Справа № 22ц-7392/10 р. 

Суддя по 1-й інстанції: Черенкова Н.П.

Категорія 27 

Доповідач апеляційного суду: Буренкова К.О.

колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Данилової О.О.,

суддів Довжук Т.С., Буренкової К.О.,

при секретарі судового засідання Дудник Ю.П.,

за участі представника ВАТ "Банк "Фінанси та кредит" Наріжної К.С. та представників відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4 і ОСОБА_5,

розглянувши в відкритому судовому засіданні у м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_3

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 березня 2010 р, ухвалене за позовом ВАТ "Банк "Фінанси та кредит" до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа – ОСОБА_10, про стягнення заборгованості по кредитному договору та звернення стягнення на предмет іпотеки,

В червні 2009 р. ВАТ "Банк "Фінанси та кредит" звернулося з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа – ОСОБА_10, про стягнення заборгованості по кредитному договору та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позивач зазначав, що 20 квітня 2007 р. між ТОВ "Банк "Фінанси та кредит", правонаступником якого є ВАТ "Банк "Фінанси та кредит" (далі – Банк), і ОСОБА_3 укладено кредитний договір № №88-kis-2007 про надання кредиту у розмірі 83 000 доларів США із відсотковою ставкою 14,5% річних зі строком погашення до 19 січня 2022 року. За умовами цього договору сплата кредиту та відсотків за користування повинно здійснюватися щомісячно згідно графіку погашення кредиту.

В забезпечення зобов’язань по кредитному договору 20 квітня 2007 р. між Банком та ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, яка належить їм на праві власності.

20 квітня 2007 р. між Банком та ОСОБА_9 також укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_2.

Зобов’язання за кредитним договором ОСОБА_3 не виконує, у зв’язку з чим заборгованість на час звернення з позовом до суду становила 79022, 33 доларів США, що еквівалентно 641558 грн.

Посилаючись на наведені обставини, позивач просив стягнути з ОСОБА_3 641 558 грн. заборгованості, а також звернути стягнення на предмети іпотеки за вказаними договорами іпотеки.

В червні 2009 р. позивач звернувся із заявою про уточнення позовних вимог, в якій просив, крім заявлених вимог, також достроково розірвати кредитний договір між Банком та ОСОБА_3

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 березня 2010 р. стягнуто на користь Банку з ОСОБА_3 615409 грн. заборгованості за кредитним договором та 1950 грн. судового збору.

Звернено стягнення на предмети іпотеки: квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, та на квартиру АДРЕСА_2, власником якої є ОСОБА_9

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити Банку в позові. Він посилається на те, справа розглянута з порушенням вимог процесуального права і зокрема на те, що відповідач ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та третя особа ОСОБА_10 не були належним чином повідомлені про судове засідання, йому не надсилалася копія рішення, не враховані умови кредитного договору стосовно порядку попередження про дострокове стягнення заборгованості за цим договором та не розглянуті вимоги Банку про дострокове розірвання договору.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія вважає, що вона не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Згідно зі ст. 526 ЦК зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу (435-15) .

Статею 525 ЦК передбачено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1054 ЦК передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Із матеріалів справи вбачається, що 20 квітня 2007 р. між Банком і ОСОБА_3 укладено кредитний договір №88-kis-2007 про надання кредиту у розмірі 83 000 доларів США із відсотковою ставкою 14,5% річних зі строком погашення до 19 січня 2022 року. За умовами цього договору сплату кредиту та відсотків за користування кредитними коштами відповідач зобов’язався здійснювати щомісячно згідно графіку погашення кредиту (а.с. 114-121).

В забезпечення зобов’язань по кредитному договору 20 квітня 2007 р. між Банком та ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, яка належить їм на праві власності.

20 квітня 2007 р. між Банком та ОСОБА_9 також укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_2.

Проте, як установлено судом, зобов’язання за вказаним кредитним договором ОСОБА_3 не виконує, у зв’язку з чим станом на 3 червня 2009 р. заборгованість становила 79022, 33 доларів США, що еквівалентно 641558 грн.(а.с.30).

Доказів, які спростовували б наведені обставини, ОСОБА_3 суду не надав.

Встановивши наведені обставини, суд прийшов до обґрунтованого висновку, що Банком вчинено дії по нарахуванню заборгованості за кредитом та відсотками за користування кредитом відповідно до положень статей 526, 527, 1054 ЦК та умов договору. Виходячи з курсу долара США стосовно гривни на час розгляду справи, встановленого Національним Банком України, суд правильно визначив заборгованість відповідача за кредитним договором у 641558 грн.

На підставі положень ч.3 ст. 551 ЦК судом зменшено розмір пені за прострочення зобов’язання за кредитним договором, яка підлягала стягненню з відповідача, з 35149 грн. до 9000 грн.

З врахуванням наведених обставин, суд першої інстанції правильно стягнув на користь Банку з ОСОБА_3 615409 грн. заборгованості за кредитним договором.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд неправильно визначив заборгованість за кредитним договором безпідставні, так як не відповідають вимогам цивільного законодавства і умовам договору, а також спростовуються матеріалами справи.

Не підлягають задоволенню доводи ОСОБА_3 і про те, що при ухваленні рішення суд не звернув увагу на порушення позивачем вимог пункту 3.3 кредитного договору та положень Закону "Про захист прав споживачів" (1023-12) , відповідно до яких Банк зобов’язаний у строки, встановлені договором та цим Законом (1023-12) , попередити його про дострокове розірвання кредитного договору. На а. с.8 є копія письмової вимоги Банку за №1-02/912 від 25 березня 2009 р. на адресу відповідачів, у тому числі і ОСОБА_3, про дострокове повернення кредитних коштів.

Інші доводи щодо незаконності рішення суду, в тому числі і щодо розгляду справи у відсутність відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та третьої особи, ОСОБА_10, не вирішення вимог Банку про дострокове розірвання кредитного договору також не підлягають задоволенню, оскільки ці особи рішення суду першої інстанції не оскаржували.

Враховуючи, наведене, колегія приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому то підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 березня 2010 р. залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку.