розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 26 травня 2010 року та апеляційну скаргу ОСОБА_2 на додаткове рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 15 червня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди, спричинених внаслідок пошкодження майна,

У вересні 2008 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, який в процесі розгляду змінив до ОСОБА_4 про стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди, спричинених внаслідок пошкодження майна.

В позовній заяві зазначав, що 09.06.2006 року він був зареєстрований приватним підприємцем. У зв’язку з підприємницькою діяльністю, 23.10.2007 року він уклав договір №23 оренди нежилого приміщення за адресою АДРЕСА_1 з його власником ОСОБА_5 Поверхом вище над орендованим приміщенням розташована квартира №22, яка належить відповідачу. З 12.08.2008 року по 13.08.2008 року відповідач був відсутній у квартирі №22 та залишив незакритим водопровідний кран на кухні, в результаті чого було затоплене орендоване ним приміщення.

Позивач зазначив, що внаслідок затоплення було пошкоджено його майно, а саме: комп’ютер, монітор, клавіатура, комп’ютерна миша, акустична система, факс, принтер, модем, свіч, НБП, сітьові фільтри, вартість яких складає 11010 грн., а також мебельний гарнітур, стіл офісний, стіл робочий, вартість яких складає 9000 грн.

Крім того, результаті пошкодження майна він був позбавлений користуватися орендованим приміщенням, у зв’язку з чим ним була втрачена виручка з 13.08.2008 року по 31.12.2008 року в сумі 54849 грн. Протягом простою він змушений був оплачувати кредити, виплачувати заробітну плату двом працівникам, оплачувати абонементну плату за телефон, Інтернет, програмне забезпечення та податки. Крім того, внаслідок простою було прострочено термін придатності медикаментів на загальну суму 1093,8 грн. У зв’язку з чим йому спричинено матеріальну шкоду в сумі 75592,5 грн.

Також вважає, що діями відповідача йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює в 70000 грн., оскільки він був позбавлений можливість мати доходи, що ставило його в тяжке матеріальне становище і тягло за собою його банкрутство як підприємця, виникнення заборгованості за кредитними договорами, втрату ним житлової квартири, переданої в залог, що призвело його в стан сильного душевного хвилювання протягом тривалого часу, викликало депресію, втрату смислу життя. З цих підстав просив стягнути з відповідача на його користь матеріальні збитки в сумі 75592,5 грн. та моральну шкоду в сумі 70000 грн.

Ухвалою Пологівського районного суду Запорізької області від 02 червня 2009 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_3.

Рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 26 травня 2010 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 матеріальні збитки в сумі 20548 грн. 80 коп. та моральну шкоду в сумі 15000 грн.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 відмовлено.

Додатковим рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 15 червня 2010 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати в сумі 251 грн. 48 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду та додатковим рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційні скарги, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог в повному обсязі, додаткове рішення суду скасувати та винести додаткове рішення про стягнення судових витрат, стягнувши і витрати за послуги адвоката.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 не підлягають задоволенню з наступних підстав.

За змістом ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольнивши частково позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції вірно посилався на положення ст. 23 ЦК України, якою визначено поняття моральної шкоди, передбачено право особи на її відшкодування та засади визначення розміру відшкодування моральної шкоди та на положення ст. ст. 1166, 1167, 1192 ЦК України, якими передбачено підстави відповідальності за завдану майнову (матеріальну) і моральну шкоду та способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого.

При цьому суд виходив з того, що власник квартири АДРЕСА_1 - ОСОБА_4 – в цій квартирі не проживає, має постійне місце проживання в селі Костянтинівка Пологівського району. В цій квартирі мешкає сім’я його сина – ОСОБА_6 Саме з вини невістки власника квартири – ОСОБА_3, яка залишила незакритим водопровідний кран, було залито водою приміщення позивача ОСОБА_2, яке він орендував для зайняття підприємницькою діяльністю.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 на рішення суду від 26 травня 2010 року полягають в тому, що суд допустив неправильне застосування норм матеріального права, а тому дійшов неправильного і необґрунтованого висновку, відмовивши у позові до ОСОБА_4 - власника квартири, з якої здійснено залив орендованого ним приміщення.

При цьому апелянт вважає, що суд першої інстанції задовольнивши частково його вимоги і стягнувши матеріальну і моральну шкоду зі співвідповідача – ОСОБА_3, також застосував неправильно норми матеріального і процесуального права, вважаючи, що саме ОСОБА_3 винна у спричинення затоплення орендованого позивачем приміщення.

Такі доводи апеляційної скарги спростовуються наступним.

Під час розгляду справи апеляційним судом встановлено, що суд першої інстанції дотримався вимог ст. 212 ЦПК України і оцінив всі надані сторонами докази на ґрунті всебічного, повного, об’єктивного та безпосереднього їх дослідження, а також оцінив належність допустимість, достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, відобразив в рішенні результати оцінки доказів.

В засіданні суду апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_3 та представник відповідача ОСОБА_4 (ОСОБА_6) підтвердили, що позивач ОСОБА_4 є власником квартири, з якої було залито водою приміщення позивача. Проте, ОСОБА_4 взагалі не проживає в цій квартирі, оскільки вона знаходиться на 2-му поверсі, а ОСОБА_4 є інвалідом, у нього ампутована нога, він фізично не може користуватися цією квартирою, а тому постійно проживає в селі. В цій квартирі проживає його син та невістка. Саме з вини невістки – ОСОБА_3, яка є співвідповідачем в справі, спричинено залиття приміщення, орендованого позивачем ОСОБА_2

Такі твердження узгоджуються зі змістом клопотання ОСОБА_4, довідки КП "Житлосервіс" про склад сім’ї ОСОБА_4, довідки виконавчого комітету Костянтинівської сільради, посвідчення ОСОБА_4 - інваліда з трудового каліцтва (т. 1, а. с. 136- 139).

Позивач, всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України, які зобов’язують його на засадах змагальності доводити свої позовні вимоги переконливими, належними та припустимими доказами, таких доказів не надав та не спростував показання відповідачів.

Судова колегія вважає, що за таких обставин вина власника квартири АДРЕСА_1 - ОСОБА_4 - у спричиненні матеріальної і моральної шкоди позивачеві ОСОБА_2 не доведена.

Суд першої інстанції, діяв у відповідності до норм цивільного процесуального законодавства, зокрема, ст. 11 ЦПК України, яка вказує, що суд розглядає справи на підставі наданих йому доказів, а особа, яка бере участь в справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Інший довід апеляційної скарги ОСОБА_2 стосується того, що висновок суду про визначення розміру відшкодування не відповідає обставинам справи та доказам, наданим позивачем.

Основний довід апеляційної скарги ОСОБА_3 полягає в тому, що розмір спричиненої нею шкоди не доведений позивачем, а тому висновок суду першої інстанції щодо визначення розміру шкоди, яку стягнуто з неї на користь позивача, не відповідає обставинам справи.

Такі доводи апеляційних скарг ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а лише відображують позицію сторін, висловлену в ході розгляду справи і полягають лише в переоцінці доказів, які належним чином перевірені і оцінені судом першої інстанції і не доводять порушення судом першої інстанції норм процесуального і матеріального права.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 на додаткове рішення від 15 червня 2010 року – про неправильне застосування судом норм процесуального права щодо відмови у стягненні на користь позивача судових витрат на оплату послуг адвоката, спростовуються наступним.

Згідно з ч. 1 ст. 56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Статтею ст. 84 ЦПК України передбачено, що витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, а законом встановлюється граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу. На даний час граничний розмір визначається на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" (590-2006-п) ,

Склад та розмір витрат, пов’язаних із оплатою правової допомоги, належить до предмета доказування у справі. На підтвердження таких витрат сторона має надати суду належні докази у вигляді договору про надання правової допомоги або у вигляді інших документально зафіксованих формах участі в справі особи, яка надає правову допомогу, документи, що свідчать про оплату витрат, складених у встановленому законом порядку, зокрема, квитанцію до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення, касові чеки.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України, не надав суду першої інстанції належних та переконливих доказів стосовно вимог про стягнення на його користь витрат на правову допомогу.

З урахуванням вищевикладеного судова колегія дійшла висновку, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції від 26 травня 2010 року та додаткового рішення від 15 червня 2010 року не має.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів

Апеляційні скарги ОСОБА_2 відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 26 травня 2010 року залишити без змін.

Додаткове рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 15 червня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до суду касаційної інстанції.