Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючого-судді - Шимківа С.С.,

суддів - Григоренка М.П., Демянчук С.В.,

з участю секретаря судового засідання - Чалої Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду від 03 червня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування квартири, визнання недійсним протоколу зборів засновників СП "Мехагробуд" від 03 вересня 2004 року, визнання права власності на квартиру та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про виселення та зняття з реєстраційного обліку, -

Рішенням Рівненського міського суду від 03 червня 2010 року відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 про виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1, що в м. Рівному та зняття ОСОБА_3 з реєстраційного обліку.

Відмовлено ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про визнання недійсним протоколу зборів засновників СП "Мехагробуд" від 03 вересня 2004 року, щоб визнати право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1, що в м. Рівному.

Задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1, що в м. Рівному, від 1 грудня 2004 року, укладеного між СП "Мехагробуд" та ОСОБА_1

Не погодившись з рішенням суду представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу. При цьому посилається на те, що СП "Мехагробуд" в судовому засіданні підтвердив, що Договір дарування квартири АДРЕСА_2 було укладено правомірно. Волевиявлення СП "Мехагробуд" було вільним та відповідало його внутрішній волі. Наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до його представника або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди. У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.

Апелянт вказує, що позивачкою не надано документів, які б підтвердили правомірність зайняття нею спірного приміщення.

Згідно свідоцтва про право власності Рівненської обласної виробничої кооперативно-державної асоціації по сільському будівництву "Рівнеагробуд" будинок по АДРЕСА_1 зареєстрований як будинок для малосімейних.

В листі виконавчого комітету Рівненської міської ради № 05-585 від 3 квітня 2001 року вказано, що рішенням міськвиконкому від 1982 року № 369 п. 15 житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстрований як гуртожиток для малосімейних.

Позивачка не перебуває і ніколи не перебувала у трудових відносинах з "СП "Мехагробуд", що позбавляє її права займати спірне жиле приміщення.

Крім того, колишній квартиронаймач ОСОБА_5, батько позивачки, із сім'єю в складі 4-х чоловік перебував на квартирному обліку в СП "Мехагробуд" та отримав 3-х кімнатну квартиру площею 44 кв. м., куди і переселився разом з сім'єю. А тому право на користування квартирою АДРЕСА_1 у них втрачено.

Апелянт також відмічає, що ухваливши рішення про виселення малолітньої ОСОБА_4 місцевий суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки така вимога ОСОБА_1 не заявлялася.

Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог та відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

Відповідач-позивач ОСОБА_1, його представник ОСОБА_2, представник С.П. "Мехагробуд", позовні вимоги ОСОБА_3 не визнали, а заявлений ними позов підтримали, просили задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1О, рішення суду скасувати, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити, а позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

В апеляційному суді позивачка-відповідачка ОСОБА_3, її представник адвокат ОСОБА_6 підтримали свої позовні вимоги в повному обсязі, а зустрічний позов ОСОБА_1 не визнали. Доводи апеляційної скарги вважають безпідставними, тому просили рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу відхилити.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, а також вимог, заявлених в суді першої інстанції, правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання недійсним оспорюваного договору дарування, обґрунтовано виходив з того, що оспорюваваний правочин, а саме, договір дарування спірної квартири, відповідно до якого СП "Мехагробуд" подарувало ОСОБА_1 АДРЕСА_1, не відповідає вимогам, додержання яких є необхідним для вчинення правочину, оскільки він суперечить вимогам ЖК України (5464-10) , тобто порушує права режиму проживання особи в житловому приміщенні, поселеної туди, та проживаючої на законних підставах./ч.1 ст. 203 ЦК України/.

При таких обставинах оспорюваний правочин, відповідно до положень ст.ст. 215, 216 ЦК України є недійсним, оскільки на момент його вчинення відповідачами не додержано вимог визначених ч.1 ст. 203 ЦК України.

Правильним вважає колегія суддів і висновок суду про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виселення та зняття з реєстраційного обліку, враховуючи конкретні житлові правовідносини, які склалися між сторонами та фактичні обставини справи.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідачка ОСОБА_3 вселилася в спірну квартиру більше 20 років як член сім"ї наймача, а саме як донька, де і проживає до даного часу на умовах найму. З 11.11.1999 року остання проживає в цій квартирі як бувший член сім"ї основного квартиронаймача ОСОБА_5 До часу звернення з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ні власник будинку, ні в подальшому власник квартири претензій щодо проживання її там не мали.

Встановлено, що ОСОБА_3. чи її батько ОСОБА_5 зобов"язання щодо її виселення зі спірної квартири, як того вимагає Закон, не надавали.

Будь-які докази про те, що ОСОБА_3 виселялася з спірної квартири та вселялась в квартиру АДРЕСА_5 в справі відсутні. Вказане житло знаходиться в приватній власності ОСОБА_5, що стверджується свідоцтвом про право власності на вказану квартиру від 11.11.1999 року, яке, як встановлено, виділену йому майнову частку при виході з засновників підприємства. Крім того, будь-яких вимог щодо виселення ОСОБА_3 в квартиру, що належить ОСОБА_5 не заявлялось.

Таким чином, встановлено, що ОСОБА_3 вселилася та проживає в спірній квартирі АДРЕСА_3 на законних підставах, встановлених ЖК України (5464-10) , а, оскільки об"єкт власності є жилим приміщенням, куди Михалюк вселилася за нормами ЖК України (5464-10) , тому режим проживання там, в тому числі і виселення, врегульовано нормами житлового законодавства.

Ст. 47 Конституції України гарантує право кожного на житло. Вказує, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, передбачених законодавством.

Таким чином, оспорюваваний правочин, а саме, договір дарування спірної квартири, відповідно до якого СП "Мехагробуд" подарувало ОСОБА_1 зазначену квартиру, не відповідає вимогам, додержання яких є необхідним для вчинення правочину, оскільки він суперечить вимогам ЖК України (5464-10) , тобто порушує права режиму проживання особи в житловому приміщенні, поселеної туди, та проживаючої на законних підставах./ч.1 ст. 203 ЦК України/.

Виходячи з вищевикладеного, правильним колегія суддів вважає і висновок суду про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 про виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_4.

На підтвердження таких висновків в рішенні наведені відповідні мотиви та докази з якими погоджується апеляційний суд, оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону та узгоджуються зі встановленими обставинами справи.

Згідно принципу диспозитивності цивільного судочинства / ст. 11 ЦПК України/ суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до норм ЦПК, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Обов'язок доказування і подання доказів процесуальним Законом / ст.60 ЦПК/, покладено на сторони. Однак, будь-яких доказів, заслуговуючих на увагу і, спростовуючих зазначені в рішенні висновки суду, апелянтом суду не надано.

Доводи апеляційної скарги не можуть вплинути на законність прийнятого судового рішення, оскільки вони не спростовують зазначених висновків суду.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, правильно встановив дійсні обставини справи, з'ясував характер взаємовідносин сторін, постановив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, яке є справедливим, тому підстав для його скасування не вбачається.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, ЦПК України (1618-15) колегія суддів, -

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Рівненського міського суду від 03 червня 2010 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно. Вона може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.