розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 березня 2010р. в справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "ОТП Банк", треті особи : приватні нотаріуси Київського міського нотаріального округу Морозова Світлана Володимирівна, Кравченко Іннеса Володимирівна, Рвач Жанна Віталіївна, Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України про захист прав споживачів.

Колегія суддів,-

рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18.03.2010р. заявлений по справі позов задоволено.

Визнано недійсними кредитні договори № СL-003\020\2006 від 27 квітня

2006 року, № МL-003/281/2006 від 18 липня 2006 року, № (Х-003/120/2007 від 01

червня 2007 року, № МL-103/268/2007 від 16 листопада 2007 року? укладені між

Акціонерним комерційним банком "Райффайзенбанк Україна", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "ОТП Банк", та ОСОБА_7

Проведено реституцію за умовами: остаточний борг ОСОБА_3 складає 4900214 грн. (який є еквівалентом 612 649,28 доларів США по курсу НБУ складає 7,9984 грн. за один долар), остаточний борг публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" складає І 541 070,92 грн. (який є еквівалентом 192 672,4 доларів США по курсу НБУ 7,9984 грн. за один долар).

Визнано недійсними договори іпотеки № РСL-003\020\2006 від 27 квітня 2006 року, № РСL-003/281/2006 від 18 липня 2006 року, № РСL-003/120/2007 від 01 червня 2007 року, № РМL-103/268/2007 від 16 листопада 2007 року, укладені між Акціонерним комерційним банком "Райффайзенбанк Україна", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "ОТП Банк", та ОСОБА_3

З урахуванням скрутного фінансового становища ОСОБА_3 надано відстрочку повернення коштів строком на 24 місяці.

Зобов'язано Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства Юстиції України виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження на житлове приміщення в м. Києві по АДРЕСА_2 приміщення 66, на житловий будинок в м. Києві по АДРЕСА_3 на житлове приміщення в АДРЕСА_1 та автомобіль Каділак( реєстраційний № НОМЕР_1, рік випуску 2007, колір чорний).

Постановлено стягнути з публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" на користь ОСОБА_3 1000 грн. витрат за надання правової допомоги та в доход держави 1820 грн. судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального й процесуального права, неповне з’ясування обставин, що мають істотне значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити по справі нове рішення про відмову у позові.

Колегія суддів, заслухавши представника позивача, який просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, представника державного підприємства, який вважав апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, вивчивши матеріали справи, приходить до наступного.

Як убачається з матеріалів справи і встановлено судом, 27.04.2006р. між акціонерним комерційним банком "Райффайзенбанк Україна", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № СМ -003/020/2006, відповідно до якого позивачу було надано кредитних коштів на суму 210 000 доларів США й того ж дня між сторонами було укладено додатковий договір іпотеки № РСМ-003\020\2006 до кредитного договору, відповідно до якого позивач на виконання умов договору передав у заставу банку нежитлове приміщення АДРЕСА_2 в м. Києві.

У подальшому, 18.07.2006р. між сторонами було укладено кредитний договір № МL 003\281\2006, відповідно до якого розмір кредиту становить 200 000 доларів США та додатковий договір іпотеки № РСL-003\281\2006, згідно з яким ОСОБА_3 передав у заставу банку житловий будинок АДРЕСА_3 в м.Києві.

Окрім того, 01.06. 2007р. між сторонами укладено кредитний договір № СL -003/120/2007, згідно з яким ОСОБА_3 отримав у кредит 69 530 доларів США. Того ж дня між сторонами укладено додатковий договір застави № РСL 1.-003/120/2007 предметом якого є автомобіль Каділак, номерний знак НОМЕР_1

Також 16.11.2007р. між ОСОБА_3 та відповідачем укладено кредитний договір № МL-103/268/2007 на суму 329 000 доларів США й цього ж дня додатковий договір застави № РМL- дня 103/268/2007, згідно з яким позивач передав у заставу банку житлове приміщення - АДРЕСА_1 в м. Києві.

Загальна сума отриманих позивачем у кредит грошових коштів становить 808 530 доларів США.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що у кредитних договорах суму кредиту зафіксовано лише у іноземній валюті, без посилань на національну валюту, що є порушенням законодавства; що посилання банку у кредитних договорах на долари призвело до вчинення ОСОБА_3 правочинів під впливом помилки щодо обставин, що мають істотне значення для справи, а також того, що банк не мав індивідуальної ліцензії на видачу кредитних коштів.

Між тим, з такими висновками суду погодитися неможливо.

Відповідно до положень ч.2 ст. 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання у іноземній валюті.

Таким чином, згадана норма права не вимагає зазначення ціни договору в гривні та її еквівалент у іноземній валюті, разом з тим, надає право сторонам визначати грошовий еквівалент зобов’язання у іноземній валюті, де валюта є розрахунковою одиницею визначення ціни під час виконання зобов’язання.

Згідно з ч.2 ст. 198 ЦК України виконання зобов’язань, виражених у національній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Пунктом 1 ч.2 ст. 92 Конституції України статус національної валюти та статус іноземних валют на території України встановлюється виключно законами України.

Положеннями ч.1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань.

Отже, чинні законодавчі акти передбачають обов’язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, проте не містять заборони встановлення грошових зобов’язань у іноземній валюті.

Відповідно до ст. 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснення таких банківських операцій, як розміщення залучених від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Коштами, відповідно до даного закону, є гроші в національній або іноземній валютах чи їх еквівалент.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" №15-93 від 19.02.1993 року передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Відповідно до пп. "в", "г" ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: - надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; - використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Водночас, відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління НБУ від 14.10.2004 року № 483 (z1429-04) , використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.

Виходячи з наведеного укладання кредитного договору й його виконання в іноземній валюті за кредитним договором не суперечить чинному законодавству.

Окрім цього, суд першої інстанції залишив поза увагою лист Національного Банку України від 07.12.2009р. № 13 -210/7871 – 22612 "Щодо вимог підпункту в ч.4 ст.5 Декрету, відповідно до якого Національний Банк повідомив, що на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті, а тому операція з надання банками кредитів у іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Не узгоджуються з вимогами закону й висновки суду про те, що ОСОБА_3, укладаючи кредитні договори, не мав можливості розраховувати на суттєву зміну співвідношення курсу валюти кредиту та гривні, а доходів, які він отримує в гривнях, не вистачатиме на погашення платежів за кредитом; що допущена ним помилка є результатом навмисних дій відповідача, з огляду на таке.

Вимогами ст. 229 ЦК України визначено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до керівних роз’яснень, яків містяться у п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) обставини, щодо яких помилялася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його витлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

За оспорюваним договорами, одна сторона - банк передала, інша позивач - прийняла в борг кошти, на умовах, викладених в договорі, тобто сторонами вчинено дії, які призводять до виникнення взаємних прав та обов'язків.

ОСОБА_3, укладаючи договори, розумів значення своїх дій та безспірний обов’язок по поверненню чужих грошей. Не існувало на момент укладання оскаржуваних угод і курсової різниці між національною валютою та валютою кредиту.

Враховуючи викладені обставини, а також положення керівних роз’яснень постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) , висновки суду першої інстанції про визнання кредитних договорів таким, що вчинено ОСОБА_3 під впливом помилки, є незаконними.

Встановивши, що оскаржувані договори укладено з порушенням Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені постановою Правління НБУ від 10.05.2007р. №168 (z0541-07) , суд не звернув увагу на те, що три кредитні договори – від 27.04.2006р., 18.07.2006р. та від 18.07.2007р., укладено задовго до набрання чинності зазначених Правил, а Закон України "Про захист прав споживачів" (1023-12) не зобов’язує кредиторів мати підтвердження ознайомлення споживача з умовами кредитування.

До того ж, матеріалами справи не доведено відсутність у банку письмового ознайомлення позивача з умовами кредитування.

Окрім цього, суд першої інстанції не врахував вимоги п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) , відповідно до яких правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

В порушення вимог ст.ст. 30, 31, 35, 213, 214 ЦПК України суд зобов’язав третю особу по справі - Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України вчинити певні дії й тим самим вирішив питання про права та обов’язки цього підприємства по відношенню до сторін спору, що є неприпустимим.

З огляду на викладені обставини, рішення суду першої інстанції, як постановлене на неповно з’ясованих обставинах справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, підлягає скасуванню, а по справі слід ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" задовольнити.

рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 березня 2010р. скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення, яким у позові ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "ОТП Банк", треті особи : приватні нотаріуси Київського міського нотаріального округу Морозова Світлана Володимирівна, Кравченко Іннеса Володимирівна, Рвач Жанна Віталіївна, Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України про захист прав споживачів – відмовити.

рішення набирає чинності негайно, проте може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Верховного Суду України.