Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Меленко О.Є.

суддів Бойчука І.В., Шишка А.І.

з участю секретаря Юрків І.П.

старін: апелянта ОСОБА_1, позивача ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Нижньовербізької сільської ради та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення ІІІ сесії V демократичного скликання Нижньовербізької сільської ради від 22 серпня 2006 року, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку на ім’я ОСОБА_1 та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду від 11 червня 2010 року,-

В січні ОСОБА_2 звернулася в суд з вищевказаним позовом.

Вимоги мотивувала тим, що у лютому 1997 року нею було придбано житловий будинок в АДРЕСА_1. За будинком було обліковано земельну ділянку площею 0, 11 га. Земельною ділянкою до 2002 року користувалася її сестра- ОСОБА_4. Позивач не мала змоги обробляти ділянку, оскільки доглядала за хворою матір’ю, і лише у 2008 році дізналася, що належна їй ділянка передана у власність іншій особі.

Просила захисту порушеного права власності та відшкодування моральної шкоди.

рішенням Коломийського міськрайонного суду від 11 червня 2010 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення ІІІ сесії V демократичного скликання Нижньовербізької сільської ради від 22 серпня 2006 року в частині передачі

Справа 22-ц-4057/2010р. Головуючий у 1 інстанції Веселов В. М.

Категорія 45 Суддя-доповідач Меленко О. Є.

ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0.1339 га. Визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0.1339 га серія ЯД № 833822 від 14.03.2007 року на ім’я ОСОБА_1 Зобов’язано Нижньовербізьку сільську раду та ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 в користуванні земельною ділянкою, стягнуто з Нижньовербізької сільської ради на користь ОСОБА_2 8 грн. 50 коп. судового збору та 37 грн. витрат на інформаційно- технічне забезпечення розгляду справи.

На погоджуючись з висновками суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій зазначає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального права.

Свої вимоги мотивує тим, що в основу оскаржуваного рішення судом першої інстанції покладено ст. 140 ЗК України про підстави припинення права власності на земельну ділянку.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 26.02.1997 року позивач придбала будинок з господарськими будівлями. Станом на 26.02.1997 року для обслуговування вказаного будинковолодіння була закріплена земельна ділянка площею 0.11 га. Таким чином, з набуттям права власності на вказане будинковолодіння до позивача перейшло лише право користування вищевказаною земельною ділянкою площею 0.11 га. Також суд не врахував тієї обставини, що Нижньовербізька сільська рада передала у власність апелянту земельну ділянку площею 0.1339 га., в той час як спірною була земельна ділянка площею 0.11 га і лише стосовно цієї площі рішення сільської ради є спірним.

Крім того, в судовому засіданні не здобуто жодних доказів, якими б підтверджувалося, що апелянт чи Нижньовербізька сільська рада чинили перешкоди позивачу в користуванні цією земельною ділянкою. Просила оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_2 відмовити.

В судовому засіданні ОСОБА_1 свої вимоги підтримала та просила задовольнити апеляційну скаргу.

Позивач та її представник доводи апеляційної скарги не визнали, вказуючи на їх безпідставність. рішення суду вважають законним та обґрунтованим, а тому просять залишити його без змін.

Представник Нижньовербізької сільської ради, будучи належно повідомленим про розгляд справи, до суду не з’явився.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши мотиви і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку було припинено без належних на те підстав. Отже, право позивача, як власника земельної ділянки площею 0, 11 га по АДРЕСА_2 підлягає захисту.

Погодитися з цим колегія суддів не може.

Так, судом встановлено, що 17.12.1997 року було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходився в АДРЕСА_2, Коломийського району. Житловий будинок було зареєстровано на ім’я позивача в Коломийському МБТІ та видано реєстраційне посвідчення від 11.03.1997 року (а.с.9). Оскільки придбаний житловий будинок та господарські споруди не представляли великої цінності, перебували в аварійному стані, то позивач їх самостійно знесла у 2001 році, про що пояснила в суді апеляційної інстанції.

Крім цього, позивач не заперечує тієї обставини, що з заявами про надання їй земельної ділянки, яка була облікована за будинком на час його придбання (у користування чи у власність) вона до сільської ради не зверталася, як і не ініціювала внесення змін в погосподарські книги щодо особи власника домоволодіння.

Відповідно до ст. 30 ЗК України в редакції 1992 року, який діяв на момент укладення договору купівлі-продажу будинку від 26.02.1997 року, при переході права власності на будівлі та споруди, разом з цими об’єктами переходить і право власності або право користування земельною ділянкою, і саме на зазначену норму, як підставу своїх вимог вказувала позивач при зверненні дол. суду та в суді апеляційної інстанції.

Разом з тим, відповідно до вимог ст.ст. 22 та 23 цього ж таки Земельного Кодексу (2768-14) , право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникало після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, заборонялося. Право власності або право постійного користування землею посвідчувалося державними актами, які видавалися і реєструвалися сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Аналогічні вимоги щодо документального оформлення права користування (власності) земельними ділянками закріплені законодавцем і в Земельному Кодексі (2768-14) 2001 року ( ст.ст. 125, 126).

Доводи ОСОБА_2 про те, що ставши у 1997 році власником будинку, вона "автоматично" стала і власником земельної ділянки у зв’язку з цим на увагу не заслуговують.

Зважаючи на те, що позивач у встановленому законом порядку права користування чи власності на земельну ділянку не набула, будинок, що знаходився на цій ділянці знесений, а сама ділянка не використовувалася за призначенням з 2002 року, орган місцевого самоврядування, діючи у межах своєї компетенції, вправі був розпорядитися нею ( ст. 122 ЗК в редакції 2001 року).

Зазначених обставин суд першої інстанції не врахував, у зв’язку з чим ухвалене ним рішення не може вважатися законним і обґрунтованим і підлягає до скасування.

По суті спору слід ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_2 відмовити за безпідставністю.

На підставі ст.ст. 22, 23 ЗК України в редакції 1990 року, ст. 122 ЗК в редакції 2001 року, керуючись ст.ст. 218, 307, 309, 314- 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

рішення Коломийського міськрайонного суду від 11 червня 2010 скасувати, ухваливши нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Нижньовербізької сільської ради та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення ІІІ сесії V демократичного скликання Нижньовербізької сільської ради від 22 серпня 2006 року, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку на ім’я ОСОБА_1 та відшкодування моральної шкоди- відмовити.

рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.