Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області в складі :

Головуючого судді Черненко В.В.,

Суддів – Потапенко В.І., Кодрула М.А.

при секретарі – Животовській С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ТОВ "Чапаєва" на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 07 червня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Чапаєва", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2, про стягнення заподіяної шкоди та збитків.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ "Чапаєва" про відшкодування заподіяної шкоди та збитків, мотивуючи свою позовну заяву тим, що на підставі державного акту на право приватної власності на землю серія КР№034166, виданого 30 березня 2002 року він є власником земельної ділянки №204 площею 11.70 га розташованої на території Рівненської сільської ради.

09 лютого 2004 року він уклав договір оренди земельної ділянки з ТОВ "Чапаєва" на п’ять років. По закінченню дії договору оренди землі, відповідач відмовився в добровільному порядку повернути земельну ділянку, а тому він звернувся до суду з позовом і рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 07.04.2009 року було зобов’язано відповідача повернути зазначену земельну ділянку. Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 17 червня 2009 року рішення Новоукраїнського районного суду від 07.04.2009 року було залишено без змін.

Позивач зазначив, що відповідач, не звертаючи увагу на рішення суду, самовільно зайняв його земельну ділянку, засіяв її кукурудзою, чим позбавив його права використовувати земельну ділянку в своїх цілях, та одержувати дохід від використання землі. Позивач вказав, що своїми діями відповідач заподіяв йому шкоду і, посилаючись на ст. 22 ЦК України, ст.ст. 156, 157 ЗК України, просив суд стягнути з відповідача на його користь 81946,10 гривень, виходячи з середньостатистичної урожайності кукурудзи у 2009 році у Новоукраїнському районі, та вартості кукурудзи у грудні 2009 року на Кіровоградській аграрній біржі.

Позивач також просив стягнути з відповідача на його користь 27472,70 гривень заподіяної шкоди відповідно до ст. 1166 ЦК України.

рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 07 червня 2010 року позов ОСОБА_1 було задоволено частково. Суд стягнув з ТОВ "Чапаєва" на користь ОСОБА_1 65657 гривень 83 копійки відшкодування збитків та 728 гривень 51 копійку відшкодування судових витрат, а всього 66386 гривень 34 копійки, в задоволенні решти вимог про відшкодування збитків та шкоди - відмовлено у зв’язку з їх необґрунтованістю.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність та обгрунтованність рішення суду першої інстанції, відповідно до ст. 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 215 ЦПК України в рішенні суду повинно бути вказано на підставі яких доказів та з яких мотивів суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів якими обґрунтовувались вимоги чи заперечення .

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що відповідно державного акту на право приватної власності на землю, серія ІV-КР №034166, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №205 від 30 березня 2002 року позивач являється власником земельної ділянки №204 площею 11,70 га. розташованої на території Рівненської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 09.02.2004 року між сторонами укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки . Строк дії договору розпочався 09лютого 2004 року і закінчився 09 лютого 2009 року. Відповідно до договору оренди, розділ V, орендар був зобов’язаний повернути орендодавцю земельну ділянку у належному стані протягом 10 днів після закінчення договору оренди. Суд встановив, що орендар після закінчення строку договору земельну ділянку не повернув і без належної правової підстави утримує її. Викладені обставини були встановлені рішенням Новоукраїнського районного суду від 07 квітня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Чапаєва" про витребування майна з чужого незаконного володіння, яким ТОВ "Чапаєва" було зобов’язано повернути ОСОБА_1 вказану земельну ділянку. Зазначене рішення набрало законної сили 17 червня 2009 року і було виконано 12 листопада 2009 року .

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем доведено порушення з боку відповідача своїх зобов’язань та прав позивача, а тому позов підлягає задоволенню у розмірі фактичних завданих збитків, однак суд першої інстанції зазначив, що до спірних правовідносин не можуть застосовуватись норми матеріального права ( ст. 157 ЗК України), на яку посилається позивач по справі на підтвердження своїх позовних вимог, так як зазначена норма застосовується у випадках, передбачених ст. 156 ЗК України, а тому поданий позивачем акт по визначенню та відшкодуванню збитків ОСОБА_1, на земельній ділянці площею 11,7 га, яку самовільно зайнято ТОВ "Чапаєва" та засіяно кукурудзою (а.с.16), і який складено Новоукраїнською райдержадміністрацією, а також розрахунок розміру шкоди(а. с.20) - є недопустимими доказами у справі.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що спірні правовідносини регулюються ст. 623 ч.1 ЦК України і визначив розмір збитків, які підлягають відшкодуванню, приймаючи до уваги витрати понесені відповідачем по справі при вирощуванні врожаю, в розмірі 65657,83 гривні ( 111150 гривень загальна вартість зібраного відповідачем з земельної ділянки позивача врожаю кукурудзи фуражної, станом на день вирішення спору – 45492.17 гривень витрати відповідача на вирощування врожаю).

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції в частині стягнення заподіяних збитків в розмірі 65657,83 гривні не ґрунтуються на доказах.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач по справі самовільно зайняв земельну ділянку, яка належить позивачу по справі і в результаті користування цією земельною ділянкою заподіяв позивачу збитки, так як позивач не зміг належним чином користуватись своєю земельною ділянкою.

Колегія суддів вважає, що в матеріалах справи відсутні докази які б свідчили, що відповідач по справі самовільно зайняв земельну ділянку позивача.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем і відповідачем 09 лютого 2004 року було укладено договір оренди земельної ділянки на п’ять років. Зазначений договір оренди земельної ділянки було зареєстровано в Кіровоградській філії Центр ДЗК 03.02.2005 року №318.

В 2009 році між сторонами виник спір про кінцеву дату дії договору оренди землі укладеного сторонами у 2004 році. Спір розглядався в суді і рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 07.04.2009 року було встановлено, що ТОВ "Чапаєва" використовує земельну ділянку без належних правових підстав, та зобов’язано товариство з обмеженою відповідальністю "Чапаєва" повернути земельну ділянку позивачеві. Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 17 червня 2009 року, рішення Новоукраїнського районного суду від 07.04. 2009 року було залишене без змін. Таким чином, вбачається, що до 17 червня 2009 року між сторонами був спір про законність користування відповідачем земельною ділянкою, яка належить позивачу і яка знаходилась в оренді у відповідача, а тому неможливо погодитись з висновком суду першої інстанції, що відповідач по справі самовільно захопив земельну ділянку і з лютого 2009 року незаконно нею користувався.

Після 17.06.2009 року, коли рішення Новоукраїнського районного суду від 07.04. 2009 р. набрало законної сили, відповідач повинен був повернути земельну ділянку позивачеві.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору оренди земельної ділянки від 09.02.2004 року, договір оренди укладався на п’ять років з урахуванням періоду ротації основної сівозміни згідно з проектом землеустрою.

Також з матеріалів справи вбачається, що станом на червень 2009 року, орендована земельна ділянка була засіяна кукурудзою і врожай повинен був бути зібраний восени, по закінченню основної сівозміни, відповідно до умов договору. Крім того з матеріалів справи вбачається, що орендована земельна ділянка використовувалась під посів кукурудзи, яка належала не відповідачу по справі, а ОСОБА_2, який є третьою особою по справі. Після того, як врожай кукурудзи було зібрано, він був переданий ОСОБА_2, за вирахуванням затрат, які були понесені відповідачем по справі, по вирощуванню даної кукурудзи, що свідчить про те, що відповідач не міг отримати прибуток в тому розмірі, який було зазначено позивачем по справі, а потім і збільшено судом першої інстанції в порушення норм процесуального права (ст. 11 ЦПК України ), оскільки суд першої інстанції самостійно змінив розмір шкоди у бік збільшення, не звертаючи уваги на вимоги, викладені в позовній заяві.

Таким чином, можливо зробити висновок, що відповідач по справі, в червні 2009 року в період сівозміни, не міг передати земельну ділянку позивачеві, крім того, з матеріалів справи вбачається, що визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) фактично не відбулось, як і не передавалась земельна ділянка відповідно до договору оренди. Зазначені обставини підтверджується матеріалами справи, а саме: заявою на ім’я директора ДП "Кіровоградський інститут землеустрою" від ОСОБА_1 про виготовлення технічної документації по встановленню меж земельної ділянки на території Рінянської сільської ради Новоукраїнського району від 05 лютого 2010 року. Тобто, станом на лютий 2004 року земельна ділянка, яка була предметом оренди, в натурі на місцевості не визначалось, а передана була відповідачу по справі загальним масивом, відповідно - акти визначення меж земельної ділянки в натурі за державним актом серії КР№034166 від 09.02.2004 року, та акт приймання передачі земельної ділянки за державним актом серії КР №034166, - носять формальний характер.

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем по справі не надано належних доказів, що відповідач по справі самовільно заволодів земельною ділянкою і як наслідок своїми діями спричинив збитки позивачеві по справі, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанції, відповідно до якого було відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення заподіяної шкоди в зв’язку з необґрунтованістю таких вимог.

Керуючись ст. 303, п.2 ч.1 ст. 307, п. 3, 4 ч.1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

Апеляційну скаргу ТОВ "Чапаєва" - задовольнити.

рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 07 червня 2010 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ "Чапаєва", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2, про стягнення заподіяної шкоди та збитків - відмовити.

Судові витрати - покласти на сторони відповідно до понесених витрат.

рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом 20 днів з дня набрання законної сили рішення апеляційного суду.