колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії в складі:

головуючого, судді Кустової І.В.,

суддів Притуленко О.В.,

Авраміді Т.С.

при секретарі Воронович К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа – ОСОБА_6, про встановлення нікчемності правочину та повернення грошових коштів, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 – ОСОБА_7 на рішення Ленінського районного суду АР Крим від 16 липня 2010 року,

У серпні 2008 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 та уточнивши позовні вимоги, просив суд встановити нікчемність правочину – договору підряду, укладеного між сторонами, та застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, шляхом зобов’язання відповідача повернути йому 101 845 доларів США, а його відшкодувати вартість будівельних матеріалів і робіт.

Вимоги позову мотивував тим, що у 2006 році між сторонами в усній формі складено договір підряду щодо будівництва жилого будинку в АДРЕСА_1, для чого позивач взяв на себе обов’язки надати відповідачу грошові кошти, необхідні для будівництва та частину будівельних матеріалів, а відповідач зобов’язався виготовити проект будинку та збудувати його відповідно до будівельно-архітектурних, санітарних, пожежних та інших норм і правил. Позивач з 01 вересня 2006 року по 09 липня 2008 року перечислив відповідачу грошові кошти у еквіваленті 101 845 доларів США, надав камінь та інше. У 2008 році відповідач повідомив про виконання робіт. Приїхавши до с. Золоте Ленінського району АР Крим, позивач з’ясував, що обсяг виконаних будівельних робіт не відповідає переведеній ним на рахунок відповідача сумі, будівництво проведено без проекту, з явним порушенням будівельно-архітектурних норм та правил.

Посилаючись на те, що у відповідача відсутня необхідна освіта, при цьому будівництво здійснено без проекту та є самочинним, що унеможливлює його використання за призначенням, просив встановити нікчемність договору підряду та зобов’язати відповідача повернути грошові кошти (різницю між отриманими та витраченими на будівництво).

рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 16 липня 2010 року у позові відмовлено.

На вказане судове рішення представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

На думку апелянта суд дійшов неправильного висновку про те, що вимоги позову зводяться до встановлення нікчемності договору підряду на капітельне будівництво, що призвело до неправильного вирішення спору по суті.

Крім того, суд першої інстанції необґрунтовано взяв до уваги висновок будівельно – технічної експертизи, проведеної з порушенням вимог закону.

Будучи належним чином повідомлені про розгляд справи, сторони та їх представники у судове засідання апеляційної інстанції не з’явилися, тому судове засідання проведено відповідно до положень частини 2 статті 197, частини 2 статті 305 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України (1618-15) ).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи за доводами апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до вимог статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог частини 4 статті 212 ЦПК України результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Як визначено статтею 214 ЦПК України під час ухвалення рішення, суд вирішує питання про наявність обставин, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

З матеріалів справи слідує, що у 2006 році між позивачем та відповідачем була досягнута домовленість, за умовами якої ОСОБА_4 передав ОСОБА_5 протягом 2006 – 2008 років грошові кошти на здійснення будівництва житлового будинку в АДРЕСА_1, в розмірі 101 845 доларів США, а відповідач побудував будівлю за вказаною адресою.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо встановлення факту нікчемності правочину, укладеного між сторонами, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами не було укладено договору будівельного підряду, оскільки сторони не дійшли згоди щодо усіх суттєвих умов такого договору.

З таким висновком колегія суддів погоджується, виходячи з такого.

За змістом частини 2 статті 875 ЦК України договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов’язаних з місцезнаходженням об’єкта.

Виходячи з того, що суттєвими умовами такого договору є строки виконання будівельних робіт та здачі об’єкту, визначення фронту будівельних робіт, наявність проектно-кошторисної документації, прийняття об’єкту або закінчених будівельних робіт та оплата їх (частина 1 статті 875 ЦК України), а позивачем не надано суду доказів щодо досягнення між сторонами домовленості за цими умовами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що договір будівельного підряду між сторонами укладений не був, а тому відсутні підстави для визнання його нікчемним.

Тому, доводи апелянта про те, що правовідносини з приводу проведення нового будівництва регулюються лише загальними положеннями про підряд і між сторонами фактично був укладений договір підряду не можна визнати обґрунтованими.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про застосування наслідків нікчемності правочину, суд першої інстанції виходив з того, що наслідки недійсності правочину не можуть бути застосовані до правочину, який не вчинено.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позовні вимоги про застосування наслідків нікчемності правочину по суті зводяться до повернення грошових коштів, що безпідставно утримуються відповідачем.

Як слідує з матеріалів справи, для фінансування будівництва у відділенні ПриватБанку м. Керчі на ім’я відповідача відкрито поточний рахунок (а.с. 84 т. 1).

Згідно виписки з даного рахунку, відповідач за період з 01 вересня 2006 року по 09 липня 2008 року отримав від позивача в якості авансових платежів 101845 доларів США (а.с. 15 т. 1), що за офіційним курсом НБУ на час отримання грошових коштів відповідачем складає 511 205 грн.

З пояснень, наданих відповідачем суду першої інстанції, випливає, що усі отримані від позивача грошові кошти були витрачені ним на будівництво.

На підтвердження цих доводів відповідач надав суду локальний кошторис 2-1-1 на загальнобудівельні роботи проведені при зведенні будинку у АДРЕСА_1, на суму 307 925 грн., з яких прямі витрати становлять 257 132 грн. і складаються з вартості матеріалів, виробів та конструкцій та заробітної плати працівників (а.с.105-115 т.1).

Виходячи з того, що у відповідача відсутні будь - які правові підстави на утримання грошових коштів в сумі 254 073 грн. (різниця між отриманими та витраченими грошовими коштами), колегія суддів вважає, що позивачем правомірно заявлені вимоги щодо повернення частини переданих грошових коштів і на підставі статті 1212 ЦК України ці вимоги підлягають задоволенню. За таких обставин висновок суду про відсутність правових підстав для зобов’язання відповідача повернути вказану різницю є помилковим.

Вирішуючи питання про суму грошових коштів, яка підлягає поверненню, колегія суддів звертає увагу на те, що для з’ясування витрат, понесених відповідачем на будівельні роботи та матеріали судом призначалася будівельно-технічна експертиза, під час проведення якої експерт повинен був діяти відповідно до вимог статті 12 Закону України "Про судову експертизу" та пункту 2.1.3 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичними рекомендаціями з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 (z0705-98) .

Згідно висновку будівельно-технічної експертизи №2913 від 25 грудня 2008 року (пункти 3,4 - а.с.43) вартість будівельних робіт та матеріалів, використаних на будівництві об’єкту (будинок із прилягаючими будівлями АДРЕСА_1) може складати 741 957 грн. за даними БТІ на 17 листопада 2008 року.

Цього висновку експерт дійшов на підставі зовнішнього огляду будівлі та даних Ленінського БТІ про її інвентаризаційну вартість. Виходячи з того, що висновок експерта з цього питання ґрунтується на припущеннях і експертом фактично не встановлено ані кількість та вартість будівельних матеріалів, використаних при будівництві, ані об’єм виконаних робіт, він (висновок) не може бути прийнятий як беззаперечний доказ проведених відповідачем витрат на будівництво.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги щодо проведення будівельно-технічної експертизи з порушенням вимог закону.

Враховуючи наведене, відповідно до положень пунктів 3 та 4 частини 1 статті 309 ЦПК України рішення Ленінського районного суду АР Крим від 16 липня 2010 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про повернення грошових коштів підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення – про часткове задоволення позовних вимог.

На користь позивача підлягає стягненню 254 073 грн. (різниця між переданими грошовими коштами в сумі 511 205 грн. та вартістю матеріалів, визначених у локальному кошторисі, наданому відповідачем).

Відповідно до вимог частини 5 статті 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі вимог частини 1 статті 88 ЦПК України судові витрати стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог: судовий збір у сумі 844 грн.90 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 14 грн. 91 коп., усього – 859 грн. 81 коп.

На підставі наведеного, керуючись статтями 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктами 3 та 4 частини 1 статті 309, статтями 313, частиною 2 статті 314 та статтею 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 задовольнити частково.

рішення Ленінського районного суду АР Крим від 16 липня 2010 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про повернення грошових коштів та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про повернення грошових коштів задовольнити частково:

стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 254 073 (двісті п'ятдесят чотири тисячі сімдесят три) грн.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 844 грн.90 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 14 грн. 91 коп., усього – 859 ( вісімсот п’ятдесят дев’ять) грн. 81 коп.

В решті рішення суду залишити без змін.

рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.