розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, Універсальної Українсько-Сибірської біржі, ГУ УМВД України в Харківській області в особі Дзержинського РВ ГУ УМВС України в Харківській області, Органу опіки та піклування Дзержинської у м. Харкові ради, Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", ОСОБА_14 про визнання недійсними договорів купівлі - продажу, виселення та вселення,-

В вересні 2008 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5, Виконавчого комітету Дзержинського району м. Харкова, ОСОБА_13 про визнання недійсною довіреності ОСОБА_5 від 02.08.1993 на ім'я ОСОБА_13, що посвідчена державним нотаріусом першої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_15, визнання незаконним виселення ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1, визнання за ОСОБА_3 право проживання у вказаній квартирі, визнання за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину АДРЕСА_2

Під час розгляду справи позовні вимоги змінювались.

В останній редакції змінених позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, Універсальної Українсько-Сибірської біржі, ГУ УМВД України в Харківській області в особі Дзержинського РВ ГУ УМВС України в Харківській області, Органу опіки та піклування РВК Дзержинського р-ну м. Харкова про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, що розташована за адресою АДРЕСА_1, від 03.11.1993 року, що укладений між ОСОБА_13, який діяв за довіреністю від ОСОБА_5І, ОСОБА_3, ОСОБА_4, та покупцем ОСОБА_16, визнання за ОСОБА_5 ОСОБА_3, ОСОБА_4 права власності на вказану квартиру, зняття з реєстраційного обліку (виписати) та виселити з цієї квартири ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, вселити у вказану квартиру ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

В обґрунтування позовних вимог представники позивачів пояснювали, що вважають спірний договір недійсним через те, що він укладений ОСОБА_13 на підставі довіреності, яка не видавалась ОСОБА_5, а з тексту вказаної довіреності не вбачається надання повноважень ОСОБА_13 діяти від імені ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 Жодних повноважень чи доручень позивачі ОСОБА_13 не давали. Крім того, представники позивачів вказують, що на час укладання спірної угоди ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були неповнолітніми, але угода що призвела до позбавлення них права власності на житло та право проживання не була погоджена з органом опіки та піклування. Договір від 03.11.1993 року не був посвідчений нотаріально, що свідчить про його нікчемність. Про існування спірного договору позивачі дізнались лише у 2008 році, так як спірна угода була укладена без їх участі. З 1993 року позивачі проживають в державі Ізраїль, і вважали, що спірна квартира доглядається ОСОБА_17 і його батьками ОСОБА_18 і ОСОБА_19. Подали клопотання про поновлення строку позовної давності.

Представник відповідача ОСОБА_20 проти задоволення позовних вимог заперечував. Пояснював, що ОСОБА_20 придбала спірну квартиру, уклавши на Універсальній Українсько-Сибірській біржі договір купівлі-продажу. Від імені продавців діяв ОСОБА_13 який був уповноважений довіреністю. Відповідач сплатила кошти за придбану квартиру і зареєструвала договір купівлі-продажу в БТІ. Відповідачі прописались і проживають з моменту придбання в квартирі, тому вважають себе належними власниками.

Відповідач ОСОБА_13 проти задоволення позовних вимог також заперечував. Пояснив, що він був близьким другом всієї сім'ї ОСОБА_19. Жив разом з ними, водив до школи неповнолітніх дівчат ОСОБА_3 та ОСОБА_4. У 1993 році, коли у матері ОСОБА_5 виникли особисті проблеми і вона планувала виїхати за кордон він допоміг їй дорого продати квартиру. Продажу квартири він зробив за довіреностями, які йому оформили ОСОБА_5 і ОСОБА_17 Грошові кошти він передав ОСОБА_5 відразу після продажу і після цього її більше не бачив. Від своїх друзів, які спілкувалися з ОСОБА_5 чув, що ОСОБА_5 поверталась на Україну, але до нього з приводу продажу квартиру претензій не заявляла. Нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу не здійснювалось через те, що договір був укладений на біржі. Письмових доказів передання документів чи грошей ОСОБА_5 він не має, так як їх дружні відносини не передбачали надання розписок один-одному.

рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2009 року поновлено ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 строк на звернення до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 Шотаєвича, ОСОБА_13, Універсальної Українсько-Сибірської біржі, ГУ УМВД України в Харківській області в особі Дзержинського РВ ГУ УМВС України в Харківській області, Органу опіки та піклування Дзержинської у м. Харкові ради, Комунального підприємства "Харківське МБТІ", ОСОБА_14 про визнання недійсними договорів купівлі - продажу, виселення та вселення.

Позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задоволено частково.

Визнано недійсним договір № 3-86/5 від 03.11.1993 року купівлі-продажу АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_5, ОСОБА_5 ОСОБА_21 ОСОБА_22 право власності за кожною на 1/4 частини цієї квартири .

Знято з реєстраційного обліку з спірної квартири ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7 Шотаєвну, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12.

Виселено з цієї квартири вказаних осіб.

Вселено в спірну квартиру ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5.

В задоволені інших позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_23 – ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить вказане рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до того ж суду в іншому його складі. Вважає, що реєстрація КП "Харківським МБТІ" права власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі- продажу, посвідченого біржею, а не нотаріусом, на той момент не суперечило чинному законодавству. Також районний суд не прийняв до уваги, що ОСОБА_1 ще в 1993 році купила спірну квартиру, оплатила за неї кошти, утримує квартиру по цей час, сплачує комунальні платежі, провела капітальний ремонт, а суд позбавивши її права власності на цю квартиру, не повернув їй все одержане за угодою, тобто вирішив спір в односторонньому порядку . Крім того, районний суд визнав, що представник ОСОБА_24, який надав заяву про неможливість з"явитися у судове засідання через хворобу, з неповажних причин був відсутнім у судовому засіданні, не переніс слухання справи на іншу дату, та вирішив справу у відсутності представника. При цьому судом зазначено, що представник не надав документа у підтвердження хвороби. Однак цей документ не був доданий до заяви лише тому, що представник на момент подачі заяви про відкладення слухання справи не мала довідки про хворобу на руках.

Вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, судова колегія знаходить, що скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Матеріали справи свідчать, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 19.10.1993 року (а.с.46 т. 1) квартира, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності громадянці ОСОБА_5 та членам її сім'ї ОСОБА_17, ОСОБА_4, ОСОБА_3.

У листопаді 1993 року ОСОБА_13, діючи на підставі генеральної довіреності від громадян ОСОБА_5, ОСОБА_17, ОСОБА_4, ОСОБА_3, виданої 02.08.1993 року першою Київською державною нотаріальною конторою (рег. № 16-6311) і громадянка України ОСОБА_12 ( нині ОСОБА_1) ОСОБА_25, уклали біржовий договір № 3-86/5 від 03.11.1993 року відповідно до якого ОСОБА_13 продав, а ОСОБА_12 ( нині ОСОБА_20) купила вказану квартиру.( а. с. 7, 42).

Визначаючи вказаний договір купівлі- продажу недійсним суд першої інстанції виходив з того, що цей договір укладено на біржі і не посвідчено нотаріально, як на той момент вимагало чинне законодавство.

Між тим судова колегія не може погодитися з таким висновком районного суду з наступних підстав.

Згідно ст. 15 Закону України "Про товарні біржі" не підлягали нотаріальному посвідченню угоди, які зареєстровані на біржі, якщо вони являють собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі.

Реєстрація КП "Харківським міським бюро технічної інвентаризації" за ОСОБА_16 права власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу посвідченого біржею, а не нотаріусом, на той момент не суперечило чинному законодавству. Інструкція про порядок Державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, які перебувають у власності юридичних і фізичних осіб" (z0399-98) передбачала підставу для державної реєстрації - договорів купівлі-продажу і міни, зареєстровані біржею.

Відповідно до п. 5 ст. З Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01.07.2004р. за №1952-1 право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом (1952-15) , визнаються державою. На підставі цього Закону реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.

Відповідно до ст. 210 ЦК України в її редакції 2004 року, діючої на час розгляду судом вказаного спору, правочин підлягає державній реєстрації у випадках, передбачених законом, є вчиненим з моменту державної реєстрації.

29.12.1993р. покупець ОСОБА_16 зареєструвалася в даній квартирі, з нею проживають та зареєстровані члени її сім'ї - ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_12 За квартиру вона сплатила 20000000 крб. та 20000 крб. нею було сплачено державного мита, що підтверджується квитанцією к прибутковому ордеру.

Крім того, суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку, що біржовий договір укладений з боку продавців особою, що не мала права на укладання зазначеної угоди, а спірна квартира вибула з володіння власників без їх відома та поза їх волі. Районний суд дійшов такого висновку у зв"язку з тим, що на його думку, ОСОБА_17 ОСОБА_3, ОСОБА_4 не уповноважували ОСОБА_13 діяти від їх імені при продажу спірної квартири.

Судова колегія знаходить цей висновок безпідставним, оскільки такий висновок не відповідає обставинам справи та наявним у справі доказам.

Так, відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В порушення вимог вказаної норми ЦПК України (1618-15) , позивачі не надали суду доказів щодо відсутності права ОСОБА_13 на вчинення від їх імені вказаного право чину.

При цьому,суд першої інстанції безпідставно при розгляді справи дає оцінку генеральній довіреності виданою ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_13 посвідченою державним нотаріусом ОСОБА_15 першої Київської державної нотаріальної контори та зареєстрованою за №16-6311 від 02.08.1993р., бо представники позивачів не визнають дійсність даної довіреності. Згідно відповіді першої Київської державної нотаріальної контори така довіреність посвідчувалась, довіреність підписувалась ОСОБА_5, особа якої встановлювалась. Довіреність є чинною на час розгляду справи та ніким не оскаржувалась (т.1 а.с.90).

А, згідно завіреної копії інвентаризаційної справи на АДРЕСА_1 яка була надана суду КП "Харківським міським бюро технічної інвентаризації", свідоцтво про право власності на житло від 19.10.1993р. на вказану квартиру на ім'я ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_17 було оформлене ОСОБА_13 на підставі генеральної довіреності від 02.08.1993р., та нотаріально посвідчених заяв від ОСОБА_5 та ОСОБА_17, які діяли і в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_13 підтвердив, що ОСОБА_17 також надавав йому довіреність на право продажу спірної квартири. Крім того, в матеріалах справи є заяви обох співвласників квартири ОСОБА_5 та ОСОБА_17, написані власноручно, про їх згоду на приватизацію вказаної квартири ОСОБА_13 Також ОСОБА_13 був зареєстрований в даній квартирі, як піднаймач, зі згоди наймача та членів її сім'ї, що підтверджується матеріалами справи( т.1 а.с.207 -246)

Вказані обставини справи та докази позивачі не спростували і це спростовує пояснення представників позивачів, стосовно того що вони не знали ОСОБА_13 та не довіряли розпоряджатися своєю власністю.

Крім того, суд першої інстанції визнав біржовий договір №3-86/5 від 03.11.1993р. недійсним на підставі ст.ст. 47, 48 ЦК УРСР, відповідно яких недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей, з посилання на те, що матеріали справи, зокрема біржовий договір № 3-86/5 від 03.11.1993 року не містять доказів надання згоди батьків, опікунів чи органу опіки та піклування на позбавлення неповнолітніх дітей права власності та права проживання у АДРЕСА_1.

При цьому районний суд також послався на правову позицію, яка викладена у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 28.04.1978р. "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (v0003700-78) . Між тим, вказана правова позиція на час укладення оспорюваного позивачами правочину не існувала, оскільки зміни до зазначеного вище пункту Постанови Пленуму Верховного Суду України були внесені Постановою Пленуму Верховного Суду України №15 від 25.05.1998 року (v0015700-98) , тобто майже через п"ять років після його укладення.

Крім того, наявність у біржевому договорі № 3-86\5 від 03.11.1993 року купівлі-продажу спірної квартири посилань на генеральну довіреність від позивачів, виданої 02 .08.1993 року від ОСОБА_5, ОСОБА_17, ОСОБА_4, ОСОБА_3 на ім"я ОСОБА_13, які позивачами не спростовані, свідчить про згоду батьків, які діяли в інтересах на той час неповнолітніх дітей, на відчуження спірної квартири та свідчать про відсутність підстав вважати, що вказаним договором були порушені права дітей.

При вирішенні вказаного спору, суд першої інстанції на вказані обставини та докази уваги не звернув, визнавши оспорюваний правочин недійсним, при відсутності на це правових підстав.

Крім того, суд першої інстанції поновив позивачам строк на звернення до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що про наявність порушення своїх прав, позивачі дізнались лише у 2008 році.

Між тим, з вказаним висновком суду також погодитись не можна, оскільки доказів, які б свідчили що позивачі в період з 1993 року до 2008 рік не знали про відчуження вказаної квартири, матеріали справи не містять.

Більш того, з 1993 року позивачі були зняті з реєстрації в спірній квартирі та з питанням про поновлення такої реєстрації не звертались, виїхали та мешкають за межами України. Більш того, з моменту купівлі квартири відповідачі в ній зареєстровані, оплачують за неї комунальні платежі та на протязі 17 років утримують вказану квартиру. Пояснення представників позивачів, що останні вважали сім"ю ОСОБА_16 не власниками, а орендарями спірної квартири спростовуються матеріалами справи.

Вказані обставини свідчать про обізнаність позивачів щодо відчуження спірної квартири ще у 1993 році та відсутність підстав для поновлення їм строку на звернення у суд з вказаним вище позовом, оскільки з таким позовом позивачі звернулись через 15 років після його укладення, а такий строк відповідно до ст. 71 ЦК України в редакції 1963 року, діючої на час виникнення спірних правовідносин, сплинув ще у листопаді 1996 року .

Суд першої інстанції при розгляді спору, також не звернув уваги на вказані обставини справи та норми матеріального права та за відсутності будь-яких доказів, вважав доведеним той факт, що про порушення свого права, позивачі дізнались у 2008 році.

З огляду на наведене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню як таке що не відповідає фактичним обставинам справи, які суд вважав встановленими, з ухваленням нового рішення про відмову позивачам в задоволенні позовних вимог, виходячи з відсутності підстав, передбачених статтями 47, 48 ЦК України в редакції 1963 року, для визнання укладеного між ними в особі їх представника ОСОБА_13 та відповідачем ОСОБА_1 03.11.1993 року договору купівлі-продажу спірної квартири, а не у зв"язку з пропуском строку позовної давності, встановленого ст. 71 ЦПК України в редакції 1963 року.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія –

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 травня 2010 року скасувати.

Відмовити ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 в задоволенні позову до ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, Універсальної Українсько-Сибірської біржі, ГУ УМВД України в Харківській області в особі Дзержинського РВ ГУ УМВС України в Харківській області, Органу опіки та піклування Дзержинської у м. Харкові ради, Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", ОСОБА_14 в повному обсязі.