розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного управління справами, Комплексу відпочинку "Пуща-водиця" Державного управління справами, третя особа: керівник Державного управління справами Тарасюк І.Г., про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди

за апеляційними скаргами Державного управління справами та Комплексу відпочинку "Пуща-водиця" Державного управління справами

на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 травня 2010 року, -

У вересні 2006 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державного управління справами в якому просив визнати незаконним та скасувати розпорядження відповідача про звільнення його з роботи, поновити на роботі, перевести на посаду першого заступника директора Комплексу відпочинку "Пуща Водиця" Державного управління справами, стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу, відшкодувати моральну шкоду. В обґрунтування вимог посилався на те, що в червні 2005 року він був призначений на посаду директора будинку відпочинку "Пуща Водиця" Державного управління справами. Розпорядженням відповідача №105 від 24.03.2006 року проведено реорганізацію будинку відпочинку "Пуща Водиця" Державного управління справами у Комплекс відпочинку "Пуща Водиця" Державного управління справами шляхом злиття з будинком відпочинку "Межигір’я". Його повідомили, що 15.08.2006 року трудовий договір з ним припинено на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України в зв’язку із відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці.

Позивач вважає звільнення незаконним, оскільки воно проведене в період тимчасової непрацездатності, розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 6 ст. 36 КЗпП України, можливе у випадку зміни істотних умов праці та відмови працівника від продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією, посадою в зв’язку із такою зміною. Однак, змін в організації виробництва і праці не відбулося, а була проведена реорганізація підприємства. Про можливість звільнення в зв’язку із проведенням реорганізації він повідомлений не був. Із запропонованих вакантних посад позивач погодився на призначення його першим заступником директора Комплексу відпочинку "Пуща Водиця" Державного управління справами, але його на цю посаду не перевели. Він не був повідомлений про зміну істотних умов праці за два місяці, не враховане його переважне право на залишення на роботі. В день звільнення йому не була видана належно оформлена трудова книжка.

Посилаючись на викладені обставини позивач просив задовольнити вимоги.

В процесі розгляду справи ОСОБА_1 уточнював і збільшував позовні вимоги, відповідачем також зазначив Комплекс відпочинку "Пуща Водиця" Державного управління справами і крім вимог, викладених в позовній заяві, просив також визнати незаконним і скасувати наказ директора Комплексу відпочинку "Пуща Водиця" про звільнення його з роботи, середній заробіток за час вимушеного прогулу просив стягнути з Комплекс відпочинку "Пуща Водиця", а 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди з Державного управління справами. В обґрунтування вимог посилався на ті ж обставини, що і в первісній позовній заяві (т. 1 а. с. 138, т. 2 а. с. 92-94).

рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 13.05.2010 року позов задоволено частково. Скасоване розпорядження №16/111-к від 15.08.2006 року керівника Державного управління справами про звільнення ОСОБА_1 з посади директора будинку відпочинку "Пуща Водиця" Державного управління справами за п. 6 ст. 36 КЗпП України. Скасовано наказ №15 від 15.08.2006 року Комплексу відпочинку "Пуща Водиця" Державного управління справами про звільнення ОСОБА_1 з посади директора будинку відпочинку "Пуща Водиця" за п. 6 ст. 36 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора будинку відпочинку "Пуща Водиця" Державного управління справами. Стягнуто з Комплексу відпочинку "Пуща Водиця" Державного управління справами на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.08.2006 року по день винесення рішення з урахуванням сум виплачених на виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25.06.2007 року.

Стягнуто з Державного управління справами на користь ОСОБА_1 2000 грн. завданої моральної шкоди.

Стягнуто з Комплексу відпочинку "Пуща Водиця" Державного управління справами і Державного управління справами в рівних частках в доход держави 917 грн. 05 коп. судового збору і 57 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи.

рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора будинку відпочинку "Пуща Водиця" Державного управління справами, а також стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 2778 грн. 67 коп. допущене до негайного виконання.

В апеляційній скарзі Державне управління справами просить рішення скасувати і ухвалити нове про відмову в задоволенні заявлених вимог. Апелянт вказує на те, що судом порушені норми матеріального і процесуального права, обставини справи встановлені неповно, зроблені в рішенні висновки не відповідають фактичним обставинам справи. Необґрунтованим є висновок суду про пропуск позивачем з поважних причин строку на звернення до суду з позовом, обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску цього строку позивачем не наведено. Він не звертався до відповідача за видачею розпорядження про звільнення, про перебування на лікарняному не повідомляв. Перебування ОСОБА_1 на лікарняному в день звільнення не може свідчити про його незаконність, оскільки трудовий договір розірвано не з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, а з інших підстав. Оскільки в результаті злиття підприємство, на якому працював позивач, було ліквідоване, то підстав для поновлення його на роботі не було, посади, яку він займав на даний час не існує. Про зміни в організації виробництва і праці ОСОБА_1 був повідомлений своєчасно, від зайняття запропонованих посад, які були вакантними, він відмовився. Підстав для відшкодування моральної шкоди не було.

В апеляційній скарзі Комплексу відпочинку "Пуща Водиця" Державного управління справами також ставиться питання про скасування рішення і ухвалення нового про відмову в позові. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на ті ж обставини, які викладені в апеляційній скарзі Державного управління справами.

В суді апеляційної інстанції представники Державного управління справами та Комплексу відпочинку "Пуща-водиця" Державного управління справами підтримали апеляційні скарги з наведених в них підстав.

ОСОБА_1, його представник заперечували проти задоволення апеляційних скарг, вважали, що спір судом вирішений правильно.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність і обгрунтованість ухваленого рішення в цій частині з врахуванням положень ч. 3 ст. 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Як встановив суд та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 розпорядженням керівника Державного управління справами №16/92-к від 30.05.2005 року з 01.06.2005 року був призначений на посаду директора будинку відпочинку "Пуща Водиця" Державного управління справами (т. 1 а. с. 93).

За розпорядженням керівника Державного управління справами від 24.03.2006 року №105 проведено реорганізацію шляхом злиття будинку відпочинку "Пуща Водиця" та будинку відпочинку "Межигір’я" і утворено Комплекс відпочинку "Пуща Водиця" Державного управління справами (т. 1 а. с. 83-85).

Розпорядженням керівника Державного управління справами №16/111-к від 15.08.2006 року та наказом директора Комплексу відпочинку "Пуща Водиця" Державного управління справами №15 від 15.08.2006 року ОСОБА_1 звільнено з посади директора будинку відпочинку "Пуща Водиця" Державного управління справами за п. 6 ст. 36 КЗпП України (т. 1 а. с. 80, 94).

Трудовий договір з підстав, передбачених п. 6 ст. 36 КЗпП України, може бути розірваний у випадку відмови працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмови працівника від продовження роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці.

Фактично, у зв’язку із реорганізацією будинку відпочинку "Пуща Водиця" шляхом злиття з іншим підприємством, відбулося скорочення штату працівників і, зокрема, посади, яку займав позивач.

Цієї обставини не заперечують відповідачі, про це вказується і в апеляційних скаргах.

Зміна істотних умов праці (систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміна розрядів і найменування посад, тощо) може мати місце у випадку, коли працівник продовжує роботу за тією ж спеціальністю, кваліфікацією, посадою (ст. 32 КЗпП України).

Оскільки посади, яку займав позивач, в утвореному шляхом реорганізації Комплексі відпочинку "Пуща Водиця" не було передбачено, то відсутні підстави вважати про зміну істотних умов праці за цією посадою, а, відповідно, не може йти мова про відмову ОСОБА_1 від виконання своїх обов’язків за вказаною посадою в зв’язку із зміною істотних умов праці, що могло тягти за собою розірвання з ним трудового договору за п. 6 ст. 36 КЗпП України.

Те, що позивачу пропонувалось зайняти у відповідача інші посади, не може вважатись зміною істотних умов праці. Таке є переведенням і воно здійснюється лише за згодою працівника (ст. 32 КЗпП України). Відмова працівника від переведення на іншу роботу не може тягти за собою припинення з ним трудового договору відповідно до п. 6 ст. 36 КЗпП України.

Зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення штату працівників в зв’язку із проведенням реорганізації, є підставою для припинення трудового договору відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Виходячи із змісту розпорядження і наказу, яким позивача звільнено з роботи, припинення з ним трудового договору з цими обставинами не пов’язувалось.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано визнав вказані розпорядження і наказ незаконними та задовольнив вимоги ОСОБА_1 про поновлення його на роботі.

Посилання апелянтів на незаконність рішення в цій частині безпідставні.

Підлягають відхиленню доводи апелянта про неможливість поновлення позивача на роботі в зв’язку із ліквідацією підприємства, на якому він працював, та відсутністю на час ухвалення рішення займаної ним посади.

Припинення комплексу відпочинку "Пуща Водиця", як юридичної особи, відбулося шляхом реорганізації, а не ліквідації. За цих обставин до новоутвореного підприємства (Комплексу відпочинку "Пуща Водиця") перейшли всі права і обов’язки припиненої юридичної особи (ст. ст. 104, 106, 107 ЦК України).

Відповідно до положень чинного законодавства, у випадку визнання звільнення працівника незаконним він підлягає поновленню на ті й же посаді, яку займав до звільнення (ч. 1 ст. 235 КЗпП України).

Відсутність зазначеної посади в зв’язку із змінами в штатному розписі може бути підставою для звільнення такого працівника після виконання рішення про поновлення на роботі в порядку, визначеному КЗпП України (322-08) .

Неможливо погодитись з доводами апелянта про пропуск позивачем строків на звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору.

Згідно із ст. 233 КЗпП України у справах про звільнення працівник може звернутися до суду в місячний строк з дня вручення йому копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Такий строк на звернення до суду з позовом встановлений незалежно від характеру спору про звільнення та підстав припинення трудового договору.

Доказів, які б свідчили, що ОСОБА_1 був вручений наказ про звільнення або ж трудова книжка із записом про звільнення більше ніж за місяць до подання ним позову до суду не надано і на такі обставини апелянти не посилаються. Відповідачами не заперечується, що копія наказу про звільнення, трудова книжка позивачу не вручались.

Зазначення в апеляційній скарзі Державного управляння справами про те, що місячний строк звернення до суду мав обраховуватись з часу, коли позивач дізнався про своє звільнення, суперечать наведеним положенням чинного законодавства.

З врахуванням незаконності звільнення ОСОБА_1, тривалого часу, витраченого ним на відновлення порушених трудових прав, суд першої інстанції зробив обгрунтований висновок про заподіяння йому діями Державного управляння справами, керівник якого видав розпорядження про звільнення, моральної шкоди та правильно визначив розмір коштів на її відшкодування в сумі 2000 грн.

Тому неможливо погодитись з доводами Державного управління справами про безпідставність задоволення вимог в цій частині.

Виходячи з наведеного, інші обставини, на які посилаються апелянти, правового значення не мають і не впливають на законність ухваленого рішення.

Разом з тим, суд першої інстанції, правильно визнавши звільнення позивача незаконним, задовольняючи його вимогу в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, на порушення ст. 235 КЗпП України, не вказав точного розміру коштів, які підлягають стягненню на користь ОСОБА_1

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає за необхідне на підставі ч. 3 ст. 303 ЦПК України вийти за межі доводів апеляційної скарги і виправити допущену судом першої інстанції помилку шляхом зміни рішення і зазначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню.

Кількість робочих днів за період вимушеного прогулу з 15.08.2006 року по 13.05.2010 року складає 1026. Розмір середньоденної заробітної плати позивача 131 грн. 32 коп. (т. 1 а. с. 113), чого сторони не заперечують.

В такому випадку розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 134734 грн. 32 коп. З врахуванням отриманих коштів, стягнутих на користь позивача на підставі ухваленого Голосіївським районним судом м. Києва рішення від 25.06.2007 року, ОСОБА_1 було сплачено за час вимушеного прогулу 28365 грн. 12 коп., отримання яких останній не заперечує (т. 1 а. с. 166-171).

За таких обставин стягненню на користь позивача за час вимушеного прогулу підлягає 106 369 грн. 20 коп.

Крім цього, підлягає зміні рішення суду і в частині розподілу судового збору виходячи із характеру вимог, задоволених до кожного із відповідачів.

Оскільки рішення суду першої інстанції змінюється, то апеляційні скарги задовольняються частково.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційні скарги Державного управління справами та Комплексу відпочинку "Пуща-водиця" Державного управління справами задовольнити частково.

рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13.05.2010 року в частині вирішення вимог про стягнення з Комплексу відпочинку "Пуща Водиця" Державного управління справами на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінити, зазначити, що розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню, складає 106 369 грн. 20 коп.