Справа № 22ц-6596/10 

Головуючий суду першої інстанції – Гречана С.І.

Категорія 44 Суддя доповідач 

апеляційного суду – Шаманська Н.О .

колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого – Данилової О.О.,

суддів – Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,

при секретарі – Голубкіній О.О.,

за участю: представника позивача – ОСОБА_2, відповідачів – ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третьої особи – ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_3,

ОСОБА_4,

ОСОБА_7,

ОСОБА_5

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 травня 2010 р., ухваленого за позовом

ОСОБА_8

до

ОСОБА_3,

ОСОБА_4,

ОСОБА_7,

ОСОБА_5

про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,

В березні 2010 р. ОСОБА_8 звернувся з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Позивач зазначав, що згідно договору купівлі-продажу від 20 червня 2008 р. він придбав квартиру АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_6 На час купівлі спірної квартири в ній був зареєстрований лише колишній власник, а відповідачі були зняті з реєстрації на підставі рішення суду від 14 березня 2008 р. як такі, що втратили право користування спірної квартирою. Але, 23 червня 2009 р. реєстрація відповідачів в цій квартирі була відновлена, в зв’язку зі скасуванням зазначеного рішення суду.

Посилаючись на те, що відповідачі з 1999 р. і до цього часу постійно проживали в будинку АДРЕСА_2 і спірною квартирою не цікавились та не несли витрат по її оплаті, позивач просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування спірною квартирою.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 травня 2010 р. позов задоволено. Постановлено визнати ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_4, ОСОБА_5 такими, що втратили право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1.

В апеляційній скарзі відповідачі посилаючись на те, що будинок, в якому вони проживають на даний час є їх тимчасовим житлом, а також те, що ОСОБА_6 перешкоджав їм користуватися спірною квартирою, просили рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які брали участь в розгляді справи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, на підставі наступного.

Відповідно до ст. 107 ЖК України, у разі вибуття наймача та членів його сім’ї на постійне проживання в інше жиле приміщення договір найму житлового приміщення вважається розірваним з дня вибуття.

Так, судом встановлено, що в квартирі АДРЕСА_1 були зареєстровані ОСОБА_9, ОСОБА_3 та їх діти ОСОБА_4, ОСОБА_4, ОСОБА_5

Після розірвання шлюбу з ОСОБА_6, на весні 1999 р., відповідачка ОСОБА_3, зібравши все майно, переїхала проживати разом з дітьми ОСОБА_4, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до своїх батьків по АДРЕСА_2, де постійно проживають до цього часу.

Таким чином, відповідачі обрали для себе інше постійне місце проживання та втратили зв'язок зі спірною квартирою.

Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку наданим сторонами доказам та дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачі спірною квартирою не користувалися, мають інше постійне місце проживання. Тому, з урахуванням положень ст. 107 ЖК України, вірно визнав їх такими, що втратили право користування спірною квартирою.

Доводи апелянта про те, що будинок АДРЕСА_2 не є їх постійним місцем проживання, спростовуються сукупністю зібраних по справі доказів, а саме військовими квитками відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_7, з яких вбачається що саме за цією адресою вони перебувають на військовому обліку (а.с. 45-47); свідоцтвом про право на спадщину за законом, згідно якого ОСОБА_3 є власницею ј частини зазначеного будинку, а також поясненням ОСОБА_10, ОСОБА_11, які вони надавали дільничному інспектору СУІМ Корабельного РВ ММУ УМВС України в Миколаївської області (а. с.15, 16).

Посилання апелянта на те, що ОСОБА_6 перешкоджав їм користуватися спірною квартирою є безпідставними, оскільки питання про вселення її до цієї квартири відповідачі з 1999 р. не ставили.

Таким чином, колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5 відхилити, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 травня 2010 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двадцяти днів.