колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:

Головуючого, судді: Шестакової Н.В.

Суддів: Берзіньш В.С.

Кузнєцової О.О.,

при секретарі Моногошевій В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сімферополі цивільну справу за позовом Державного підприємства "Радіотелевізійний передавальний центр АРК" до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання незаконним свідоцтва про право власності на житло та його відміну, визнання незаконним та відміну розпорядження органу приватизації,

за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_6 на рішення Центрального районного суду м.Сімферополя Автономної Республіки Крим від 27 листопада 2009 року, і за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 на додаткове рішення Центрального районного суду м.Сімферополя Автономної Республіки Крим від 30 червня 2010 року,

Державне підприємство "Радіотелевізійний передавальний центр АРК" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання незаконним та відміну свідоцтва про право власності на будинок АДРЕСА_1, виданого 10.11.1999р. на ім’я відповідачів, визнання незаконним та відміну розпорядження органу приватизації від 10.11.1999р. за №41, які були підписані колишнім керівником ДП РТПЦ АРК – відповідачем по справі ОСОБА_2. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачі неправомірно набули права власності на спірний будинок в порядку приватизації, оскільки ОСОБА_2 не був керівником органу приватизації, не мав відповідної ліцензії на здійснення приватизації державного житлового фонду ДП РТПЦ АРК та дозволу Фонду державного майна України і не мав права на проведення приватизації спірного житла. ДП РТПЦ АРК просило також поновити строк позовної давності як пропущений за поважними причинами.

рішенням Центрального районного суду м.Сімферополя АРК від 27 листопада 2009 року зазначений позов задоволено. Поновлено ДП РТПЦ АРК строк позовної давності для звернення до суду. Визнано незаконною приватизацію майна і скасовано свідоцтво про право власності від 10.11.1999р. на будинок АДРЕСА_1, видане на ім’я відповідачів. Скасовано державну реєстрацію права власності на цей будинок за відповідачами; стягнено з відповідачів на користь позивача судові витрати.

Додатковим рішенням Центрального районного суду м.Сімферополя АРК від 30 червня 2010р. доповнено резолютивну частину рішення від 27.11.2009р. наступним: "Визнати незаконним свідоцтво про право власності від 10.11.1999р. на будинок АДРЕСА_1, видане ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у рівних частках в порядку приватизації. Визнати незаконним та відмінити розпорядження органу приватизації від 10.11.1999 року за №41 з цього приводу".

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушен-

ня норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неправильне встановлення фактичних обставин по справі, неналежну оцінку судом доказів по справі. Зокрема посилається на неправильне застосування судом положень ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та помилкове ототожнення ДП РТПЦ АРК зі спеціально створеними органами приватизації, що суд не взяв до уваги, що ДП РТПЦ АРК проводив оформлення приватизації через державне підприємство "Приватбюро" Сімферопольського міськвиконкому та Сімферопольське міжміське БРТІ та приватизація не потребує згоди Фонду державного майна України чи його участі у приватизації майна; органом, уповноваженим управляти майном ДП РТПЦ АРК, є Державний комітет зв’язку, яким приватизація визнана законною. На час проведення приватизації отримання ліцензії вже не було необхідним відповідно до положень ч.3ст. 3 Закону України "Про підприємництво". У суду не було підстав для поновлення строку позовної давності; рішення суду суперечить чинному законодавству, ст. 213 ЦПК України.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 просить рішення суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, невідповідність рішення суду вимогам норм матеріального права. Вважає, що судом порушено вимоги щодо справедливого розгляду справи, оскільки суд не дав оцінки основним запереченням відповідача проти позову; суд вийшов за межі заявлених позовних вимог, визнавши незаконною приватизацію житла та скасувавши реєстрацію права власності; судом порушено вимоги ст.ст. 23, 24, 64, 159 ЦПК України; суд неправильно застосував норми матеріального права, які регламентують приватизацію житла, та які передбачають підстави і порядок створення і діяльності органів приватизації; неправильно застосував норми матеріального права, які регламентують порядок і підстави отримання спеціального дозволу на здійснення господарської діяльності. Суд не взяв до уваги, що скасування приватизації не призводить до поновлення прав позивача. Спосіб, яким суд захистив права ДП РТПЦ АРК, не передбачений законом; суд безпідставно поновив позивачеві строк позовної давності.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення суду від 30.06.2010р. представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 просить додаткове рішення суду скасувати з тих же мотивів та підстав, які викладені в апеляційній скарзі на первісне судове рішення. Окрім того, зазначає, що суд порушив вимоги щодо справедливого розгляду справи та змагальності процесу і вийшов за межі позовних вимог.

В засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_3- ОСОБА_6 і ОСОБА_2 підтримали доводи апеляційних скарг, представник ДП РТПЦ АРК проти доводів апеляційних скарг заперечував.

Обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційних скарг, судова колегія вважає, що апеляційні скарги на рішення суду від 27.11.2009р. підлягають задоволенню частково, апеляційна скарга на додаткове рішення суду задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 303, 308 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Постановлюючи рішення від 29.11.2009р. про визнання незаконною приватизацію майна і скасування свідоцтва про право власності від 10.11.1999р. на будинок АДРЕСА_1, видане на ім’я відповідачів та додаткове рішення від 30.06.2010р. про визнання незаконним свідоцтва про право власності від 10.11.1999р. на будинок АДРЕСА_1, видане відповідачам по справі; визнання незаконним та відміну розпорядження органу приватизації від 10.11.1999 року за №41, суд виходив з обгрунтованності зазначених позовних вимог та того, що строк позовної давності для звернення до суду ДП РТПЦ АРК пропущено за поважними причинами і порушене право підлягає захисту.

Такі висновки суду відповідають матеріалам справи і не суперечать положенням законодавства.

Так із положень ст.1 Закону України "Про приватизацію державного жилого фонду" слідує, що приватизації підлягає державний житловий фонд, яким є житловий фонд місцевих Рад та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій.

Частиною 1 статті 8 зазначеного Закону України та ч.7 цієї статті в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, передбачалось, що п риватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Органи приватизації, що здійснюють приватизацію державного житлового фонду, мають право на діяльність по оформленню та реєстрації документів про право власності на квартиру(будинок). Це право засвідчується ліцензією, що видається в порядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Судом по справі встановлено, що ДП РТПЦ АРК, згідно Статуту, який діяв на час приватизації спірного майна, було створено наказом Міністерства зв’язку України від 30.04.1991р. за №49 на підставі загальнодержавної власності; юридична адреса ДП РТПЦ АРК становить: АДРЕСА_2. Пунктом 4.2 зазначеного Статуту передбачено, що майно підприємства є загальнодержавною власністю та закріплене за ним на праві повного господарського відання. Із матеріалів справи також слідує, що в спірному будинку знаходився "червоний куточок" ДП РТПЦ АРК, який в 1992-1993р.р. було реконструйовано під жилий одноквартирний чотирьохкімнатний будинок по АДРЕСА_2, загальною площею 114,1кв.м., який було надано для проживання сім’ї відповідачів.

Розпорядженням органу приватизації від 10.11.1999р. за №41 "Про безоплатну передачу квартири за адресою: АДРЕСА_1", підписаним директором ДП РТПЦ АРК, відповідачем по даній справі, ОСОБА_2, вказану квартиру було в порядку приватизації безоплатно передано у спільну часткову власність наймачу ОСОБА_2 та членам його родини – ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с.9). На підставі цього розпорядження 10.11.2009р. ДП РТПЦ АРК ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, відповідачам по справі, було видано свідоцтво про право власності у рівних частках на житло-домоволодіння АДРЕСА_1 за підписом керівника органу приватизації - ДП РТПЦ АРК (а.с.8).

Судом першої інстанції правильно встановлено, що вищезазначені розпорядження від 10.11.1999р. та свідоцтво про право власності від 10.11.1999р. є незаконними, оскільки на час приватизації спеціальний орган приватизації не створювався, ліцензії на право здійснення такої діяльності ДП РТПЦ АРК не надавалося, приватизація спірного житла не була узгоджена з власником майна в особі Фонду Державного майна України.

рішенням Апеляційного суду АРК від 12.05.2009р. по цивільній справі за позовом ДП РТПЦ АРК до ОСОБА_7 про визнання приватизації незаконною, визнання недійсним свідоцтва про право власності, залишеним в силі ухвалою Верховного Суду України від 30.10.2009р., також встановлено, що ДП РТПЦ спеціальний орган приватизації не створювався, ліцензія на право здійснення такої приватизації йому не видавалася.

Доводи апелянтів щодо порушення та неправильного застосування судом норм матеріального права, які регламентують приватизацію житла, та які передбачають підстави і порядок створення і діяльності органів приватизації, та що на час проведення приватизації отримання ліцензії вже не було необхідним відповідно до положень ч.3ст. 3 Закону України "Про підприємництво" - неспроможні, заперечуються положеннями ст.8 Закону України "Про приватизацію державного жилого фонду" в редакції, яка була чинна на час проведення приватизації, та п.13-17 Положення "Про порядок передання квартир у власність громадян", відповідно до яких приватизація державного житлового фонду

проводиться уповноваженими на це органами (органами приватизації – відділ, управління, інші служби, відповідальна особа), створеними місцевою державною виконавчою владою, державними підприємствами, організаціями, установами, в повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд . Державний житловий фонд, який знаходиться в повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ, за їх бажанням міг бути переданий в комунальну власність за місцем знаходження будинків з наступним здійсненням його приватизації органами місцевої державної адміністрації, місцевого самоврядування.

Згідно з п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 08.10.1992, № 572 (572-92-п) "Про механізм впровадження Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"", яка чинна і в теперішній час, обов’язки щодо створення уповноважених органів, агентств, бюро, асоціацій, інших підприємств з приватизації житла покладені на Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації, міністерства і відомства, у повному господарському віданні чи оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд, та зобов’язано зазначених осіб прискорити створення уповноважених органів, агентств, бюро, асоціацій, інших підприємств з приватизації житла, а також визначити перелік установ і організацій, яким передбачається видати ліцензії на оформлення необхідних документів для приватизації державного житлового фонду. При цьому виходити з того, що пріоритет мають організації, які не входять до державних структур і не є власниками житлового фонду. Закон України "Про підприємництво" (698-12) , на який посилаються апелянти, визначає загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності громадянами та юридичними особами на території України, та не регулює питання приватизації державного житлового фонду. Відповідно до положень ч.1 зазначеного Закону підприємництво – це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб’єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством. Приватизація державного житлового фонду не відноситься до підприємницької діяльності.

Доводи представника ОСОБА_3 апелянта ОСОБА_6 про те, що ДП РТПЦ АРК не є власником спірного будинку та не є належним позивачем по справі та приватизація не потребує згоди Фонду державного майна України чи його участі у приватизації майна заперечуються матеріалами справи, зокрема Статутом ДП РТПЦ АРК, довідкою про результати перевірки ДП РТПЦ АРК робочою групою контрольно-ревізійного департаменту, створеною за наказом Фонду Державного майна України; довідкою щодо перевірки законності приватизації майна в РТПЦ АР Крим від 13.12.2001р.; змістом постанови про закриття кримінальної справи від 01.10.2002р.; актом контрольно-ревізійного управління в АРК Головного КРУ України Державної контрольно-ревізійної служби від 20.09.2002р., із яких слідує, що спірний будинок до приватизації перебував у державній власності та знаходився на балансі ДП РТПЦ АРК і в його повному господарському віданні (а.с.55-61,62-64,65-75).

Неспроможні і доводи апелянтів щодо пропуску строку позовної давності без поважних причин, оскільки судом першої інстанції встановлено, що приватизація спірного майна проведена особисто ОСОБА_2 на свою користь та користь своєї родини; спірний житловий будинок було знято з балансу ДП РТПЦ АРК в жовтні 2001р.,

ОСОБА_2 тривалий час керував ДП РТПЦ АРК та не був зацікавлений у визнанні приватизації незаконною; лише після отримання результатів перевірки робочої групи Фонду Державного майна України, проведеної в 2004 році, позивачу стало відомо про порушення його прав та позов було подано 22.07.2005р., який залишено судом без розгляду ухвалою від 18.09.2008р., залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду АРК від 04.03.2009р.; залишення позову без розгляду не перериває строк позовної давності, проте наявність в провадженні суду зазначеної цивільної справи перешкоджало поданню нового позову.

При зазначених обставинах суд прийшов до обґрунтованого висновку про пропуск строку позовної давності за поважними причинами і що порушене право підлягає захисту.

Не можуть бути взяті до уваги і посилання апелянтів на те, що ДП РТПЦ АРК проводив оформлення приватизації через державне підприємство "Приватбюро" Сімферопольського міськвиконкому, оскільки відповідно до п.15 Положення "Про порядок передання квартир у власність громадян" передбачалось, що підготовка і оформлення документів про передачу у власність громадян квартир(будинків) може бути покладена на спеціально створені агентства, бюро і інші організації, які виконують покладені на них зобов’язання на договірних умовах з органом приватизації.

Тобто, ці агентства, бюро і організації самі по собі не є органами приватизації, та в матеріалах справи відсутній договір про надання послуг ДП РТПЦ АРК по підготовці і оформлення документів про передачу у власність громадян квартир(будинків) державним підприємством "Приватбюро" Сімферопольського міськвиконкому. Відповідно до ч.4ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

В силу положень ст. 16 ЦК України неспроможні і посилання апелянта на те, що спосіб, яким суд захистив права ДП РТПЦ АРК, не передбачений законом.

Виходячи із суті позовних вимог, не можуть бути взяті до уваги і посилання апелянта на вихід суду за межі позовних вимогу зв’язку із зазначенням в резолютивній частині рішення суду про визнання приватизації незаконною.

Інші доводи апеляційних скарг також не спростовують висновки суду першої інстанції щодо строку позовної давності; визнання незаконною приватизації майна, визнання незаконним і скасування свідоцтва про право власності на спірний будинок, виданого на ім’я відповідачів; визнання незаконним та відміну розпорядження органу приватизації від 10.11.1999 року за №41.

Разом з тим, доводи апеляційної скарги щодо виходу суду за межі позовних вимог в частині скасування державної реєстрації права власності на спірний будинок за відповідачами колегія вважає обгрунтованними, оскільки матеріалами справи стверджується, що такі позовні вимоги ДП РТПЦ АРК не заявлялись та судом не розглядались і мотивувальна частина рішення суду не містить висновків щодо цього питання.

Враховуючи зазначене, положення ч.1ст. 11 ЦПК України та те, що провадження по справі за цими вимогами не відкривалось, колегія вважає необхідним скасувати рішення суду першої інстанції в частині скасування державної реєстрації права власності на спірний будинок за відповідачами без визначення подальших процесуальних дій щодо цих вимог.

Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 309 Цивільного процесуального кодексу України, колегія

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_6 на рішення Центрального районного суду м.Сімферополя АРК від 27 листопада 2009 року задовольнити частково.

рішення Центрального районного суду м.Сімферополя АРК від 27 листопада 2009 року в частині скасування державної реєстрації за ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 права власності на буд.АДРЕСА_1 – скасувати.

В іншій частині рішення Центрального районного суду м.Сімферополя АРК від 27 листопада 2009 року - залишити без змін.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 на додаткове рішення суду відхилити.

Додаткове рішення Центрального районного суду м.Сімферополя АРК від 30 червня 2010 року – залишити без змін.

рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів.