розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 червня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра", третя особа - виконуючий обов"язки директора філії Відкритого акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" про зміну формулювання причини звільнення працівника з роботи та відшкодування моральної шкоди,

У лютому 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезазначеною позовною заявою, в якій посилався на те, що працював у відповідача на посаді менеджера по роботі з фізичними особами відділення № 42, та був звільнений за прогули. Вважає звільнення незаконним, оскільки писав заяву про звільнення за власним бажанням.

Позивач просив змінити формулювання причин його звільнення за прогули на звільнення за власним бажанням, та стягнути на його користь 5000 гривень у рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди.

рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 червня 2010 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасуванні рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення позову з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія приходить до висновку про задоволення скарги з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з того, що позивач після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи, так як перебував на лікарняному, і не вимагав розірвання трудового договору, та не з’явився для передачі матеріальних цінностей і допустив прогули.

Проте з такими висновками погодитися не можна, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Відповідно до ч. І ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Судом встановлено, що відповідно до наказу № 1402-п від 03.09.2007 року філії ВАТ КБ "Надра", позивача було переведено на посаду менеджера по роботі з фізичними особами відділення № 42, що вбачається з трудової книжки та наказу (а.с.38).

З 26.11.2009 року по 14.01.2010 року та з 15.01.2010 року по 22.01.2010 року, згідно листків непрацездатності, позивач знаходивсь на лікарняному ( а.с. 15-17).

Відповідно до ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

З матеріалів справи вбачається, що 9 грудня 2009 року позивач направив відповідачу заяву про звільнення його за власним бажанням, яку відповідач отримав 12 грудня 2009 року (а.с.11,14).

Як вбачається із заперечень проти позову, відповідачу було відомо про те, що позивач тривалий час знаходився на лікарняному і в зв’язку цим йому 21 грудня 2009 року відповідачем був направлений лист про можливе його звільнення за недовіру (а.с.22,23,26).

Після закінчення чотирнадцятиденного терміну подачі заяви позивача про його звільнення за власним бажанням, він 13 січня 2010 року направив відповідачу заяву, в якій посилався на те, що немає можливості з’явитись до відповідача для ознайомлення з наказом про його звільнення за власним бажанням, і просив вислати йому копію наказу про звільнення за власним бажанням та трудову книжку, яка була вручена 18 січня (а.с.12). Проте відповідач не направив позивачу наказ про звільнення та трудову книжку відповідно поданої заяви.

24 січня 2010 року після закінчення лікування позивач звернувся у відділ кадрів відповідача для отримання наказу про звільнення за власним бажанням та трудову книжку з відповідним записом, проте позивачу відмовили видати документи, та повідомили, що його вже звільнено не за власним бажанням.

Зазначеним обставинам суд не дав належної правової оцінки.

Висновок суду про те, що відповідач після отримання заяви позивача про звільнення його за власним бажанням не звільнив позивача, а позивач не залишив роботи, так як був на лікарняному, і не вимагав розірвання трудового договору, не ґрунтується на досліджених доказах, які свідчать про те, що позивач після направлення заяви про його звільнення за власним бажанням та після закінчення передбаченого ст. 38 КЗпП України двотижневого строку попередження про звільнення, не приступав до роботи, а навпаки направив ще одну заяву про направлення йому поштою копії наказу про звільнення його за власним бажанням та трудової книжки з відповідним записом, а також не ґрунтуються на вимогах на вимогах ст. 38 КЗпП України.

Дослідженні в сукупності докази підтверджують доводи позивача про те, що відповідач порушив його право, передбачене ст. 38 КЗпП України на звільнення за власним бажанням, та безпідставно звільнив його за прогули.

Звільнення позивача за прогули не відповідає встановленим обставинам і є незаконним.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що через невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права рішення суду в частині незадоволених вимог про зміну формулювання причин звільнення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення цих вимог.

Колегія вважає, що позивачем не доведено позовних вимог про те, що порушення відповідачем його законних прав призвели до моральних страждань, тому не вбачає підстав для задоволення решти позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 червня 2010 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра", третя особа - виконуючий обов"язки директора філії Відкритого акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" про зміну формулювання причини звільнення працівника з роботи та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_3 в наказі № 30-К ВАТ КБ "Надра" від 29 січня 2010 року зі звільнення за прогул без поважних причин п. 4 ст. 40 КЗпП України на звільнення за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України".