розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Головного управління Державного казначейства України в Чернігівській області, Деснянського відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 вересня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Головного управління Державного казначейства України в Чернігівській області, Деснянського відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції про повернення майна в натурі або відшкодування його вартості,

У грудні 2005 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зазначеним позовом та, уточнивши позовні вимоги, просив стягнути на його користь майно в натурі: пшениці озимої 3 класу 307,340 т, озимого жита групи А 57,300 т, озимого жита групи А 180,030 т, озимого жита групи Б 108,410 т, арештованих згідно з актом опису від 19 вересня 2001 року, а при неможливості стягнути майно в натурі – відшкодувати його вартість в сумі 683653 гривень 99 копійок.

Позовні вимоги мотивує тим, що 20 листопада 2005 року між ним та Чернігівською державною сільськогосподарською машинно-технологічною станцією був укладений договір № 20/11 про відступлення права вимоги. Згідно з укладеним договором йому передано право вимагати стягнення вказаного майна, яке було описано та арештовано відповідачем згідно з актами опису від 7 і 19 вересня 2001 року на виконання наказу господарського суду Чернігівської області № 12/371 від 30 липня 2001 року. Арештоване майно відповідач не реалізував, та 8 листопада 2004 року виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві. Відповідно до вимог ст. 38 Закону України "Про виконавче провадження" у разі повернення виконавчого документа стягувачу припиняється чинність арешту майна, а майно повинно бути повернуто боржникові. Чернігівській МТС зазначене майно не повернуто.

До участі у справі в якості співвідповідача притягнуто Головне управління Державного казначейства України у Чернігівській області.

рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 вересня 2007 року позов задоволено та стягнуто з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_5 683653 гривні 99 копійок. У задоволенні позовних вимог до Головного управління Державного казначейства України у Чернігівській області відмовлено.

В апеляційній скарзі Головне управління Державного казначейства України в Чернігівській області просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 вересня 2007 року, а справу направити на новий судовий розгляд. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції стягнув кошти з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, який відкритий Державним казначейством України, проте Державне казначейство України до участі у справі не залучено, а суд вирішив питання про права та обов"язки останнього. Суд не дав належної оцінки довідці хлібної бази № 83 ДП ДАК "Хліб України" від 27.08.07. про те, що кількість арештованого майна, яке знаходилось на зберіганні бази, є меншою порівняно з кількістю, зазначеною в актах опису. Апелянт наголошує, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) не передбачені видатки на відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями органів державної виконавчої служби, а органи Державного казначейства України повноваженнями щодо розпорядження коштами Державного бюджету України не наділені.

Деснянський відділ Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Апелянт стверджує, що позов був пред"явлений до відділу Державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції, який ліквідований і 12.01.2006 року виключений з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Апелянт наголошує, що новостворений Деснянський відділ Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції не являється правонаступником ліквідованої установи і не може відповідати за зобов"язаннями останнього. Апелянт наполягає, що укладений між позивачем та Чернігівською МТС договір про відступлення права вимоги за своєю формою не відповідає вимогам ст.ст. 509, 514, 517 ЦК України. На думку апелянта висновок суду першої інстанції про те, що реалізація арештованого майна не проводилась, не відповідає обставинам справи. Суд не врахував, що між Чернігівською державною сільськогосподарською машинно-технологічною станцією та Деснянським відділом Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції не укладалось ніяких правочинів, а тому й не виникало ніяких зобов"язань. При ухваленні рішення суд взяв до уваги довідку про вартість зерна, яка не є належним доказом.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та матеріали виконавчих проваджень № 63 та 346/1 на виконання наказу 12/371 Господарського суду Чернігівської області від 30.07.2001 року, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що позивачу не повернуто спірне майно в натурі, а тому Чернігівській МТС завдано збитків у розмірі вартості майна. 20 листопада 2005 року між Чернігівською МТС та ОСОБА_5 було укладено договір про відступлення права вимоги, за яким позивач отримав право вимоги щодо спірного майна.

Відповідно до ч.2 ст. 86 Закону України "Про виконавче провадження" збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам під час виконання рішень, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом., а за змістом ст. 1174 ЦК України обов"язок відшкодувати завдану шкоду покладається не на орган державної влади, а відшкодовується державою, а отже на користь ОСОБА_5, з яким укладений договір про відступлення права вимоги, підлягає відшкодування вартості зерна за рахунок державного бюджету України за цінами, що склалися на момент розгляду справи – у сумі 683653, 99 грн.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції не погоджується апеляційний суд, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що на виконання наказу Господарського суду Чернігівської області від 30 липня 2001 року № 12/371 державний виконавець відділу Державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції описав майно, яке належало Чернігівській державній сільськогосподарській машинно-технологічній станції: 07 вересня 2001 року 307340 кг пшениці озимої 3 класу та 57300 кг озимого жита групи А, а 19 вересня 2001 року – 180030 кг озимого жита групи А та 108410 кг озимого жита групи Б, що підтверджується відповідними актами. Описане майно було передано на зберігання посадовим особам хлібної бази № 83 Дочірнього підприємства ДАК "Хліб України". Відповідальним за збереження майна перед Чернігівською МТС залишився відділ Державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції м.Чернігова, який у 2005 році було реорганізовано і на даний час виконавче провадження здійснюється Деснянським відділом Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції.

Оскільки вказане майно не було реалізоване, 08 листопада 2004 року державний виконавець відділу Державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції виніс постанову про повернення вказаного документа стягувачу, але описане майно Чернігівській державній сільськогосподарській машинно-технологічній станції повернуто не було.

Судом повно досліджено обставини справи, проте невірно застосовано норми матеріального права.

Позивач, заявляючи вимоги, не навів обґрунтованих мотивів порушення його прав і підстав для захисту його інтересів.

Згідно зі ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Водночас ст. 13 ЦК України встановлює межі здійснення цивільних прав. Так, згідно із ч.1 зазначеної статті особа здійснює свої цивільні права в межах, наданих їй договором чи актом цивільного законодавства. Однак укладення договору відступлення права вимоги № 20/11 від 20 листопада 2005 року між Чернігівською державною сільськогосподарською машинно-технологічною станцією та ОСОБА_5 здійснено з порушенням меж цивільних прав, наданих Чернігівській МТС Цивільним кодексом України (435-15) , що підтверджується наступним.

Відповідно до ст. 11 ЦК України громадянські права й обов"язки виникають з дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства. Підставами виникнення цивільних прав і обов"язків, у тому числі є договори й інші угоди.

Виходячи із змісту ст.ст. 509, 510 ЦК України між Чернігівською МТС та Деснянським відділом Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції і державою відсутні будь-які зобов"язальні цивільні правовідносини, і зазначені особи суб"єктами зобов"язання – кредитором і боржником не являються, будь-які боргові зобов"язання згідно правочину у відповідачів перед Чернігівською МТС відсутні. Отже Чернігівська МТС не є кредитором – особою, яка управомочена вимагати від свого боржника виконання певної дії внаслідок правочину, а відповідачі не є боржниками внаслідок правочину і не зобов"язані вчиняти на користь Чернігівської МТС певної дії – зокрема, погашення боргового зобов"язання, якби таке виникло та існувало на підставі правочину.

Статтею 512 ЦК України визначений перелік підстав заміни кредитора у зобов"язанні. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов"язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), із збереженням при цьому самого зобов"язання. Отже, заміна кредитора в зобов"язанні може мати місце внаслідок правочину.

Застосування правила щодо автоматичної заміни кредитора у зобов"язанні третьою особою (суброгації) можливо лише у випадку виконання цією третьою особою обов"язку боржника.

Згідно зі ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов"язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов"язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Оскільки між Чернігівською МТС та відповідачами, зважаючи на обставини даної конкретної справи, жодні правочини щодо спірного майна або відшкодування його вартості не укладались і не могли бути укладені за відсутністю передбачених чинним цивільним законодавством підстав, тому сторони не набули юридично значимих прав або обов"язків, за наявності яких згідно до ст.512 ч.1 п.1 може відбутись заміна кредитора у зобов"язанні шляхом відступлення права вимоги.

Таким чином, укладений 20 листопада 2005 року між ОСОБА_5 та Чернігівською державною сільськогосподарською машинно-технологічною станцією договір № 20/11 про відступлення права вимоги, який доповнено угодами від 22 березня 2006 року та 21 вересня 2006 року, будь-яких юридичних наслідків для сторін не створив. Отже, Чернігівська МТС не могла передати третій особі будь-які права за правочином, оскільки вони в неї не виникли, тому при укладанні договору відступлення права вимоги Чернігівська МТС діяла за межами цивільних прав, наданих їй актом цивільного законодавства.

Виходячи із сукупності обставин даної цивільної справи, апеляційний суд приходить до висновку, що до відносин між Чернігівською МТС та Чернігівською державною сільськогосподарською машинно-технологічною станцією положення ст. ст. 509, 512- 517 ЦК України у даному конкретному випадку застосовані бути не можуть.

Зазначені норми матеріального закону судом першої інстанції були хибно витлумачені, що призвело до помилкового вирішення справи, а тому, відповідно до ст. ч.1 п.4 ст. 309 ЦПК України оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_5 слід відмовити у зв"язку з відсутністю підстав для його задоволення.