( Додатково див. рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська (rs10863501) ) ( Додатково див. ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (rs21115186) )

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого: Болтунової Л.М.,

суддів: Козлова С.П., Максюта Ж.І.,

при секретарі: Білоус А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 липня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ПАБ КБ "ПриватБанк", треті особи: ОСОБА_2, Державна іпотечна установа, про визнання угоди недійсною та зобов’язання вчинити певні дії, -

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 липня 2010 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАБ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсною укладеної між ними додаткової угоди від 12.08.2008 р. до договору про іпотечний кредит від 20.03.2008р. та зобов’язання вчинити певні дії .

В апеляційній скарзі посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з’ясування судом обставин справи та невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та задовольнити її позовні вимоги.

Розглянувши справу в межах доводів скарги колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення та скасування рішення суду.

Судом встановлено, що 20.03.2008р. між відповідачем та позивачкою було укладено договір №NKVSGI0000006131 про іпотечний кредит, відповідно до якого позивачка отримала кредит у розмірі 187500 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,00 % на рік з кінцевим терміном повернення 20.03.2018 року.

Особливістю вищезазначеного договору є наявність умов про три сторони в особі Державної Іпотечної Установи України. Метою даної організації є створення умов для надання громадянам України дешевших, ніж в рамках ринкових умов, кредитів на придбання нерухомості, за рахунок застосування механізму рефінансування. Операція рефінансування фактично є викупом Державної Іпотечної установи у банку кредитів, виданих клієнтам на умовах співпраці з Державної Іпотечної Установи. Фінансування даної операції проводиться за рахунок бюджетних коштів. При цьому вартість кредитів, що продаються, для банку є більш низькою, ніж вартість власних фінансових ресурсів, що і дозволяє зробити кредит для клієнта дешевшим.

Відповідно до п.1.4 Генерального договору про рефінансування та обслуговування іпотечних кредитів № 8 від 28 березня 2006 року, укладеного між ПриватБанком та Державною іпотечною установою, були погодженні типові форми договорів про іпотечний кредит, іпотечні договори та договори поруки.

Однією з умов, вищезгаданих типових договорів, передбачається, що у випадку якщо права кредитора за ними не будуть відступлені на користь будь-якої третьої особи, Банк має право змінити розмір відсоткової ставки до розміру, звичайної процентної ставки, що встановлена у кредитора для таких видів кредитів.

Враховуючи вищезазначене відповідачем 30.05.2008р. було направлено пропозицію щодо відступлення прав вимог за іпотечними іфедитами (ПУЛ №164 від 25.05.2008р.). Зі свого боку Державна іпотечна установа, відповідно до вищезазначених пунктів Договору № 8, зобов'язана протягом 5-ти робочих днів після отримання пропозиції, зробити аналіз пропозиції на відповідність іпотечного кредиту стандартам та прийняти рішення про набуття, або відмову від набуття прав вимоги за договорами про іпотечний кредит, або ж зробити запит щодо надання копій додатково необхідних документів до кредитної справи. У разі відмови або згоди, Державна іпотечна установа у 5-ти денний термін направляє до Банку письмове повідомлення.

Після того як Державна іпотечна установа вчасно не реагує на запропоновану Банком пропозицію, Банк розцінює це як відмову від рефінансування кредитів які були видані на пільгових умовах по стандартам Державна іпотечна установа, що в свою чергу викликає необхідність підвищення відсоткової ставки за кредитами до розміру звичайної процентної ставки, яка встановлена у Банка для таких видів кредитів.

Після відмови Державної Іпотечної Установи в рефінансуванні кредиту (спливу терміну для направлення повідомлення про прийняте рішення) відповідач листом від 26.06.2008 р. за вих. №20.1.3.2/6-6475 на адресу позивачки направив повідомлення про збільшення відсоткової ставки за договором про іпотечний кредит до 2,09 % у місяць, з дотриманням механізму та порядку підвищення відсоткової ставки, після чого 14.07.2008 р. позивачка звернулася з заявою до Банку про зміну валюти кредиту за спірним договором та просила залишок заборгованості конвертувати у долари США за курсом НБУ на дату укладення додаткової угоди та 12.08.2008 р. між сторонами було укладено додаткову угоду до договору про іпотечний кредит від 20.03.2008р., відповідно до якої позивачка отримала кредитні кошти у розміру 40549,39 дол. США з кінцевим терміном повернення 20.03.2018 р..

При укладенні додаткової угоди були дотримані всі передбачені законом істотні умови договору, котрі були обумовлені згодою сторін, як узгоджені сторонами, так і прийняті ними. На момент укладення вказаної додаткової угоди обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, що підтверджено власноручними підписами та печатками сторін; правочин був спрямований на отримання кредиту та у його погашенні згідно умов даного договору. Тим більше, що договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитора і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства та Правил.

Отримуючи кредит в іноземній валюті, позивачка не пред'являла до відповідача вимог щодо зміни визначення умов кредитування, порядку та строків сплата кредиту чи недійсності укладення договору. Зазначені умови кредитного договору є суттєвими і оговорені в самому договорі, а його форма та зміст відповідають положенням ст. 203 ЦК України.

Згідно ч.1 ст. 215 та ст. 217 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу, а ст.229 цього Кодексу передбачена можливість визнання недійсним правочину при вчинені його особою, яка помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, однак при укладанні та підписанні спірного договору вимоги законодавства були додержані та в ньому чітко зазначено погашення заборгованості в іноземній валюті, після чого позивачкою тривалий час протягом дії договору здійснювалися погашення в цій валюті, тобто при підписанні такого договору позивачка усвідомлювала всі наслідки його укладання та свої можливості стосовно його виконання, що свідчить про відсутність у неї помилки, на яку вона посилається в позові.

Згідно статті 192 ЦК України до грошових коштів віднесено грошову одиницю України гривню, та іноземну валюту. А відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Таким чином, у кредит можуть бути надані згідно ЦК України (435-15) як грошові одиниці України грішні, так і іноземна валюта, що виступатиме предметом зобов'язання.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати операції з валютними цінностями. На здійснення операцій, визначених пунктами 1 - 4 частини другої статті 47 цього Закону надає дозвіл Національний банк України.

Згідно п.2.3. глави 2 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, яке затверджене Постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 275 (z0730-01) , за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку, банки мають право залучати та розміщувати іноземну валюту на валютному ринку України.

Дозвіл на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 4.2 та ч. 4 статті 47 зазначеного Закону України, що діє на даний момент, видано ПАТ КБ "ПриватБанк" за номером 22-3 від 21.09.2009 року (до реорганізації діяла банківська ліцензія № 22 від 04.01.2001р. та дозвіл за номером 22-2). Де у додатку до дозволу включено право здійснення операцій з валютними цінностями, зокрема, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України, що в повній мірі відповідає характеру укладеної з клієнтом кредитної угоди, в якій валютою кредитування є саме іноземна валюта.

За таких обставин, дійшовши правильного висновку про відсутність зазначених у позові підстав для визнання спірної угоди недійсною суд обґрунтовано згідно зі ст.ст. 203, 215, 217, 229 ЦК України відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

Доводи ОСОБА_1 у скарзі про безпідставне відхилення судом її доказів в підтвердження її позовних вимог щодо незаконності спірного правочину та невідповідність висновків суду дійсним обставинам не ґрунтуються на досліджених в судовому засіданні матеріалах справи, фактично зводяться до одностороннього тлумачення регулюючого спірні правовідносини законодавства лише на свою користь та до переоцінки тих доказів, яким суд дав належну оцінку у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалися на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому їх дослідженні у судовому засіданні відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України. В тому числі, судом дана відповідна оцінка встановленим конкретним обставинам справи щодо укладення між сторонами спірної угоди на умовах зобов’язань сторін її виконання в іноземній валюті за заявою самої позивачки від 14.07.2008 року (а.с.71).