Справа № 22-8534-2010 р. 

Головуючий у 1 інстанції – Сліпенко Р. Ю.

Категорія - 27 Доповідач – Фомічов С.Є.

колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючої судді Бубличенко В.П.

суддів Сукач Т.О.

Фомічова С.Є.

при секретарі Савченко Н.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 26 травня 2010 року і

ОСОБА_2 звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики в розмірі 1 251882 грн.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 28 липня 2009 року справа направлена до Гайворонського районного суду за підсудністю.

В обгрунтування своїх вимог позивач зазначав, що 25 вересня 2007 року він надав в позику відповідачу грошові кошти у розмірі 1000000 гривень, що підтверджується розпискою, згідно з якою відповідач зобов’язався повернути суму боргу до 1 березня 2008 року.

Посилаючись на те, що у встановлений договором позики строк відповідач борг не повернув, чим порушив взяте на себе зобов’язання, позивач просив суд стягнути на його користь з відповідача 1 273 592 грн. боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % відсотків річних.

рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 26 травня 2010 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, представника позивача, ставиться питання про скасування рішення суду з підстав порушення норм матеріального і процесуального права та недоведеності обставин, які суд вважав встановленими, з ухваленням нового рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, ОСОБА_4, який підтримав доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, відповідно до ст. 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що у вересні 2007 року до засновників товариства "НПП" (ОСОБА_3 та ОСОБА_2) звернувся ОСОБА_6 з проханням надати пакет документів товариства для участі в тендері, а як з’ясувалося пізніше, для номінальної участі в аукціоні на купівлю приміщення насосної станції загальною площею 467 кв.м. за адресою: м. Київ, Русанівська набережна, З,

Оскільки для купівлі насосної станції у підприємства не було коштів, позивач надав засновникам TOB "НПП" позику як фізичним особам для поповнення статутного фонду на 1 960 000,00 грн. із зобов’язанням повернути її до 31 березня 2008 року. Розписки були написані як гарантія переоформлення приміщення насосної станції на фірму, вказану позивачем.

19 вересня 2007 року учасниками товариства було прийнято рішення про збільшення статутного капіталу товариства до 2 000 000,00 гривень, про що свідчить протокол № 9 від 19 вересня 2007 року та відповідні зміни в статутних документах товариства. Кошти на збільшення статутного фонду були надані позивачем.

В торгах по лоту "насосна станція" приймали участь лише 2 підприємства - TOB "НПП" та підприємство, зареєстроване на дружину позивача. Всі витрати, пов’язані з купівлею нерухомого майна та подальшого оформлення права власності на об’єкт, зобов’язався взяти на себе ОСОБА_6 та його брат, позивач по справі.

Юридичну підтримку оформлення купівлі об’єкта нерухомості та подальшого оформлення документів взяла на себе юридична фірма "Кравець та партнери", яка повинна була розробити схему передачі приміщень у власність братів ОСОБА_1 та їх близьких родичів. Після проведення торгів на аукціоні TOB "НПП" виграло тендер, як підприємство, яке запропонувало найбільшу суму, і 19 грудня 2007 року TOB "НПП" отримало реєстраційне посвідчення НОМЕР_1 в БТІ м. Києва, про що зроблено запис в реєстрову книгу за реєстровим № 8691-п.

Юристи юридичної фірми "Кравець та партнери" пропонували різні варіанти переоформлення нерухомості, але вони не задовольняли учасників даної угоди, оскільки для її реалізації необхідні значні грошові кошти для сплати податків, а таких грошових коштів на рахунку підприємства не було. Крім того, засновники TOB "НПП" за домовленістю з братами ОСОБА_1 не повинні були нести будь-які витрати, пов’язані з переоформленням нерухомості. Тому було вирішено прийняти до складу товариства компанію, яка належить позивачу.

20 лютого 2008 року відповідно до протоколу № 10 учасників товариства

було вирішено прийняти до складу учасників TOB "НПП" компанію "Лінден бізнес ЛТД", засновниками якої є позивач та його дружина, оскільки відповідно до розписок засновники TOB "НПП" до1 березня 2008 року повинні були переоформити придбане приміщення на сім’ю ОСОБА_1, що й було зроблено.

Тим самим, на думку суду, відповідач виконав взяті на себе зобов’язання стосовно придбання та переоформлення придбаного приміщення насосної станції.

Не зважаючи на це, позивач, який отримав майно відповідно до домовленостей між сторонами (приміщення), намагається стягнути кошти, що були витрачені відповідачем на придбання для позивача насосної станції.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що в діях сторін не було волі, спрямованої на настання реальних наслідків вчинення такого правочину, як позика, що передбачені ст.ст. 1046- 1052 ЦК України. Враховуючи рекомендації Пленуму Верховного Суду України у п.25 постанови від 6 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочину недійсними" (v0009700-09) , та керуючись ст. 235 ЦК України суд визнав, що сторони умисно оформлювали один правочин - позику, тоді як між ними фактично мали місце інші правовідносини.

На думку суду, між позивачем та відповідачем виникли відносини, пов’язані з проведенням господарської діяльності, в зв’язку з придбанням з аукціону об’єкту нерухомості - приміщення насосної станції, та пов’язаних з цим корпоративних прав ТОВ "НПП" та компанії "Лінден бізнес ЛТД". Ці правовідносини були врегульовані рішенням господарського суду м. Києва від 26 листопада 2008 року по справі № 20/402, яке було залишено без змін рішеннями апеляційної та касаційної інстанцій.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками суду першої інстанції погодитись не може.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) у власність другій стороні (позичальнику) передає грошові кошти або інші речі, визнані родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж саму суму грошових коштів(суму позики) або таку саму ж кількість речей того ж роду та такої якості.

Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 1047 на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми або визначеної кількості речей.

В судовому засіданні суду першої інстанції відповідач не заперечував факту отримання коштів та написання ним розписки, яка підтверджує отримання ним коштів від позивача.

Договір позики відповідач не оспорив, тому висновок суду про те, що між сторонами фактично мали місце інші правовідносини, а не ті, що випливають із договору позики, всупереч вимогам ст. 11 ЦПК України виходить за межі заявлених вимог.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, договір позики укладений між фізичними особами – сторонами по справі, а правовідносини, на які посилається суд, виникли між юридичними особами - TOB "НПП" і компанію "Лінден бізнес ЛТД", і мають характер корпоративних відносин.

Згідно ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов’язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи зобов’язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документу кредитор повинен вказати про це в розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого зобов’язання.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставина, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідачем в судовому засіданні не було надано жодного доказу на підтвердження виконання взятих на себе зобов’язань по поверненню отриманих від позивача коштів.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення місцевого суду підлягає скасуванню на підставі п.3 ч.1 ст. 309 ЦПК України в зв’язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Заперечень щодо розміру стягнення, нарахованого позивачем з урахуванням положень ст. 625 ЦК України, яка передбачає зобов’язання боржника, який прострочив виконання грошового зобов’язання, сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, відповідач не надав, а тому суд вважає дані розрахунки вірними.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним по справі судові витрати у передбаченому законом розмірі.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 26 травня 2010 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1 273 592 (один мільйон двісті сімдесят три тисячі п’ятсот дев’яносто дві) грн. боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних за порушення грошового зобов’язання, а також судові витрати в розмірі 2 920 (дві тисячі дев’ятсот двадцять) грн.

рішення апеляційного суду набирає чинності з моменту його проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двадцяті днів.