 2007 року про передачу квартири АДРЕСА_1, загальною площею 32,1 кв.м. у власність ОСОБА_1.

Визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло, яке видане 07 грудня 2007 року виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради на ім’я ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 32,1 кв.м.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 15 січня 2008 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_4 та ОСОБА_2, про продаж квартири АДРЕСА_1, житловою площею 19,0 кв.м., загальною площею 32,1 кв.м., посвідчений приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим Яновою С.В., в реєстрі за № 93.

В решті рішення суду залишити без змін.

рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.