Розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2010 року по справі за позовом Управління охорони об’єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації до ОСОБА_2, ОСОБА_1, Управління житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу виконавчого комітету Одеської міської ради, Комунального підприємства "Міське агентство з приватизації житла" (треті особи – Одеська обласна рада, ТОВ "Пасажирська канатна дорога") про визнання недійсним розпорядження Органу приватизації державного житлового фонду Приморського району м. Одеси, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсним договору дарування, усунення перешкод у користуванні майном,

У лютому 2009 року Управління охорони об’єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_1, Управління житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу виконавчого комітету Одеської міської ради, Комунального підприємства "Міське агентство з приватизації житла" (треті особи – Одеська обласна рада, ТОВ "Пасажирська канатна дорога") про визнання недійсним розпорядження Органу приватизації державного житлового фонду Приморського району м. Одеси, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсним договору дарування, усунення перешкод у користуванні майном .

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що відповідно до Паспорта об'єкта культурної спадщини "Мавританська арка" споруда, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, є пам'яткою архітектури місцевого значення та складається із вхідної арки, привратницької та декоративної стінки. Статус пам'ятки місцевого значення було надано Рішенням виконавчого комітету Одеської обласної ради від 25 лютого 1981 р. №152 "Об утверждении дополнительного списка памятников архитектуры", додаток №2. Позивач вважав незаконною приватизацію приміщення привратницької площею 11,2 кв.м., оскільки, по-перше, відчуження приміщення привратницької було здійснене особою, яка не була його власником, так як власником

Справа №22ц–17538/2010 р. Головуючий у І-ї інстанції

Суворова О.В.

Категорія: 5 Доповідач: Ткачук О.О.

зазначеної пам'ятки є територіальна громада сіл, селищ, міст Одеської області, а не територіальна громада м. Одеси, по-друге, привратницька є складовою частиною речі і не підлягає відокремленню від неї, а відтак не є самостійним об'єктом приватизації, по-третє, приватизація складової частини пам'ятки місцевого значення проведена за відсутності погодження Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації.

У судовому засіданні суду першої інстанції представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

ОСОБА_1 позов не визнала.

Представники Управління житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу виконавчого комітету Одеської міської ради, Комунального підприємства "Міське агентство з приватизації житла", ТОВ "Пасажирська канатна дорога" позов визнали.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2010 року позовні вимоги Управління охорони об’єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації було задоволено: визнано недійсним розпорядження Органу приватизації державного житлового фонду Приморського району м. Одеси, видане Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради, №502 від 31 березня 1998 року в частині приватизації кімнати (приміщення) площею 11,2 кв.м., що відображена в технічному паспорті від 27.08.1997 р. та Паспорті об'єкта культурної спадщини "Мавританська арка" від 03.2007 р.

Визнано недійсним Свідоцтво про право власності на житло від 31 березня 1998 року №502-р, видане Органом приватизації державного житлового фонду Приморського району м. Одеси - Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради, в частині права власності на кімнату (приміщення) площею 11,2 кв.м., що відображена в технічному паспорті від 27.08.1997 р. та Паспорті об'єкта культурної спадщини "Мавританська арка" від 03.2007 р.

Визнано недійсним договір дарування від 26 липня 1998 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А., реєстровий №9272, в частині відчуження кімнати (приміщення) площею 11,2 кв.м., що відображена в технічному паспорті від 27.08.1997 р. та Паспорті об'єкта культурної спадщини "Мавританська арка" від 03.2007р.

Зобов’язано відповідачів усунути перешкоди у користуванні майном - кімнатою привратника, площею 11,2 кв.м., що є складовою частиною споруди-пам'ятки архітектури місцевого значення "Мавританська арка" та розташована в АДРЕСА_1, яка є об'єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Одеської області та передана у користування Товариству з обмеженою відповідальністю "Пасажирська канатна дорога".

На дане рішення була принесена апеляційна скарга ОСОБА_1, в якій ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Управління охорони об’єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації.

Заслухавши доповідача, яка доповіла зміст оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 10 п.3 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст. 11 п.1 ЦПК України розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції про задоволення позовних вимог Управління охорони об’єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації суд першої інстанції вірно виходив з положень Закон Української РСР від 13.07.1978р. "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" (3600-09) , Закону Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування" (533-12) , від 26.03.1991 р (885-12) . "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність" Кабінетом Міністрів України 05.11.1991 р., та постанови №311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" (311-91-п) .

За таких обставин, суд дійшов до вірного висновку, що на момент приватизації спірного приміщення його власником була територіальна громада сіл, селищ, міст Одеської області яка орган місцевого самоврядування, який від імені територіальних громад сіл, селищ, міст області здійснює управління об'єктами їхньої спільної власності, не надавала ані Одеській міській раді, ані утвореним нею органам ніяких повноважень щодо управління спорудою-пам'яткою архітектури місцевого значення "Мавританська арка", а тому передача спірного об’єкту у власність відповідачів була проведена в порушення ст. 19 Конституції України, та ст. 321 ЦК України

Відповідно до ст. 5 Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", що діяв на момент приватизації, продаж, дарування або інше відчуження пам'яток історії та культури допускається з обов'язковим попереднім повідомленням державних органів охорони пам'яток. При продажу пам'яток держава має переважне право купівлі.

У матеріалах справи відсутні відомості щодо повідомлення Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації про відчуження пам'ятки історії та культури. Управління як державний орган охорони не погоджувало приватизацію кімнати привратника, що є складовою частиною об'єкта культурної спадщини "Мавританська арка", у зв'язку з чим державою не було реалізовано переважне право купівлі.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і та ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Відповідно до ч. 1 ст. 2 цього Закону до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.

Як вірно вказано у рішенні суду, у розумінні ч. 2 ст. 187 ЦК України привратницька є складовою частиною речі і не підлягає відокремленню від неї, а тому не може бути самостійним об'єктом приватизації.

26 липня 1998 року ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_2 подарували, а

ОСОБА_1 прийняла в дар 3/4 частини квартири АДРЕСА_1, загальною площею 72,1 кв.м. Зважаючи на незаконність набуття у власність кімнати (приміщення) площею 11,2 кв.м., що відображена в технічному паспорті від 27.08.1997 р. та Паспорті об'єкта культурної спадщини "Мавританська арка" від 03.2007 р., правочин щодо відчуження 3/4 частин казаної квартири відповідно до ст. 48 Цивільного кодексу Української РСР 1963 р., який діяв на той час, вірно було визнано недійсним в частині відчуження кімнати (приміщення) площею 11,2 кв.м.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що посадові особи Органу приватизації державного житлового фонду Приморського району м. Одеси, видаючи розпорядження від №502 від 31 березня 1998 року та Свідоцтво про право власності на житло від 31 березня 1998 року №502-р в частині приватизації кімнати (приміщення) площею 11,2 кв.м., що відображена в технічному паспорті від 27.08.1997 р. та Паспорті об'єкта культурної спадщини "Мавританська арка" від 03.2007 р., - діяли неправомірно, в порушення вимог ст. 5 Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", ст.ст. 1- 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Суд вірно визнав, що належним способом захисту порушених прав держави у відповідності до ч.2 ст. 16 ЦК України є визнання правочину частково недійсним. Зважаючи на те, що власником спірного майна є територіальна громада сіл, селищ, міст області в особі Одеської обласної ради, позивач позбавлений можливості витребувати майно від особи, яка незаконно його набула, шляхом подання віндикаційного позову. В той же час позивач діє на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України, реалізуючи власну компетенцію щодо охорони об'єктів культурної спадщини та делеговані Одеською обласною радою функції щодо управління об'єктами культурної спадщини.

Суд перевірив усі докази, які навели сторони у підтвердження своїх вимог та заперечень, навів у рішенні фактичні обставини, які були встановлені судом при розгляді справи, вірно застосував правові норми, що регулюють ці правовідносини, та зробив вірний висновок про задоволення позовних вимог Управління охорони об’єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації .

Доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та які б мали правове значення, у апеляційній скарзі не наведено.

Таким чином, судова колегія дійшла до висновку, що суд першої інстанції в межах заявлених вимог повно і всебічно розглянув справу, дав належу оцінку наданим доказам, постановив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.